На головну / Uncategorized / 100 ДНІВ НОВОЇ ВЛАДИ: СЛОВО ГОЛОВІ ЛИПОВОДОЛИНСЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

100 ДНІВ НОВОЇ ВЛАДИ: СЛОВО ГОЛОВІ ЛИПОВОДОЛИНСЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

У березні виповнюється 100 днів, як у Липоводолинській та Синівській громадах працює нова влада. Це достатній час, щоб вникнути у стан справ, намітити певні пріоритети в роботі та встигнути попрацювати, розв’язуючи певні завдання. Тому редакція «Нашого краю» поставила низку запитань головам Липоводолинської і Синівської громад та старостам щодо їхньої роботи на займаних посадах. 

Матеріал щодо Липоводолинської громади було надруковано в газеті “Наш край” 19 березня, про роботу голови та старост Синівської територіальної громади читайте в найближчому номері газети 26 березня. 

Отже, що думає, над чим працює весь цей час та що планує надалі  новообраний очільник Липоводолинської селищної ради Володимир ШТАНЬКО? Відповіді на це – далі. 

Шлях на посаду голови громади для Вас був нелегким. Більше року Ви, можна сказати, «воювали» з попереднім керівником селищної ради, прагнучи змін у його підходах до роботи. Доносили до виборців свої ідеї й бачення подальшого розвитку нашої громади. На минулорічних виборах люди повірили й віддали перевагу Вам. Минуло три місяці. Ейфорія від перемоги розвіялася, залишилася щоденна важка праця. Що на сьогодні Вас найбільше обнадіює, вселяє оптимізм на успіх, а що розчаровує?

– Із цього абзацу запитання найбільше врізається в пам’ять слово «ейфорія». Не було ніякої ейфорії зовсім. Звичайно, приємно за перемогу, але це не скільки стосовно себе, як у ставленні до людей. Що я? Якби люди не вибрали, то не був би на цій посаді. Але мені було приємно і трішечки дивно, що багато людей, незважаючи на присутність песимізму, який вічно гуляє в людських головах, все ж змогли добитися своїми діями зміни влади. Незважаючи на постійні закиди деяких людей, мовляв, «від нас нічого не залежить, як захочуть, так і зроблять…». Не завжди так буває. Випадки із майданами, з нашим голосуванням доводять, що в людей, коли вони згуртовані і прагнуть чогось спільного, є велика рушійна сила.  Буває, що ця сила десь дрімає, можливо, й десятиліттями, а потім як прорветься – то «мамо, не горюй». Так що правда – ейфорії ніякої не було, бо яка може бути ейфорія, коли ти йдеш майже, як на амбразуру. Я знав, що постійно доведеться бути в якійсь напрузі, можливо, стресі, постійно потрібно буде вирішувати непрості задачі, постійно буде зіткнення з когортою людей, яким усе не так. Яка тут може бути ейфорія?

Щодо того, що найбільше обнадіює, а що розчаровує, то про розчарування взагалі говорити не будемо, а обнадіювати може  тільки наполеглива щоденна праця, коли б’єшся в одну «точку», то рано чи пізно ти або проб’єш цю перешкоду, або наб’єш гулю. Про гулю теж не будемо говорити, потрібно обов’язково цю перешкоду перебороти. От коли перебореш, зробиш якусь справу, тоді можна насолодитися й результатом.

Чи вистачило 100 днів, щоб повністю увійти в курс справ?

– Чи вистачило 100 днів, щоб повністю увійти в курс справи? Не повірите, але я часто говорив, коли мене про це запитували, що маю таке відчуття, нібито в селищній раді завжди був. Звичайно, це схоже на жарти, але дійсно я не мав якогось важкого неприємного відчуття початку роботи. Навпаки, було все легко і навіть цікаво.  Мені подобається, коли ті цифри, яких я добивався місяцями, зараз приносять за день або кілька днів та інше. Так що насправді робота дуже цікава, і коли буде ціла команда працювати з цікавістю для здійснення певної мети, обов’язково буде результат.

