ЖИТЕЛІВ ВЕЛИКОГО ЛІСУ НАЙБІЛЬШЕ ТУРБУЄ ВІДСУТНІСТЬ ТРАНСПОРТНОГО СПОЛУЧЕННЯ, НОРМАЛЬНОЇ ДОРОГИ Й РОБОТИ

 «Хочете побувати на краю світу? Приїжджайте у Великий Ліс». Саме так напівжартома говорять про рідне село його мешканці. І справді, дорогу, що веде до Великого Лісу, не кожний навігатор бачить. Та ще у село не заїжджає жодна маршрутка, тож постає інше питання: як той край світу побачити? На власному автотранспорті, таксі, велосипедом чи пішки – іншого виходу у місцевих жителів і у гостей села немає.

 Старожили переповідають від старшого до меншого про славне минуле населеного пункту. Можна тільки уявити, якою була ця місцевість багато десятиліть тому. У дубових лісах, що покривали околиці, говорять, навіть орли водилися. Глибокі ставки дивували кришталево чистою водою і коропами по 12 кілограмів. Таким Великий Ліс пам’ятають і теперішні пенсіонери, чия молодість припала на радянські часи.

– Сьогодні Великий Ліс вже не той,  – розповідає житель Дрюкова Михайло Левченко. – Свого часу значну частину дубів випиляли. Випиляли б і більше, так люди не дали. Ставки теж зруйнували. Кілька десятиліть тому геодезисти проводили геолого-розвідувальні та підривні роботи. Казали, що шукали чи газ із нафтою, чи підземну річку. Чи то збиралися розширяти якесь водосховище. В результаті підривів ставки прорвало, вода почала зникати. А я ще пам’ятаю, які риба і раки тут були – з усіх усюд рибалки з’їжджалися. Колись у селі була потужна гребля, перейшовши чи переїхавши через яку, можна було потрапити до Дрюкова. Сьогодні це вузька стежка в густих зарослях дерев і кущів з аварійним містком, що потребує ремонту. А за ним – 18 дворів хутора…

*  *  *

У наш час, як і більшість українських сіл, Великий Ліс потихеньку занепадає. Зараз тут живуть в основному пенсіонери. Але є й молодь, діти. Із «благ цивілізації» – тільки сільський клуб. Медпункт закрили нещодавно, магазин, школа – все це в минулому.

– А колись же у нас була своя восьмирічка, – пригадує Любов Курило, яка деякий час працювала в закладі прибиральницею.- У класах було по 10-12 чоловік, на території школи ріс великий яблуневий сад.

Жінка показує це місце. Зараз воно густо поросло чагарниками. Напіврозвалені стіни однієї з будівель майже не видно за густою порослю американського кленка. Проте стараннями місцевих ентузіастів частина території дбайливо розчищається під футбольне поле. Саморобні ворота і сітка, сплетена зі шнура, столик із лавками – оце й все оснащення майданчика, на якому збираються діти й молодь.

У селі три вулиці – Виноградна, Харченка і Леусенка. У центрі села є автобусна зупинка. Та, на жаль, біля неї зупиняється лише шкільний автобус та збираються люди, які чекають на приїзд «магазину на колесах». Транспортне сполучення – ось що найбільше хвилює великолісців. Щоб кудись поїхати, потрібно подолати немалу відстань до Колядинця. Двічі на тиждень в райцентр їздить маршрутка місцевого сільгосптовариства, але на неї треба записуватися, і не завжди вистачає місць.

– Колись був маршрут, яким вранці ми могли поїхати на Липову Долину і повернутися назад. От якби нам його відновили, – говорить завідуюча сільським клубом Оксана Курило. А так треба чимось добиратися до Колядинця, Московського, Підставок… Та й дорога до села не в найкращому стані. Силами місцевих ентузіастів трохи підлатали її. Навесні сарай розбирали в Колісниках – тож сільська рада виділила биту цеглу, якою наші чоловіки й засипали трохи ями. У нас все робиться на власному ентузіазмі. Час від часу приводимо до ладу приміщення сільського клубу. Ось грубу переробили, щоб взимку комфортно було в приміщенні, було де бажаючим пограти у більярд і теніс.  Хоча дах в клубі тече, і з кожним роком все більше. Окремі кімнати закладу зовсім аварійні.

