ВОДІЙ, У МАРШРУТЦІ ЯКОГО ГРАЄ ГІМН УКРАЇНИ

Жанна Абаровська

Люди, які часто їдять у нашій місцевості з села в село, користуються маршрутками й знають майже усіх водіїв, часом кажуть, що липоводолинські – найприємніші в спілкуванні. І уважні, і не конфліктні, і усміхаються.
Одним із таких водіїв є Григорій Іванович Купальний. Недригайлівські люди часто користуються його послугами з перевезень і говорять про нього тільки хороше. Крім того, що Купальний із задоволенням возить недригайлівських людей, він має до Недригайлівщини ще й родинний стосунок. Тут мешкають його діти й онуки та брат його дружини Анатолій Петрович Мелешко, якого велика когорта освітян району знає як директора сільської школи, селищного дитсадка, голову райкому профспілки працівників освіти.
Так що Г.І.Купальний нам не просто добрий сусід по району, а ще й, можна сказати, деякою мірою родич.
Свого часу він закінчив Сумський філіал Харківського сільськогосподарського інституту. На роботу повернувся в рідне село Кімличку на Липоводолинщині, трудився головним інженером колгоспу “Авангард”, який потім реформували в ТОВ “Кімличанське”.
Григорій Купальний не шукав у житті ні легкої стежки, ні легкого хліба. Про таких кажуть: де народився, там і пригодився. Мешкає все своє життя, 62 роки, в рідному селі, в рідній батьківській хаті, яка зберігає добрі родинні традиції. Жартома Григорій Іванович каже: “Як малим узявся за материну спідницю, так і не відпускав”. А якщо серйозно, то це дуже хороші люди, хто не кидає батьків у пошуках тієї самої легкої стежки.
Дружину йому доля послала також місцеву, з недалекого села Семенівка. Уляна Петрівна працювала вчителькою початкових класів Кімличанської школи, доки її не закрили. Сіяла в дитячих душах розумне, добре, вічне.
Тридцять вісім років родина Купальних крокує життям рука в руці, пліч-о-пліч. Виростили двох синів, наставили на правильну стежку. Старший Віктор практично повторив трудову долю батька: закінчив інститут, а працює водієм у, так званому, сімейному бізнесі разом із батьком і дядьком. Займаються пасажирськими перевезеннями. Менший Ігор трудиться зварювальником у ТОВ “Беєве”, куди входить і село Кімличка. Дочекалися Григорій Іванович з Уляною Петрівною й подарунків долі у вигляді дорогих онуків – Тимура й Маргарити.
– Григорію Івановичу, з людьми працювати нелегко, буває, хтось просто “наривається” полаятися. Як вам вдається бути завжди таким стриманим і доброзичливим? – питаюся у водія.
– Я конфліктів не хочу, на сварки не ведуся, образи стараюся стирати, – розповідає чоловік. – У житті доводилося працювати з різними людьми. У колгоспі був заступником голови і обов’язки керівника виконував, так що навчився ладнати з усякими працівниками, підлеглими й сторонніми.
Водієм Купальний уже двадцять років, вісімнадцять працював на маршруті Семенівка-Ромни, а останні два роки – Липова Долина-Суми. Щирий українець, як він сам про себе сказав, мріє про швидше переможне закінчення війни, щоб вільна Україна відбудовувалась, щоб у людей була робота й можливості забезпечувати родини, процвітав бізнес. І щоб маршрутки були повні!
…Коли я виходила з цього автобуса, з радіоприймача в ньому зазвучав Державний Гімн України. Це так похвально й надихаюче! А в деяких інших транспортних засобах на нашій трасі й досі крутять москальську попсу, не зважаючи на заборону державного рівня, не зважаючи на пошану до загиблих за українську мову, за нашу незалежність.
Все-таки приємніше їхати з водієм – патріотом України!