На головну / Головні новини / ПОЕЗІЯ МІСЦЕВИХ АВТОРІВ, НАВІЯНА ВІЙНОЮ
ПОЕЗІЯ МІСЦЕВИХ АВТОРІВ, НАВІЯНА ВІЙНОЮ

ПОЕЗІЯ МІСЦЕВИХ АВТОРІВ, НАВІЯНА ВІЙНОЮ

Валентина ПОСЬ

Як зупинився нині час…

Немає чисел, днів, годин.

Лише думки і лютий гнів,

Нам тіло перемелюють, як млин.

Не бачиш їжі, просто щось жуєш,

Бо жити треба! Не діждуться гади!

Як же це гидко слухати оті

Брехливі, найцинічніші тиради…

Я прокидаюся від вибуху чомусь,

У підсвідомості живе цей звук…

А як же діти Харкова, Ірпіні?

За кілометри їх сердечок чути стук.

Сьогодні я побачила малюнок,

Дитячий підпис “Путін здох”…

Котились сльози, небо потемніло,

У горлі став гіркий німий комок.

Та гордість торжествує, слава й сила,

Коли народ на танки йде без зброї!

Це розмаїття прапорів вражає!

Це кадри для історії нової.

А завтра знову буде світлий ранок.

За руку з нами всі Небесні Сили…

Бо ми ночей не спали, ми молились,

За мир і спокій милості просили…

Стискають груди злість і морок ночі…

Збуваються рядки чиїсь пророчі.

І як же віримо і мріємо ми, Боже,

Що Україна із тобою переможе!

СЛАВА УКРАЇНІ! СМЕРТЬ ВОРОГАМ!

                                                Війна. День десятий

*   *   *

Закрила щільно душу й двері,

Залишитися хочу я сама…

Не бачити, не чути, не читати…

Щоб тільки тиша і німа пітьма.

Якби ще можна добровільно відключити

Страшенну тугу, біль і розпач втрат…

Але із кожною хвилиною все тяжче,

Знов б’ється пульс, мов гатить автомат.

Поринути б в суцільну амнезію,

Заритися б у землю хоч на мить.

Забути плач сиріт і очі вбитих,

Вернутись в оксамитову блакить.

Де сміх і сонце, де маленькі діти

Не знають, що таке сирий підвал,

Не знають, як це без води вмирати,

У місті схожому на чорний п’єдестал.

Та не виходить в цю лиху годину

Поринути у кольорові сни…

Там вибухи і темні діри вікон

Й багряна кров на грудях у весни.

                                        Холодний квітень, 2022 р.

*   *   *

А вас спитали рідні, як ти?

Нічого не болить і не пече?

Які думки у голові вирують?

Тримайся, люба, ось моє плече!

А вам дзвонила подруга найліпша,

Яку ви все життя сестрою звали…

Ви чули голоси найближчі,

Що рани вам болючі лікували?

А вам принесли діти щось смачненьке,

Щоб хоч чим-небудь догодити…

Побачити щасливі очі,

Свою любов у вашу перелити!

Вам посміхнулася людина незнайома?

І руку подала, коли ви впали?

Зігрів промінчик сонця ваші пальці,

Коли ви лід в руках тримали?!

Чи дасть плоди маленьке те зернятко,

Яке у землю ви з надією садили?

Якщо це з вами відбулося,

Ви – найщасливіша людина!

Якщо над вами сонце й хмари,

Якщо все сяє, оживає,

Ви найзаможніша людина!

Не кожен все це й зразу має…

                                         Березень, 2022 р.

Світлана КУЛИНИЧ

Ви прийшли так підло на світанку,

Від ракет здригнулася земля.

Її сонну розбудили спозаранку

Круки злі, направлені з кремля.

Уже місяць ми без сну й спокою

Рідний край боронимо від зла,

Сильний дух великою рікою

Знищить вас, залишиться зола.

Ви просили з квітами стрічати

Вас на нашій рідній стороні –

Доведеться за гріхи відповідати

У страшнім пекельному вогні.

Вистоїмо всі ми, переможемо,

У єднанні сила наша й міць!

Вас в бою здолати разом зможемо,

Ви прийшли самі, не силоміць.

Зійде сонце рано на світанку,

Принесе нам мирную весну,

Радо усміхнемося ми ранку,

Заспіваєм пісню голосну!

Не втрачаймо віру в Перемогу,

Воїнам подякуймо не раз,

В день новий вклонімось щиро Богу –

Береже хай кожного із нас!

