На головну / Головні новини / ДМИТРО ВИСОЦЬКИЙ: «КОЛИ Б’ЮТЬ ІЗ ГРАДІВ, ЛИШЕ ОДНЕ БАЖАННЯ – ОБОВ’ЯЗКОВО ЗАЛИШИТИСЯ ЖИВИМ, ВРЯТУВАТИ ДРУЗІВ…»
ДМИТРО ВИСОЦЬКИЙ: «КОЛИ Б’ЮТЬ ІЗ ГРАДІВ, ЛИШЕ ОДНЕ БАЖАННЯ – ОБОВ’ЯЗКОВО ЗАЛИШИТИСЯ ЖИВИМ, ВРЯТУВАТИ ДРУЗІВ…»

ДМИТРО ВИСОЦЬКИЙ: «КОЛИ Б’ЮТЬ ІЗ ГРАДІВ, ЛИШЕ ОДНЕ БАЖАННЯ – ОБОВ’ЯЗКОВО ЗАЛИШИТИСЯ ЖИВИМ, ВРЯТУВАТИ ДРУЗІВ…»

Наталія ШУТЬКО

Війна на Сході нашої держави стала викликом для всього українського народу. Побороти військову агресію, підтримати українську армію, допомогти пораненим, дати притулок біженцям – ці завдання об’єднали українців з усіх куточків нашої країни. Разом із цим ми все більше усвідомлюємо, наскільки глибокі психологічні рани воїнів, завдані цією неоголошеною війною.

Мені випала нагода поспілкуватися із людиною, яка у свої 28 років пережила страхіття воєнних подій, кулеметні черги, артилерійське бомбардування, наступ танків, поранення та загибель побратимів… Мій співрозмовник – Дмитро Михайлович Висоцький. Усе це довелося побачити на власні очі молодому чоловікові, який серед «кіборгів» стояв на захисті Донецького аеропорту, воював у самому пеклі, пройшов через увесь той жах, що й досі вирує на Сході. Рік Дмитро перебував у зоні АТО.

Народився мій співрозмовник у Туркменістані, та доля розпорядилася так, що разом із батьками приїхали жити в Берестівку, де юнак зростав та отримав освіту. У 2005-2006 роках відслужив у Збройних силах України, потім працював у м. Суми далекобійником. Одним словом, жив спокійним, розміреним життям, як і більшість із нас.

День 9 серпня 2014 року вніс корективи у долю Дмитра – отримана повістка повідомила про необхідність стати на захист своєї землі. Як він розповідає, жодного сумніву у тому чи йти воювати не було. Хоч на той час призивали більше тридцяти чоловік, проте крім нього з різних причин ніхто не був мобілізований.

Розпочалися суворі будні… Спочатку дванадцять діб у 169-у навчальному центрі Сухопутних військ Збройних Сил України в м. Десна, де кожен чекав того дня, коли відправлять, далі – 79-а окрема аеромобільна бригада, м. Миколаїв. Напевно,читачам не потрібно зайвий раз нагадувати,що воїни саме цієї бригади відіграли найважливішу роль під час оборони стратегічного об’єкта – Донецького аеропорту та боїв на Дебальцевському напрямку.

Уперше, згадує Дмитро, разом із бойовими побратимами потрапили в саме пекло аеропорту у вересні 2014 року. Більше десяти діб охороняли, вірніше – відбивали, старий і новий його термінали.

– Які завдання довелося виконувати? – запитую у молодого чоловіка, в очах якого бачу глибокий сум, що не приховує навіть посмішка на обличчі…

– Ще за часів строкової військової служби отримав спеціальність кулеметника, тож стала в нагоді вона і там, на війні, – відповідає. – Саме цей «залізний товариш ПКМ» зберіг не одне чоловіче життя та допомагав тримати ворога і його техніку на відстані.

До речі, кулеметники були особливо небезпечними для сепаратистів. Як розповідає військовослужбовець, одного разу, вловивши по рації їх хвилю, почули, що за знешкодження кулеметника оголошено винагороду в сто тисяч. «Тільки не зрозуміли, яких – російських чи доларів»,- посміхається по-військовому спокійний молодий чоловік.