Чи вистачило 100 днів, щоб увійти в курс справ – певною мірою так, але все розвивається, приходять нові ідеї, долаємо перешкоди й цьому не буде ні кінця,  ні краю. Тому поняття «курс справ», якщо висловитися по-російськи, «понятие растяжимое».

Неодноразово на сторінках «Нашого краю» Ви відстоювали принципи відкритості влади, демократичності у прийнятті рішень. Як вважаєте, Ви дотримуєтеся їх у своїй роботі?

– Вважаю так. Якщо хочеться протягти щось своє, особливо, якщо знаєш, що інші навряд чи підтримають, то вигідніше не відкриватися, щоб не всі все зрозуміли. Але я дійсно писав і пропонував відкритість, тому намагаюся, як тільки можу, особливо на сесіях, особливо під час прийняття фінансових рішень, переконати людей та в простій доступній формі донести свою позицію.  Так, вигідніше, щоб про фінансові питання говорив фінансист, своєю фінансовою заплутаною мовою, тоді точно не всі все зрозуміють і люди, можливо, щоб не ставити зайвих питань, просто проголосують «за». Але ж демократія вона тим і складна, що ти відкриваєш усі карти і чекаєш тих же демократичних рішень від людей. Це складніше, але справедливіше.

Мене запитували неодноразово про конкурси. Я відповідав, що переможцем стане той, хто виграє. Мені все рівно хто це буде. Але потрібно враховувати дуже серйозний аспект і задавати на конкурсах, можливо, й незручні питання. Аспект цей про те, як людина працювала на попередній роботі, чи була вона порядна, чи не робила якихось негарних речей. Бо інакше ми наражаємося на іншу проблему – може бути людина розумна, але непорядна, то який тоді толк від такої роботи? Ця розумна людина проведе тебе так, що ти оговтаєшся тільки тоді, коли залишишся ні з чим. Це так я говорю алегоріями, але думаю, ви розумієте, про що я.

Які основні проблеми, що є невирішеними в громаді, Ви можете назвати? Що саме заважало їх вирішенню в попередні роки, на Вашу думку? Який бачите вихід?

– Їх десятки, можливо, й сотні. У повній мірі їх не вирішиш ніколи, бо все змінюється і “апетити ростуть”. Я, коли був малим і ходив по вулицях, де виріс, на яких взагалі не було твердого покриття, то порівнюючи той стан доріг із теперішніми, ці дороги для того мене ніби, як американські «супергайвеї». Але часи змінюються, змінюємося й ми. Я назву все, що потрібно змінювати обов’язково.

Освіта. В освіті проходять процеси, які пов’язані безпосередньо із демографічною ситуацією. Ми точно в цьому не винні, але процеси болючі, бо результатами цих процесів часто є звільнення людей. І нічого не вдієш, ніяк не схитруєш, бо коли не народжуються діти, то і вчити, виходить, нікого.  Але будемо оптимізуватися якомога обережніше, максимально намагаючись працевлаштувати людей, можливо й не за своїми спеціальностями. Вакансії насправді є, але вибір за кожним індивідуально.

Медицина. Тут процеси проходять поки що до кінця незрозумілі для багатьох. З однієї сторони, не можна просто звалити фінансування медицини на плечі громад, знаючи, що в громадах немає таких коштів і наближено. Будемо сподіватися, що держава на таке в жорсткій формі не піде. Фінансувати медицину в тому вигляді, якому вона є, та ще й у повному обсязі, ми не зможемо ніяк. Навіть не потрібно задавати питання, тому що нам це не по кишені. Це всі розуміють. Не буду я довго зупинятися на медицині, бо дуже скоро все стане на свої місця і говорити можна буде тільки тоді, коли в цьому процесі дещо розвидниться через два-три місяці. Зараз просто гадати на кавовій гущі не потрібно. Коли буде чіткий вектор, тоді й будемо говорити. А він буде незабаром.

