На головну / Uncategorized / ВЕСЕЛЕ: МЕШКАНЦІ ОСОБЛИВО НЕ НАРІКАЮТЬ НА ЖИТТЯ, “АБИ НЕ БУЛО ГІРШЕ”

ВЕСЕЛЕ: МЕШКАНЦІ ОСОБЛИВО НЕ НАРІКАЮТЬ НА ЖИТТЯ, “АБИ НЕ БУЛО ГІРШЕ”

У село Веселе, що належить до Калінінського старостинського округу, ми приїхали в один із морозних грудневих днів. Потрапити до населеного пункту легко: звернувши з лебединської траси, потрібно переїхати ярок, а далі під`їзною дорогою потрапляєш на початок вулиці, що веде до автобусної зупинки і закинутого приміщення колишнього магазину. Й хоч до села вже давно не заїжджають автобуси, саме це місце вважається “центром”. Тут зупиняється машина з хлібом, виходять люди на сільські зібрання, на попутній транспорт  до Липової Долини тощо.

На даний час у Веселому проживає 124 особи – 55 чоловіків і 69 жінок. Це село не можна назвати вимираючим. Тут мешкає 70 людей працездатного віку, 21 пенсіонер, 23 дітей до 18 років. Оскільки своїх освітніх закладів у Веселому немає, школярі відвідують Липоводолинський ліцей, дошкільнята – дитсадки селища (на даний час онлайн).

За даними Калінінського старостату, в складі Збройних сил України наразі захищають Україну двоє чоловіків із Веселого. Це Анатолій Володимирович Павленко і Юрій Іванович Говоруха. З початку війни на території села зареєстровано 8 внутрішньо переміщених осіб.

У день нашого візиту у Веселому було доволі пусто. Можливо, погода не сприяла для піших прогулянок, може, буденні справи й робота. Та все ж ми віднайшли можливість поговорити з частиною мешканців, які й розповіли нам про сьогодення цього маленького села.

У центрі зустріла Оксану Миколаївну Семиглазову. Молода жінка мешкає у Веселому з чоловіком Юрієм Олександровичем і дворічною дитиною. Наразі знаходиться в декретній відпустці.

– Я дуже люблю своє село, – каже співрозмовниця. – Чоловік у мене з Дніпра, переїхав сюди жити, бо йому тут подобається. Я теж не хотіла б мешкати у великому місті. Не скажу, що ми вдалині від цивілізації, й нам чогось не вистачає. Вода, пральна машина є. Одне, що погано — дорого виходить опалення оселі дровами. Дитячого садочка немає в селі, доведеться возити в Липову Долину своїм транспортом. А взагалі, ми молоді, з руками-ногами, заробимо.

Як розповіли місцеві жителі, Оксана Семиглазова небайдужа до проблем інших людей. Коли  жінка дізналася, що в село приїхали переселенці з Харківщини, вона безкоштовно надала родині свій пустуючий будинок, допомогла речами, продуктами. Це родина Оксани Володимирівни Колесник, яка погодилася поділилася своїми непростими спогадами з нашою газетою.

– Ми до початку війни мешкали в Балаклійському районі, що на Харківщині, – каже пані Оксана. – Три тижні ми знаходилися під обстрілами. Коли вже стало зовсім нестерпно, приїхали з чоловіком у Веселе. Оксана Семиглазова нам надала безкоштовно житло, допомогла з продуктами. Поки що облаштувалися тут, оформили статус ВПО, отримуємо щомісячні виплати від держави, гуманітарну допомогу. Дуже хочемо додому, та розуміємо, що наш регіон поки що «гарячий».

                             Оксана Семиглазова і Оксана Колесник

У Веселому тимчасово проживає й родина з Харкова. Це Світлана і Павло Мазур. Їх квартира на північній Салтівці дуже постраждала від обстрілів. Світлана, Павло, їх мами й двоє дітей приїхали у Веселе до двоюрідного брата, який надав житло на час війни. Забрали з собою і домашніх улюбленців, не могли залишити їх напризволяще.

– Знаходимося тут із квітня, – розповідає пані Світлана. – Спочатку, в березні, поїхали в Первомайськ до друзів, потім у Веселе запросив брат Михайло. Надав нам будинок для проживання. Усім ми тут задоволені, та важко сидіти без роботи, друзів. У Харкові разом із чоловіком працювали в компанії по виробництву кави. Діти вчилися у школі, старший син займався спортом. В один день прокинулися — й усе рухнуло. В наш будинок було 9 влучань: вибиті вікна, один під`їзд повністю розбитий, сходові прольоти висять… Наразі живемо на виплати. Допомагає брат, інші місцеві жителі. Люди тут чуйні, привозять молоко, яйця, інші продукти. Намагаємося не падати духом. Та дітям нудно, навчаються онлайн, старший — у своєму спортивному інтернаті, менший — у Липоводолинському ліцеї. Город садили влітку. Хтозна, коли до Харкова повернемося. Зимувати тут будемо, та додому хочеться. Якби хоч якась робота була. Особливо сумно у вихідні. З весни потрібно щось думати, десь облаштовуватися.