*  *  *

Пересувна торгівельна лавка у селі буває всього два рази на тиждень – у вівторок і в суботу. Хоч і немає особливо тих грошей у людей, та товари першої необхідності потрібні щодня. Ліки також треба купувати наперед, за оказії потрапивши в Колядинець чи райцентр – мало що заболить, а де потім шукати рятівну пігулку? У крайніх випадках надіються на колядинецького фельдшера і швидку допомогу.

– Колись медпункт обслуговував більше 700 чоловік, – розповідає колишня фельдшер Галина Герасименко. – Як ішла на пенсію – 243 людини. Щеплення, уколи на дому робила. Обслуговувала Великий Ліс, Наваківщину, Дрюків, Рибаси. Діток було багатенько. Вела облік вагітних, допомагала добиратися їм у пологовий будинок. Жалко, що медпункт закрили. Незчуємося, як занепаде приміщення, як і все інше в селі.

*  *  *

Із подружжям Ткаченків згадуємо славні будні колгоспу «Комунар». Михайло Іванович, який переїхав до Великого Лісу у 60-х роках, працював бригадиром тракторної бригади, Любов Олексіївна – завідуючою фермою.

– Попервах у мене 60 жінок у ланці було, – розповідає Михайло Ткаченко. –  Пізніше ланки не стало, проте були доярки, телятниці, фуражири. Більше тисячі поголів’я великої рогатої худоби на фермі. 15 тракторів на бригаді – це тридцять трактористів. 8 комбайнерів. І люди були, й крутитися було біля чого. Зараз, на превеликий жаль, у місцевому сільгосппідприємстві роботи мало. На фермі всього кілька доярок залишилось. Хто де шукає заробіток. Більшість розраховує лише на своє господарство.

Подружжя Ткаченків говорить, що в селі люди поки що тримають корів, дехто й по дві. В череду виганяють більше тридцяти тварин. У село їздять 4 молоковози. Проте ціну пропонують низьку, на такому дешевому молоці не заробиш.

– На мою думку, головні проблеми у нас такі: автобус не ходить – раз, дороги не роблять – два, люди тікають – три. Оце залишилися лише такі, (посміхається, киваючи на жінок поважного віку, що стоять поруч), – це ще дівчата.

А «дівчата» пригадують, як раніше на Новий рік та інші свята збиралися усім селом на концерти з піснями, танцями, багатими столами. Зараз більше купками, компаніями…

*  *  *

У Великому Лісі досить багато як для малого села дітей. До дитсадка і школи о 7.30 ранку з села вирушає практично повний мікроавтобус. Проте, на жаль, в селі немає жодного дитячого майданчика.

– Її нам обіцяв сільський голова Юрій Швидкий,  – розповідають місцеві мами. – У Колядинці он який гарний майданчик. А наші діти поки ще чекають. Вже й літо закінчується. Виходить, що самі зробили – турнік, волейбольну та футбольну площадки – ото й наше.

Про проблеми молодих мам розмовляю з Тетяною Кузнєцовою, що народилась і виросла у Великому Лісі. Жінка сама ростить сина Діму, другокласника. Підпрацьовує на фермі підмінною дояркою. Тетяна також мріє про місце, де діти б безпечно проводили вільний час – на зручній площадці з гойдалками і гірками.

– А так їм і погуляти ніде. Як піде син зранку – переживай, де він. Мій Діма любить грати у футбол. От зараз поїдемо на матч у Колядинець – все ж розвага для вихідного дня. Інша проблема – немає де працювати. Щоб дитину в школу одягнуть – треба відкладати кілька місяців. І курточку треба, і чобітки, і канцелярське приладдя, а поїдеш на ринок – гроші раз – і нема. Як виживати, на кого сподіватися?

Саме про це й говорила більшість людей, із ким довелося поспілкуватися того дня – про те, що не надіються на державу, а сподіваються лише на власні сили. А ще великолісці мріють, щоб прийшов у село інвестор, відкрив якесь виробництво, а вони всі пішли б туди на роботу. Тоді б і село не вмирало…