На головну / Uncategorized / ОЛЕКСАНДР АРТАМОНОВ: «НЕ ВВАЖАЮ СЕБЕ КРУТИМ МАНДРІВНИКОМ»

ОЛЕКСАНДР АРТАМОНОВ: «НЕ ВВАЖАЮ СЕБЕ КРУТИМ МАНДРІВНИКОМ»

На щастя, пандемія поставила на паузу не всі подорожі, залишивши шпаринки для «затятих» туристів. Одним із них є герой сьогоднішньої сторінки TRAVEL Олександр Артамонов. В мережі «Інстаграм» чоловік веде детальний щоденник подорожей світом. Про свої туристичні стежки Олександр погодився розповісти й читачам «Нашого краю».

У ВЛАСНІЙ СКАРБНИЧЦІ – 32 КРАЇНИ

43-річний чоловік народився і провів перші роки свого життя у Семенівці. Тут і досі мешкає його бабуся Мотрона Панасівна Пішта, рідні, знайомі. У дитячому віці разом із батьками Олександр переїхав на північ СРСР, до міста Норільськ. Там закінчив школу, технікум, інститут. Довгий час працював за спеціальністю, гірничим інженером. Пізніше відкрив свою справу й тепер, як говорить, працює «на себе».

Найбільше хобі Олександра – подорожі. Коли має вільний час, обов’язково кудись мандрує.

                      Олександр на острові Падар в Індонезії

– В останні роки ціна перельотів значно знизилася, тому з’явилися додаткові можливості для подорожей, – розповідає Олександр. – А тяга до них, мабуть, з’явилася ще в дитинстві, коли з нетерпінням очікував поїздок до моря разом із мамою. На канікули приїжджав до бабусі в Семенівку, і це також можна вважати мандрівкою, адже їхати доводилося за кілька тисяч кілометрів.

За кордон Олександр вперше потрапив у 2004 році.

– Це був Єгипет, пакетний тур, – говорить чоловік. –  Перша подорож викликала велике бажання побачити, як живуть люди в інших країнах. Другою моєю країною став Таїланд, третьою – Туреччина. Поступово з’являлося бажання подорожувати самостійно. Мене не влаштовувало, що я прив’язаний до якогось місця, готелю тощо. Першу таку самостійну поїздку спланував по Кубі й Мексиці. Полетів спочатку на Кубу. Потім перелетів у Мексику, за 10 днів пересік її від Мехіко до Канкуна, відвідав знамениті піраміди й інші пам’ятки, що залишилися від племен інків.

Такий формат подорожі дуже сподобався. Через деякий час самостійно відвідав В’єтнам. З півночі на південь подивився країну десь за три тижні. Далі була Індія – довга подорож надзвичайно гарними місцями, що тривала більше місяця: знаменитий Тадж-Махал, «рожеве місто» Джайпур, Мумбай, де знімають індійські фільми в Боллівуді, штат Керала…

А далі, розповідає Олександр, «пішло-поїхало». Зараз у його скарбничці – 32 країни. Спочатку в одній подорожі він суміщав по одній-дві країни. Потім захотілося відвідати відразу шість, тож спланував і за два місяці здійснив таку мандрівку: Південна Корея – Тайвань – Філіппіни – Таїланд – Малайзія – Індонезія – острови Суматра, Балі, Комодо. Також за двадцять днів чоловік об’їхав і дев’ять країн Європи, та пригадує, що «галопом по Європам» не сподобалося, оскільки Берлін, Париж, Варшава й інші столиці лише мелькали перед очима, а часу на їх детальне вивчення не було. Та в майбутньому, сподівається чоловік, ще буде час надолужити згаяне.

КОРОНАВІРУС – НЕ ПЕРЕПОНА ДЛЯ «ЗАТЯТИХ» МАНДРІВНИКІВ

Всесвітня пандемія, звичайно ж, відобразилася на планах та житті Олександра. Цієї весни він застряг в Таїланді майже на три місяці.

– В березні я полетів до Таїланду, а звідти вирушив до М’янми, – розповідає чоловік. – Країна дуже сподобалася, люди надзвичайно віруючі, гарно ставляться до туристів. Через тиждень оголосили локдаун по всьому світу. Хоч у мене були квитки далі до Камбоджі й Індонезії, я вирішив не ризикувати й повертатися до Таїланду. Ледве вилетів із М’янми, бо вже почали закриватися кордони. Думав, пересиджу місяць в Таїланді й повернуся додому. Але через місяць все тільки стало гірше. Перельоти взагалі скасували, лише вивізні рейси, на які неможливо було потрапити. Тому просидів у Таїланді два з половиною місяці. Звичайно, на місці не сидів, вивчав цю країну зсередини. Повернувся додому лише в червні. Добре, що Таїланд – недорога країна, там можна дешево харчуватися.

На весну в мандрівника була запланована ще одна цікава подорож – до Нової Гвінеї. Він зарані придбав квитки, домовився з гідами, які супроводжують в місця, де живуть папуаси. Однак через пандемію ця подорож також не відбулася.

Восени в Олександра знову видалася можливість кудись злітати. Але так як зараз відкриті лише кілька країн, чоловік вирішив відвідати ту, яка завжди була мрією, – Танзанію.