Дороги. Це основна проблема, яка буде в найближчі роки стосуватися абсолютно всіх. Дорога поряд зі зручностями – це ще й економіка. Немає дороги – немає й успішної економіки. Часто я чув, особливо в селах: «Не потрібна нам дорога, будемо утримувати школу до останнього». В корені не згідний. Відсутність дороги буде для нас найбільшою проблемою. Тому подивимося, як держава буде робити дороги державні й обласні в найближчі роки і вирішувати, яку позицію в цьому займатимемо ми.  Та і з нашими “копійками”, які є в бюджеті, доріг не зробиш. Потрібна допомога держави і товариств, або нормальна сплата податків.

Я вже неодноразово говорив стосовно попередньої влади, особливо адміністрації. Попередні керівники зробили для людей нашої громади насправді злочин, підписуючи договори оренди  землі з товариствами на 49 років під мінімальні відсотки. Хтось на цьому заробив дуже великі кошти, а громада залишилася і без доріг, і без техніки, і багато ще без чого. Насправді за таке потрібно відповідати. Всі ці люди відомі, вони ходять поміж нас, зухвало поводяться, сподіваючись на свою безкарність. Звісно, не будемо ми їх розшукувати і виводити на суд Лінча, але я думаю, що покарання за такі дії буде. Можливо, це не наша справа, але чомусь я так думаю, що безкарно нічого не буває.

Більшість людей залишилися “обібраними” і в результаті розподілу майнових сертифікатів, і в питаннях, пов’язаних із землею, і через надходження до бюджету. Виправити все тепер не так просто, тому це дійсно є проблемою, від якої страждає більшість.

Але продовжу про дороги. Дороги по сільських і селищних вулицях у жалюгідному стані. На це потрібно десятки мільйонів, тому будемо працювати над цими питаннями наполегливо, цілеспрямовано і постійно, крок за кроком, покращувати стан доріг на вулицях. Багато хто просто кричить про те, що давайте утримувати до кінця школи, хоч і по 25 учнів, давайте віддамо останнє на лікарню, а потім приходять і ставлять питання, чому в нас на вулиці грязюки по коліна? То давайте будемо послідовними – або фінансуємо в певних можливостях усі галузі, або збираємося на якомусь віче і вирішуємо про фінансування тільки однієї із них.

Освітлення. Про освітлення дуже багато клопотань, але в цьому напрямку проводиться послідовна робота. Ми цього року по багатьох селах і селищу зробимо освітлення на вулицях. Все не зробимо, але суттєво просунемося. Хотілося б, щоб максимально допомогли товариства.

Водовідведення. По водовідведенню, я думаю, що в деякій мірі потрібно брати участь і жителям. Щоб зробити його правильно за проектами, в нас не вистачить на це коштів. Навіть говорити про це не потрібно.  Можемо допомогти технікою, вирити траншеї, але потрібне розуміння людей, бо сусід із сусідом розібратися не можуть, а селищній раді що? Битися між вами? Знову ж говорю, коли я був малим, то наші батьки вирішували всі ці питання спільно і дружно, брали лопати, рили канави, домовлялися про те, куди краще тій воді подітися, щоб якнайменше зашкодити людським обійстям. Без таких відносин не вийде. Деякі люди вже почали звикати, викликати когось із селищної ради і пальцем так тикати, замість того, щоб дійсно взяти лопату і якісь пів години чи годину попрацювати. Так далеко ми не заїдемо.

Благоустрій. В корені неправильна позиція деяких громадян, що не потрібно проводити благоустрій допоки не вирішимо в повній мірі (як на їхню думку) більш важливих питань. Не згоден зовсім. Це так, знаєте, як гарна дівчина вийшла між люди сита, але в брудній засмальцьованій сукні. Це нормально? Ні.  Не будемо проводити в селах і селищах таких робіт, ми заберемо в людей бажання жити в такому населеному пункті. Людська натура так влаштована, що потребує змін навколо себе, змін в кращу сторону. Щоб села, селища і міста змінювалися, приваблюючи людське око. Це така наша природа. Запустимо ми свої центральні частини сіл і селищ – втечуть звідси й ті, що збиралися залишитися. Питання благоустрою таке воно собі хитрувате, не зовсім зрозуміле, але виходить так, що насправді воно пов’язане з економікою і добробутом людей, як і культура, освіта та спорт.