А мені стає дещо моторошно, слухаючи Дмитра та переглядаючи невеликий уривок відео на його телефоні, знятий у зруйнованому приміщенні аеропорту під час перестрілки із сепаратистами. Від почутого про те, що довелося пережити нашим хлопцям, збираючи останки своїх бойових товаришів, які, часом, вміщалися «у целофановий пакет»…

Довелося воювати і в одній із найгарячіших точок – с. Орловка Донецької області, де від нападів бойовиків охороняли артилерію української армії. І знову повернення в аеропорт…

Багато трагічних випадків із життя згадує Дмитро, чимало його товаришів на сьогодні немає в живих. Серед них і 18-річний юнак із Сумщини з позивним Сєвєр, який загинув на очах у Дмитра, стоячи разом з ним на захисті аеропорту. Згадує, як понад місяць утримували позиції в населених пунктах Водяному та Опитному (Дебальцеве кільце) – найгарячішій точці на карті АТО. Як 79-а окрема аеромобільна бригада, у складі якої воював Дмитро з позивним Бард, розкрила під Волновахою схему сепаратистських контрабандних поставок у зону АТО, займалася супроводом колон військових, охороною стратегічно важливих територій…

– Як темніє, так і розпочинається – залпи, гради, міномети, танки – все підряд стріляє. Навіть у час оголошеного режиму припинення вогню про спокій не доводилося навіть мріяти,- – говорить військовослужбовець.

– А як же спали? І чи спали взагалі? – цікавлюся.

– По кілька хвилин на «карематах», у бронежилетах та касках. Та й під супровід залпів снарядів більше думаєш не про сон, а про те, як залишитися живим, уціліти. Харчувалися «сухпайками», бо яка їжа на передовій…

Місцеве населення ставилося до українських воїнів по-різному: одні підтримували, інші – «свято вірили, що вони їдять дітей». Тож продукти харчування від населення остерігалися брати, щоб уберегтися…

– Велику допомогу надавали волонтери – і продукти харчування, і військову амуніцію постачали. Хоча,- говорить Дмитро, не називаючи прізвищ, – волонтери-земляки кілька разів телефонували, цікавилися, що потрібно, проте чомусь далі діло не пішло.

У період між боями поверталася його бригада до Миколаєва, де було місце розташування частини,де можна було перевести дух, з тим,щоб з новими силами вступити в бій із ворогом; поговорити з рідними по телефону, адже тільки у хвилини розмови із сином серце матері може бути майже спокійним. Свята материнська молитва була «оберегом»для Дмитра, допомагала вижити, давала неабияку силу й терпіння батькам,чий син знаходився в гарячих точках на Сході нашої країни.

«За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни» Указом Президента України  Дмитро нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

* * *

Позаду залишилися суворі воєнні будні бійця української армії. Та, напевно, з його пам’яті ніколи не вдасться стерти події, пережиті на війні, те, що кожної ночі заново переживається уві сні. Хочеться вірити, що війна врешті-решт закінчиться, сподіватися, що справедливість запанує, візьмуть гору честь і гідність людська.

 Матеріал підготовлено в межах реалізації проекту «Менторинговий курс інституційного розвитку локальних медіа Житомирської, Сумської та Чернігівської областей «ЗМІ нових громад», що здійснюється у партнерстві з ГО «Сумський прес-клуб» (Суми), ГО «Медіа-центр «Моє місто» (Чернігів) і ГО «Інститут Креативних Інновацій» за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні

 

 

Про нас Юлія Міщенко

Журналістка газети "Наш край" і сайту "Липова Долина.NEWS"

Перевірте також

Столярівці продовжують допомогати Збройним Силам України

Столярівці продовжують допомогати Збройним Силам України

Черговий збір коштів на волонтерські потреби провели мешканці села Столярове. «Завдяки усім небайдужим, хто долучився …

Залишити відповідь

You cannot copy content of this page