                 Із представницею кочового народу масаї, Танзанія

– Африка закохала в себе з першого погляду, – говорить Олександр. – Попередньо мене багато людей відмовляли: не їдь на материкову частину Танзанії, це дуже небезпечно. Насправді все пройшло нормально. Може, мені повезло, може, це все перебільшення, але не було жодного випадку, який би справив негативне враження про країну. Я вільно гуляв по населених пунктах, місцеві були зі мною досить привітні. Всіх «білих» вони називають «мзунгу». Можуть інколи нав’язувати якісь послуги. Народ там живе бідно, але діти добре одягнені, особливо коли у вихідні йдуть до католицьких храмів.

Єдина проблема, яку пригадую, – одного разу мене зупинив поліцейський: «Чому ти вдягнув камуфляжні брюки, як військовий?» «Я не можу знати, що я повинен, що ні, ви мені поясніть». В результаті він завів мене в свою контору й вимагав штраф. Я сказав, що буду телефонувати в посольство, й він мене випустив. Пізніше пояснили, що в країні корумпована поліція, хочуть із «білих» зідрати побільше.

Але це Танзанія. Про інші африканські країни нічого не можу сказати. Є й дуже кримінальні держави. Я хотів у цій подорожі відвідати ще й Кенію, але мене відмовили, мовляв, там дуже небезпечно.

В цій подорожі Олександр здійснив ще одну мрію – піднявся на Кіліманджаро, найвищу гору Африки. До цього мандрівник вже підкорював вершину вулкану Іджен в Індонезії (2500 м). Цього разу було сходження на висоту 5800 м. Розповідає, що кількаденний маршрут у супроводі професійних гідів був дуже складним: низька температура повітря, безперервний дощ, що переходив у сніг, високий рівень вологи, нестача кисню. На п’ятий день група зустріла схід сонця на вершині. Через заметіль і мороз все покривалося льодом за кілька секунд, тож Олександр зміг зробити лише кілька фото на телефон… 

                          Під час сходження на гору Кіліманджаро

 

«ЗА КОРДОНОМ МОЖНА Й НА ПАЛЬЦЯХ ПОРОЗУМІТИСЯ»

Цікавлюся у співрозмовника, наскільки комфортно й безпечно подорожувати наодинці, без попутників.

– Знайти попутника, такого ж авантюриста, як я – досить велика проблема, – пояснює Олександр. – Більшість віддає перевагу лінивому відпочинку: повалятися на пляжі, сито поїсти. А ось так, у постійному русі, по самій глибинці невідомої країни, – на таке здатен не кожен.  Є друзі, які також люблять активні мандрівки, та не співпадають графіки, бажані країни тощо. З приводу безпечності – не пригадую якихось «стрьомних» моментів. Хіба що були випадки, коли місцеві намагалися «розвести» на гроші. Як, наприклад, на Суматрі гід, якому я попередньо заплатив за  поїздку в джунглі, де в дикій природі живуть орангутанги. Він вигадав, що загубив мої гроші, й просив, щоб я ще раз оплатив трансфер. Мені це не сподобалось, я пригрозив поліцією, в результаті гід відправив мене без ніяких доплат. На Філліпінах, в Манілі, одного разу я забронював готель в самому центрі трущоб, де було небезпечно ходити пішки. Та таксист попередив мене про це й довіз до самих дверей готелю, хоча йому довелося зробити значний крюк.

                                      На острові Бохол, Філліпіни

– Олександре, як спілкуєтеся з місцевими жителями? – цікавлюся.

– Через гул-перекладачі, – відповідає співрозмовник. – Знаю лише елементарні ази англійської й німецької мов. В азійських країнах місцеві їх практично не знають. Та я не вважаю бар’єром незнання іноземних мов, це другорядне, можна й на пальцях порозумітися, головне – мати бажання.

Запитую, яка країна запала в серце найбільше, куди б хотів повернутися ще не раз.

 – Таких країн багато, – відповідає Олександр. – На першому місці, мабуть, Індонезія. Там надзвичайно гарна природа. Її острів Комодо з національними парками – це щось фантастичне. Дуже сподобалися Філіппіни, Танзанія. А от про Мексику цього не можу сказати. Не зовсім цікаво мені там було. Куба – це звичайний «совок». Єгипет – в курортних містах класно. Але Каїр – просто жах: брудно, ще й непорозуміння були в аеропорту з їхньою таможнею. А взагалі, скрізь є свої родзинки. Оскільки мешкаю в доволі суворому регіоні, де зима триває дев’ять місяців і фактично немає літа, стараюся більше «вириватися» туди, де сонце й тепло. Тому віддаю перевагу саме країнам Азії.

Олександр не вважає себе якимось крутим мандрівником. Він просто робить те, що йому дуже подобається.

– Таких фанатиків, як я, багато, – говорить він. – Сподіваюся, що ситуація в світі невдовзі нормалізується. Наука не стоїть на місці. Багато країн уже вакцинують своїх громадян, потрошку відкриваються країни. Через рік, думаю, все налагодиться, і ми знову полетимо, куди хочемо.

Щоб перейти на сторінку мандрівника в інстаграмі, достатньо просканувати цю картинку телефоном

Про нас Юлія Міщенко

Юлія Міщенко

Перевірте також

ПРО ОСНОВНІ АСПЕКТИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ РИНКУ ЗЕМЛІ ДІЗНАЛИСЯ СИНІВЧАНИ

Відкриття ринку землі в Україні не втрачає своєї актуальності. Тому для підвищення правової обізнаності жителів …

Залишити відповідь

You cannot copy content of this page