До речі, про фізкультуру і спорт. Завжди спорт і фізкультура фінансувалися в нас за залишковим принципом. Але цього року ми намагаємося це змінити. Ризик великий. Я найбільше турбувався про те, що, мовляв, усі почнуть – «та що той спорт, є набагато важливіші проблеми, давайте фінансувати їх» – але побачив, що серед депутатів є люди, які так не думають, особливо ті, хто все своє життя займався фізкультурою і майже не ходив по лікарнях. Ці речі надзвичайно важливі для повноцінного життя людей. Потрібно пропагувати фізкультуру і спорт і вкладати кошти. Це однозначно.

Культура. Просто жалюгідний стан багатьох будинків культури і умов праці в цих закладах. Основна проблема в тому, що ми не в змозі опалювати їх взимку, як колись раніше, а працювати в холодних приміщеннях, які опалюються буржуйками та й то не повністю, досить важко. Та й неправильно по відношенню до людей, дивлячись як вони мерзнуть. Але так є. Опалювати всі будинки культури взимку ми точно не зможемо, тому потрібно або миритися з цим, або шукати і приймати інші рішення. Хочу всіх заспокоїти – влада не збирається знищувати культуру, як заявлялося раніше деякими «провидцями». Але всі повинні розуміти, що є й інші галузі, які теж потрібно фінансувати і є ще фінансування безпекових аспектів, без яких – нікуди. Багато ще можна відповідати на попереднє запитання, але переходимо до іншого, бо й газети не вистачить.

Якими є пріоритети розвитку громади? Є щось, що заважає рухатися вперед?

– Заважає рухатися вперед нестача коштів. Наскільки було б цікавіше працювати, коли б вони були. Це основне гальмо нашого розвитку. Ми зробимо все можливе, щоб ці кошти «знайти», але завжди потрібно пам’ятати прислів’я: «Простягай ніжки по одежинці».  А пріоритети в нас в основному визначені на першому етапі – це правильна й дуже обережна оптимізація та збільшення доходної частини бюджету. А рухаємося ми і так у правильному напрямку. Є земля, є робота на землі, є великі підприємства, є підприємницька діяльність, з якою треба тісно співпрацювати владі, а найголовніше – потрібно взаєморозуміння між нами, менше зла, а більше добра. І все буде нормально.

Чи є співпраця з обласною та районною владою? Якщо так, то в чому вона проявляється?

– Співпраця є, але потрібно бути дуже обережним до спів­праці з вищими владами. Часто ця співпраця зводиться до того, щоб обібрати ті громади, як липку. В основному стосується це не державної політики, а окремих ділків, які завжди якимось чином пробираються до влади на різних рівнях. У нас поки що таких проявів немає, з представниками районної влади ми в нормальних робочих стосунках. З обласною якось не доводилося спілкуватися, за винятком спілкування з деякими депутатами. Але чому я говорю про насторогу? Та тому, що при мізерних бюджетах багатьом громадам доводять все нові й нові вимоги, які все ж таки зводяться до грошового еквіваленту і ті змушені віддавати останнє, знімаючи кошти навіть із безпекових питань, щоб задовольнити ті вимоги. Насправді для нас це небезпека. Можемо залишитися так, що не в змозі фінансувати й утримувати інфраструктуру, якщо будемо бездумно виконувати ті вимоги. Накидають на ті громади скільки, що потягнути все, і неозброєним оком видно, – неможливо. От і потрібно якось викручуватися, захищатися, намагаючись зберегти ту громаду як таку.

Що зі зробленого на посаді за 100 днів Ви вважаєте своє перемогою?