                                                                      Павло і Світлана Мазур

Місцева мешканка Галина вважає, що у маленькому селі жити непросто, особливо молоді. Вона повернулася в Веселе, оскільки так склалися життєві обставини. Працює вахтовим методом у іншому регіоні, виховує двох синів.

– У мою молодість клуб працював, людей було більше, а зараз діти сидять по хатах, немає куди вийти, – каже співрозмовниця. – Працювати немає де, доводиться їздити на роботу в іншу область. Що поробиш, треба якось виживати, піднімати дітей.

Як розповіла пані Галина, троє підлітків із Веселого навчаються в Синівському ліцеї. Туди хоч добиратися дітям легко, бо є постійний автобусний маршрут.

Цього дня ми поспілкувалися і з Оленою Миколаївною Бондар, яка мешкає разом із чоловіком Петром Григоровичем, донькою та онуком. В минулому жінка була депутаткою Калінінської сільської ради кількох скликань, тож добре знає, що хвилює жителів маленького села.

– Я живу у Веселому вже 36 років, – каже пані Олена. – Сюди вийшла заміж, та так і “приросла”. Працювала різноробочою, дояркою, обліковцем, головним бухгалтером, продавчинею. Зараз за станом здоров`я не працюю. Якби в селі була робота, то, звичайно, не сиділа б дома. Та, на жаль, у моєму віці державі не потрібні “молоді” пенсіонери, а роботодавцям  – “старі” робітники. Що стосується проблем, вважаю, що нам гріх жалітися. Люди набагато гірше живуть. Торговельники  товар привозять кілька разів на тиждень, пошта  приїжджає по четвергах. В лікарню звертаємося в Липову Долину, там у нас сімейний лікар.

За словами співрозмовниці, людям територіально незручно, що старостат знаходиться в Сухій Груні. Колись Веселе й Галаївець належали до Липоводолинської селищної ради. Пізніше якимсь чиновникам «прийшло в голову» приєднати ці села до Калінінської сільської ради. Людям туди важко добиратися, коли потрібно  документи оформити чи ще щось. Та що робити, звикли.

                                                         Олена Бондар

– Погано, що немає газу, – каже Олена Миколаївна. – У 80-х-90-х роках був проєкт по підведенню блакитного палива у Веселе й Галаївець. Місцевий керівник радгоспу займався цим питанням. Та не судилося. Оселі люди опалюють дровами. Основна проблема зараз  –  висока вартість деревини. 10 тисяч – газон дров. Де їх брати? З іншого боку, люди так само думають, чим за газ заплатити… Головне, що ми не залежимо від електрики, тож взимку, думаю, будемо в теплі. Водопровід у селі є, але він доволі старий. Люди стараються викопати свої свердловини, щоб було автономне водопостачання. У будинках облаштовують всі зручності  – умови не гірші, ніж у місті.

За словами співрозмовників, місцевий фермер Михайло Хероїм допомагає односельцям вирішувати різні питання. Зимою транспортом фермерського господарства розчищаються дороги, влітку – підсипаються проблемні відрізки шляхів. Не лише пайовики, а й інші мешканці села звертаються до Михайла Хероїма в скрутних ситуаціях, і він ніколи не відмовляє, завжди «підставляє плече». У центрі села саме завдяки старанням фермера з`явилася автобусна зупинка. Працює він і в напрямку встановлення дитячого майданчика, якого місцева малеча поки що не має.

– Добре, коли є свій фермер, не дає загинути селу, – говорили під час спілкування мешканці Веселого. – Саме від місцевих небайдужих людей залежить подальша доля маленьких хуторів.

Про нас Юлія Міщенко

Юлія Міщенко

Перевірте також

ХВОРІ З ХРОНІЧНОЮ НИРКОВОЮ НЕДОСТАТНІСТЮ ОТРИМАЮТЬ У ПОТОЧНОМУ РОЦІ ФІНАНСОВУ ПІДТРИМКУ З БЮДЖЕТУ СИНІВСЬКОЇ ГРОМАДИ

Депутати Синівської сільської ради на сесії 19 грудня затвердили Програму по наданню допомоги хворим з …

Залишити відповідь

You cannot copy content of this page