*   *   *

І знову рясно вишні зацвітуть,

Вінок барвистий вдягне Україна.

У мирі прокладатиме нам путь

Єдина й неподільна Батьківщина.

І пройде час, відродиться земля,

Мов вільний птах, вдихне на повні груди.

Не знищать її нелюди з кремля –

І жити нам без злоби і огуди.

Ми на своїй землі плекаєм сад,

Співаємо ми дітям колискову,

І хочемо, щоб неба зорепад

Більш не лякали злії сили “грому”.

Прийде весна, і зацвітуть сади,

І щебетом пташиним озовуться.

Загояться від ран страшних сліди –

І діти наші сонцю усміхнуться!

                                              12.04.2022

Олена МИХАЛЕВИЧ

Сусіди в нас брехливі, гонорові,

Орди нащадки, темряви сини!

Іде війна не проти плоті-крові,

Господь воює проти сатани…

Ще не придумав світ такого слова,

Шоб ним могли цих нелюдів назвать.

Під триколором з півнем двохголовим

Прийшли рашисти нас “асвабаждать”.

Жили ми мирно, сіяли, любили,

Вивчали світ, робили відкриття.

Взяли потвори і “асвабаділі”

Нас від надій, від щастя, від життя…

Дівчатка ті, що так і не народять,

Невинні жертви, бідна малишня….

Нехай вони у снах до вас приходять!

І душу хай витягують щодня!!!

Ладнає Бог для раші домовину

Давно умитись кров`ю їй пора…

Де сходить сонце, сонце України –

Там гине нечисть в променях добра!

*   *  *

Світ занімів… Ридає Україна…

Великомучеників Бучі на колінах

Оплакує. Малих дітей –

Невинних янголяток,

Що тільки почали світ пізнавати,

І їх батьків. І юних ще дівчат,

Зґвалтованих ордою яничар,

Яким ще б жити, діточок родити

І світу білому радіти…

А їх знайшла у Бучі люта смерть…

Чому високі небеса мовчали,

Коли їх нелюди, невинних, катували?..

Чому на голови тим нелюдам не впали

І не розчавили?..

Рве коси Україна,

Бо втрата кожної дитини

Для матері – нестерпний біль!.

Жінок безчестив лютий звір,

Палив розтерзані тіла,

Сережки з плоті виривав…

Руки за спиною в’язали,

А потім нелюди вбивали

В потилицю…

Яка тварина це змогла

Зробити? Тварина б не змогла.

А це щось мерзенне, смердюче,

Диявольське якесь нутро…

Боже створіння б не змогло

Такі страшні гріхи творити!

Чи можна все оце простити?

Невже дивилися святі

На всі дикунські дії ті.

 Вікторія ДОРОШЕНКО

Я прокинусь.

Тихо.

Заснуло лихо.

Затихло горе.

Весняний вітер

У осокорах.

Нема печалі.

Жива країна,

Лише руїни…

Хати згорівші.

Хіба то лихо?

Якби лиш дихать!

Кує зозуля –

Не зрахувати.

Будемо жити.

Багато.

Співає жайвір,

Схоробрився.

Народ напився…

Напився горя.

Напився люті.

Ще досі сниться

Пекельний лютий.

Блищать

медалі

В широкоплечих,

А жайвір пісню

Про мир щебеще,

Про синє небо,

Яке звільнили

Від гвинтокрилів,

Про світле завтра,

Про тих героїв,

Які горою!

*   *   *

Зависла дата на календарі.

Забиті двері ржавими цвяхами.

Жодної шибки цілої в вікні,

А вулиці завалені  тілами!

Чорна хустина, як печалі тінь,

Окутала виски самотнім вдовам.

Зітхає тяжко втомлений Ірпінь,

Немає у людей тут  більше дому!

Копає яму молодий мужчина,

Посеред двору – то могила брату.

Немає виправдань, нема й причини,

Їм просто захотілось познущатись!

Прийшов малий до свіжої могили,

Так рочків десять, а уже без мами!

На 8 березня якраз її убили,

Синочок на коліна, із квітками!

Він бачив все. Усе чого не треба,

Через малу щілинку у сараї.

Її давили, аж хрустіли ребра

Він бачив, як вона вмирає!

Зв’язали руки міцно мотузками,

Зривали речі, озвірілі пики

Вона благала, доки була в тямі

З відкритими очима – стихла…

Це не війна. Такого не буває,

Війна – коли відстоюють права!

Це не війна, як матерів вбивають.