– Із того, що видно, я скажу так – врятований дах старої школи, аварійний стан якого міг в кожну хвилину призвести до обвалу покрівлі та руйнування поверхів. Це не вдавалося зробити попередній владі роками. Протягом цих 100 днів ми вирізаємо хащі, якими буквально заросли деякі села. Важка робота, але коли в Русанівці в двох парках підніметься травичка і ми її регулярно будемо косити, коли вималюється ця паркова зона й буде тішити око, я думаю, що ця тяжка робота того вартує. Такі ж роботи проводяться  і в інших селах, в тому числі в Яганівці. Почали відновлювати паркову зону і в селі Беєве, також багато робіт з розчищення чагарників і дерев, які досягли своєї вікової межі в селі Московському. У Липовій Долині наші працівники, які задіяні на громадських роботах, за ці три місяці привели в порядок величезні території в центральних частинах селища, вирубуючи поросль і аварійні дерева. Завезено дров майже 40 машин сім’ям, які цього потребують і які написали заяви. Це я вважаю реальною допомогою людям, бо дехто із них знаходиться дійсно в тяжких життєвих умовах і потребує допомоги.

Проводимо роботи з косметичного ремонту приміщення адміністрації, бо в те позорище заходити нормальним людям неможливо. Навіть дах протікає в багатьох місцях, руйнуючи стелю, відпадають шматки штукатурки.

Є домовленість зі спонсорами з проведення благоустрою на території  меморіалу. Перерахована вже чимала сума на матеріал, але про це пізніше, коли роботи будуть проведені, всі це побачать.

Завдяки злагодженій роботі старост і нашого апарату проведені перемовини з товариствами і вони займалися розчищенням від снігу селищних і сільських доріг безкоштовно, за це я правда їм дуже вдячний і люди, думаю, теж. Ті, хто має змогу, я вважаю, повинні підставити громаді плече  у важких ситуаціях.

Людей таких, як бачимо, багато. Ще раз висловлюю вдячність. Ніхто майже не виставив рахунків, всі реально розуміють ситуацію, тому є надія на співпрацю з розумними людьми.

В бюджеті і в подальшій роботі на сесіях ми заклали основу для робіт, які потребує громада, незважаючи на надзвичайно складну фінансову ситуацію. В депутатському корпусі більшість людей адекватних і розумних, які прагнуть змін на краще. Є певні деструктивні дії деяких депутатів, які постійно щось будоражать і на сесіях, і в громаді. Це неприємно, коли бачиш постійну брехню і їх справжнє обличчя, коли бачиш їхні дії, постійно направлені на те, щоб усе розвалити й отримати задоволення. Це насправді, на перший погляд, дико, але дійсно так. Тому доводиться з цим постійно боротися, відволікаючись від тих справ, які потрібно кожен день наполегливо вирішувати.

Але основна робота взимку – це підготувати фінансовий плацдарм для проведення робіт влітку. Над цим ми добре попрацювали і я думаю, що в тих умовах, які склалися, успішно. Тож чекаємо весни і літа, засукуємо рукава і до роботи. Багато чого не розповів, але потім, коли зробиться реальна робота.

Завершуючи відповідь на питання, скажу, що перемоги є і вони в основному були спрямовані на те, щоб успішно організувати правильну роботу.

Чи задоволені кадрами, з якими доводиться працювати? У Вас є своя команда фахівців, на яких Ви можете покластися?

– Я прийшов і нікого з апарату не звільнив. Правильно й зробив. Кадрами задоволений. Є велика команда фахівців-професіоналів, які знають свою роботу і на яких можна покластися, тому з цим проблем взагалі немає, можливо, за невеликим винятком. Часто я навіть дивуюся професіоналізму деяких фахівців і в мене вони викликають тільки повагу за знання в своїй галузі. Ось так працюємо і все буде нормально.

Розкажіть про плани на найближчий рік, п’ять років.

