На головну / Uncategorized / ДМИТРО ВАГЛАЙ: «ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ПОШКОДУВАВ, ЩО ПІШОВ НА СТРОКОВУ СЛУЖБУ»

ДМИТРО ВАГЛАЙ: «ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ПОШКОДУВАВ, ЩО ПІШОВ НА СТРОКОВУ СЛУЖБУ»

Завжди вважалося, що армія – це своєрідний тест на стійкість і витривалість. В останні десятиліття складати це випробування виявляють бажання все менше й менше молодих людей. Та все ж є юнаки, які добровільно йдуть на строкову службу. Напередодні Дня Збройних сил України «Наш край» поспілкувався з одним із них – мешканцем Липової Долини Дмитром Ваглаєм.

Юнаку 21 рік. Майже півтора з них він перебуває на строковій службі. Народився й виріс Дмитро в Липовій Долині. Після закінчення 9 класів школи він вступив до Роменського коледжу СНАУ, отримав спеціальність «технік-електрик». Потім майже рік працював на «Заводі Кобзаренка» електриком.

Навесні 2020 року Діма отримав повістку. Навіть думки не виникало шукати якісь варіанти, щоб уникнути служби. Треба – значить треба.

– Знаю хлопців, які ховаються, та я вважаю, що не потрібно цього робити, – говорить юнак. –  Краще зразу відслужити, бо далі буде важче.

Перший місяць служби Дмитро перебував у РМП (роті молодого поповнення). Протягом цього часу призовників навчали основним військовим «премудростям». Юнаки жили в палатках, у польових умовах проходили випробовування на міцність. Цей період, за словами Дмитра, був для нього, мабуть, найважчим. На додачу почалася активна фаза пандемії коронавірусу. Деякі хлопці захворіли, лікувалися, перебували на карантині.

Після РМП почалася безпосередня служба у військових частинах. Дмитро потрапив у 101-шу бригаду охорони Генерального штабу України, що базується в Києві, а саме в інженерно-саперну роту. Наразі він – має звання «старший солдат» і працює начальником електростанції, відповідає за безперебійне постачання електроенергії  до військового підрозділу. Отримати досить високу армійську посаду допомогла фахова освіта і досвід роботи на заводі, а також особисті людські якості.

Цікавлюсь у Дмитра, яка вона, сучасна українська армія зсередини, чи залишилися в ній такі рудименти як дідівщина, зверхнє ставлення до солдата тощо.

– В сучасній українській армії дідівщини немає, – відповідає Дмитро. –  Принаймні, я та мої знайомі з такими проявами не стикалися і нічого подібного самі не робимо. На початку служби в бригаді нас поселили окремо, півроку ми взагалі не пересікалися з іншими військовослужбовцями (через епідемію коронавірусу). Не помічав я й випадків неповаги до солдатів із боку командирів. В українській армії запроваджуються стандарти НАТО, в яких головний принцип –  це насамперед зміна ставлення до людини: не як до гвинтика в системі, а як до особистості.

Як доказ, військовослужбовець розповідає про те, що ці півтора роки йому успішно вдавалося суміщати армію і заочне навчання в Сумському національному аграрному університеті за спеціальністю «Енергетика». Звичайно, тут певним чином «допомогли» карантинні заходи (всі заняття відбуваються в онлайн-режимі, що не вимагає очної присутності на сесіях), а також лояльність командирів бригади. Але так буває не у всіх військових підрозділах – все залежить від керівного складу. В цьому плані Дмитру пощастило.

За словами юнака, під час служби в період пандемії, щоб уникати скупчення військовослужбовців в одному місці, в армії менше часу приділяється стройовій підготовці, протягом дня – мінімум шикувань тощо. Це плюс. Але з іншого боку, вільний час теперішніх строковиків також обмежений наявними карантинними заходами. Зокрема, військовослужбовці не отримують звільнень для походів у місто, відпочивають в межах казарми. В суботу і неділю після обіду можна подивитися телевізор, побігати на стадіоні, за бажанням – навіть поспати. Зранку в неділю для призовників проводяться культурно-масові заходи.

– Чи довго під час служби в ЗСУ тягнеться час, перш за все через армійську рутину, яка все одно в якійсь мірі присутня? – цікавлюсь.

Діма говорить, що дні проходять дуже швидко, не встигає їх лічити. Вже за місяць – дембель. Залишатися на професійній основі в Збройних силах поки що не планує. Продовжує заочне навчання в університеті. Хоче отримати диплом бакалавра і далі вступати на магістра. На думку юнака, отримання повної вищої освіти та строкова служба за плечима – це два кити, які допоможуть знайти своє місце в житті.

– Жодного разу не пошкодував, що пішов в армію, – розмірковує Дмитро. – За час проходження служби дуже багато чого навчився і багато чого зрозумів. Хоча частина знайомих вважають армію марною тратою життя. В моєму випадку це не так. Строкова служба – це перш за все новий досвід. Я, наприклад, навчився електродугозварюванню, працювати з дизельними електрогенераторами, ремонтувати їх. Це стовідсотково знадобиться в моїй професійній діяльності. Крім того, без військового квитка багато де не хочуть брати на роботу. Зараз не так як було раніше, тому боятися армії не треба.

Вдома повернення юнака з нетерпінням чекає вся сім’я. Нехай же в твоєму житті, Дімо, складається все так, як ти хочеш.

Про нас Юлія Міщенко

Юлія Міщенко

Перевірте також

ВОЛОДИМИР МАНГІР: «НАВІТЬ ЦИВІЛЬНІ «СЕПАРИ» ПОЛЮВАЛИ НА НАС, БО ЇМ ОБІЦЯЛИ ВИПЛАЧУВАТИ ПО ТИСЯЧІ ДОЛАРІВ ЗА КОЖНОГО БІЙЦЯ»

Антоніна КОПАЙГОРА Володимир Мангір проживає з родиною в невеличкому селі Стягайлівка Московського старостинського округу. З …

Залишити відповідь

You cannot copy content of this page