Дітей відстрілюють з човна…

Як плачуть ветерани знеможілі,

Вони ревуть, неначе бугаї

Багато у свій час стерпіли

Але такого, щоб діждатись… Ні!

Кожна могила – то чиясь дитина!

Кожна дитина – український біль…

Чиясь бабуся і когось дружина

Ми помстимося. Ось де наша ціль!

Вони не стрінуть жодної весни,

Їм не судилось дочекатись миру,

Зависла дата на календарі,

Бо руський цар збісився з жиру!

Володимир ГОЛОВКО

Й мовчали? І не проклинали?

Чому Онуфрій не кричить,

А тихо у кутку сидить?

Боїться, видно, він Кіріла,

Чия рука благословила

І хресним знаком освятила

Орду на вбивство…

Встаньте, йдіть

І в закатованих просіть

Прощення!

А ми не будемо святі!

Ми будем гниду цю душить

І нищити, де лиш побачим.

Ніколи вбивцям не пробачим

Нікого! Жодного життя!

Не приймемо їх каяття,

А будем нищити, палити –

Потвори ці не мають жити!!!

Чи Бог простить нас? Бог у нас!

Це Він дає нам нові сили,

Щоб ми по-Божому чинили

І нечисть нищили. Те зло,

Яке нас нищити прийшло –

То нутрощі смердючі пекла.

Його потрібно знищить, стерти

З лиця землі, аби воно

Ніколи більше не змогло

Прийти у світ. І ця розправа –

Це добра і благая справа,

Бо з нами Бог, Любов і Правда!

                                                  4.04.2022

*   *   *

Прийшов ”освободітєль” в Україну,

”Рускій воїтєль”, ”чудо-богатирь”.

Перетворив на ніч погожу днину,

Заполонив лайном наш чистий двір.

Звільнив десятки тисяч від будинків,

І сотні тисяч від міських квартир,

Звільнив від храмів, від святих реліквій,

Від миру нас і спокою звільнив.

Звільнив нас від смартфонів, стадіонів,

Від дитсадочків, від ошатних шкіл,

Від льодових арен, від красенів-заводів,

І від лікарень також нас звільнив.

Звільнив від плойок, соковижималок,

Від плазм, коштовностей, посуди, килимів,

Від газу і води, від послуг комунальних

І від ілюзій про якихось там ”братів”.

Звільнив нас від затятого терпіння,

Відкрились очі багатьом на ”рускій мір”.

Прийшло, на жаль, із кров’ю  розуміння,

Що вся росія – це скажений звір.

Звільнив від заяложеної мантри,

Що він – ”вєлікій”, а ми так – ніхто.

Звільнив від кольорових окулярів

І ми побачили гниле його нутро.

І здивувались: як же таке сталось,

Що це лайно навчає як нам жить?

Ми свої плечі гордо розпростали

І почали непроханого бить.

І битимемо, поки стане сили,

Поки не вивітримо весь

кацапський смрад.

Ми ваші звірства і наругу не стерпіли

І час прийшов коліном дать під зад.

                                                      03.04.2022

*   *   *

В Великий Піст не буду лихословить,

Хоч впевнений: Господь мене б простив,

Все ж лайку заміню на рідну мову

Без звичних вже і справедливих слів.

Негідники без совісті і честі,

Що нищать наші красені-міста.

На їх плечах погони офіцерські,

Та пустота в зомбованих серцях.

Вмирають без пологів породіллі,

Не доносивши в лоні дитинча,

І гинуть безневинні люди літні,

Коли із танку їх вбиває яничар.

І генеральські мерехтять погони

У вихідців із нашої землі,

Що наказали перетнуть кордони

Орді, що нищить рідних їх батьків.

Ні, каїнове плем’я не пощезло:

Воно ворушиться, мов та бридка черва,

Вилазить в світ і нас планує стерти

З лиця землі. Та кишка в них тонка.

У нас немає вибору, братове,

Крім одного – свобода, або смерть:

Краще померти в боротьбі зі збродом,

Ніж втратити свою свободу й честь.

А буде так: чекає перемога

На наш народ в кривавій цій борні,

А смерть чекає ворога дурного

У ним же і розв’язаній війні.

                                         24.03.2022

Про нас Наш край

Перевірте також

Столярівці продовжують допомогати Збройним Силам України

Столярівці продовжують допомогати Збройним Силам України

Черговий збір коштів на волонтерські потреби провели мешканці села Столярове. «Завдяки усім небайдужим, хто долучився …

Залишити відповідь

You cannot copy content of this page