– Про плани на рік і на п’ять я написав у своїй статті, де йшлося про програму розвитку. Крок за кроком я буду йти до цього.  Так як люди читали мою статтю, підтримали мої прагнення та проголосували за мене, думаю, для того, щоб я те, про що написав, втілював у життя. Але щоб цього добитися, потрібно витрачати багато енергії та сил на боротьбу з тими, хто намагається постійно все руйнувати. У мене немає зараз багато часу сидіти в соцмережах і давати на все відповіді, але із того, що я чую, то, виходить, люди не сплять. Коли ти їм не даєш відсіч, піднімають голови і намагаються зло й неправду нести у відносини між владою і жителями.

Читав я про мораль і про владу, чув про обговорення всього цього. Особливо стосовно обговорення. По-перше – одні й ті ж, в основному ті, хто чекає, щоб десь спіткнувся, і тоді накинутися всім скопом. Я, до речі, згадую часи, коли був в армії, коли потім учився і так із життєвих ситуацій. Часто я бачив, як шукали тих, хто не може себе сам захистити з різних причин, як із них знущалися, отримуючи при цьому задоволення. Я завжди, де тільки міг, проти цього боровся. Я це ненавидів, я готовий був просто розірвати кожного, хто цим займався. Але мене завжди шокувало одне – це те, скільки людей отримує задоволення від знущання над іншими? І я вам скажу, що немало.

Тож давайте про мораль і владу. Я з повагою ставлюся до автора статті, думаю, просто він багато в чому не розібрався. А от щодо тих, хто обговорює – поговоримо. Закиди в мою сторону лунають які тільки завгодно, і особливо давайте поговоримо про мораль, знаючи моральні якості тих, хто надсилає мені ці закиди. Я не хотів цього говорити, але мене просто змушують кожний раз нагадувати і виходу немає. Перед виборами я пообіцяв, що коли пройду на голову громади, то відмовлюся від надбавок і премій. Для чого це я зробив?  Для того, щоб довести людям, що я прийшов не заробляти, а робити роботу на благо всіх.

Якщо зрівняти із заробітними платами голів інших громад, то виходить, що я добровільно відмовився від суми майже 250 тисяч гривень  на рік. За п’ять років це один мільйон двісті п’ятдесят тисяч гривень. Зайві для моєї сім’ї ці кошти були б? Ні, не зайві, але я зробив це, приносячи свій особистий добробут у жертву для досягнення більш високої мети.

Морально це чи не морально? Я думаю, що морально. Мають право докоряти мені ті, які самі так не зробили? Ні, не мають. Я більш, ніж упевнений, що піди і збери по 100 гривень (із тих людей, що там пишуть) на благо громади. Так, по-перше, не дадуть, а по-друге, галасу буде скільки, що не захочеться від тих людей нічого. Ось так. Перше, подивіться на себе, бо я пройшов це, коли збиралися кошти на допомогу АТО, я бачив вашу «широку і добру» душу.

Друге. У цій статті лунають якісь гасла щодо, очевидно, мого виступу в Роменській адміністрації на зібранні голів ветеранських організацій. Розповім, щоб не було недомовин. Я говорив про те, що ми, незважаючи на непросту фінансову ситуацію, на звільнення людей через нестачу фінансування, все ж таки виділили загалом по всіх програмах для всіх пільгових категорій більше одного мільйона гривень. Ми задовольнили майже вдвічі більше від того, що просили на початку року учасники АТО.  Спочатку мова була тільки про пільгові перевезення, а потім були внесені зміни до програми соціального захисту населення для учасників АТО. Задовольнили й це. Потрібно пам’ятати, що це кошти із кишені простих людей, які теж і хворіють, і мають багато невирішених соціально-побутових проблем, і скільки б ми не робили допомог, скільки б не приймали правильних і гуманних рішень, однаково від деяких учасників спілки АТО ми чуємо звинувачення і зневажливе ставлення до тих, хто дійсно допомагав. Ще раз наголошую, що мова тільки про деяких. Я говорив про те, що не раз був присутнім на засіданнях районної ради і бачив, коли деякі з вищевказаних зневажливо ставилися до тих, хто насправді надавав допомогу армії на мільйони, хто допомагав  і їжею, і одягом, і запчастинами, і транспортом, і всім іншим. Дивитися на все це неприємно. І коли дізнаєшся від інших учасників АТО та від волонтерів правду, коли дізнаєшся від них, що деякі там займалися негарними речами, а потім тільки вони й ходять, і роками все вимагають, що їм чогось не додали… А ті, хто дійсно воював, ті, хто дійсно заслужив, просто мовчать, бо вони не того туди йшли, щоб потім цим спекулювати.  Так от про це я мовчати не буду.

Після мого виступу, коли ми всі виходили, до мене підійшов голова однієї із ветеранських організацій і потиснув мені руку. Це чоловік, який,  очевидно, теж пройшов тяготи війни і все зрозумів. Він сказав, що молодець, що не боїшся і говориш правду, що є (як він висловився) стержень і пообіцяв колись заїхати в гості. Так, мені було приємно, що цей заслужений чоловік зрозумів мене правильно.

 Ось така моя позиція. Я в деяких речах не мовчу, тому й “получаю”. Але по-іншому якось не виходить. То боротьба за те, щоб щось зробити, буде вестися в різних напрямках і відбиватися  будемо, скільки є сил.

Як би Ви оцінили свою роботу за цей період за 5-бальною системою?

– Оцінку я собі ставити не буду, це було б не зовсім коректно. Минулої п’ятниці  був на форумі в Києві, де були присутні і заступники міністрів, і депутати;  в четвер був   на семінарі в Сумах, який проводили чиновники НСЗУ, то я впевнився навіть інтуїтивно, що ми  зробили багато правильних рішень. Навіть той перелік земель на аукціон. Багато громад наробило в цьому плані помилок. То вводили мораторій на землі, то ще щось інше. А ми зробили одне єдине правильне рішення, яке існує в Земельному Кодексі, залишивши ці землі в перелік на аукціон. Це абсолютно законно й абсолютно правильно. Про це говорили навіть заступники міністрів. Так що в цьому ми молодці. Також є багато інших рішень, які ми зробили правильно. Отже, в нас нормальна професійна команда, є стержень у роботі, будемо працювати на благо нашої громади і зробимо все можливе й неможливе для того, щоб усе було добре.

Довго виступала на форумі одна із очільниць  громад, їй вдалося багато чого зробити і вона сказала про таке: головне не кошти, їх ніколи не буде достатньо, головне – це уява. От як усі разом уявимо нашу громаду успішною, так воно і буде. Все залежить від сили цієї уяви, а потім якимось чином це нематеріальне складеться в матеріальне і ми станемо задоволені тим, що зробили.

І останнє. Приходить весна, піднімається все вище й вище сонечко. Незабаром зійде сніг, сонце висушить землю. Тож запрошую всіх жителів сіл і селища на толоки. Відриваємося від комп’ютерів, перестаємо писати, в тому числі й різну гидоту, накладаємо мораторій на це (вважайте як піст), і виходимо всі наводити порядки. Очищаємо свою душу від скверни і подивимося тоді, хто найбільше любить свої вулиці, свої села, свої подвір’я. Так що з миром у душі – до роботи!

Довідково: Липоводолинська об’єднана територіальна громада була утворена у березні 2019 року внаслідок об’єднання 12-и сільських та селищної рад.  Площа ОТГ –  586,97886 км2, чисельність населення громади станом на 25 грудня 2020 року – 12788 осіб:  в селищі – 4781, в селах – 8007.

Про нас Наш край

Наш край

Перевірте також

Covid-19 НЕ ВІДСТУПАЄ. ПІДТВЕРДЖЕНО 21 НОВИЙ ВИПАДОК ЗАХВОРЮВАННЯ

Спочатку пандемії по Синівській і Липоводолинській територіальних громадах було зареєстровано 662 випадки захворювання на коронавірусну …

Залишити відповідь

You cannot copy content of this page