Липова Долина.NEWS Липова Долина 
Вже півтора року мешканка села Панасівка Галина Недашківська виряджає свого сина-семикласника Святослава на шкільний автобус. Школа в їхньому селі закрилася у 2021 році в рамках оптимізації галузі освіти Липоводолинської громади. З того часу панасівські учні навчаються в ліцеях Липової Долини й Берестівки, а про їхню рідну школу нагадує лише надпис на великому двоповерховому приміщенні в центрі села.
– І я, і багато моїх односельців навчалися в «своїй» школі, – говорить пані Галина. – На жаль, наші діти залишилися без цього привілею. Раніше мій син не був прив`язаний до графіка руху автобуса: міг довше поспати, вчасно повернутися додому, поїхати до школи велосипедом. Тепер же йому треба виходити о 7.30, адже до місця, де забирає шкільний автобус – 2 кілометри. Все немовби й нормально в новій школі, та раніше було краще. Вчителі залишились без роботи, а діти втратили право навчатися в своєму селі.
У ситуації панасівських школярів і їхніх батьків в останні роки опинилися й десятки тисяч інших українських сімей. Протягом 2019-2022 років у державі закрилися близько 2200 закладів загальної середньої освіти, більшість із них були малокомплектними й розташовувалися саме в сільській місцевості.
Зведені звіти щодо кількості українських закладів загальної середньої освіти щорічно оприлюднює Інститут освітньої аналітики Міністерства освіти і науки України.
У розрізі міських і сільських закладів загальної середньої освіти спостерігається стійка тенденція до скорочення кількості закладів саме в сільській місцевості.
У Сумській області у 2019 році закрилися 19 закладів загальної середньої освіти, у 2020-му – 18, у 2021-му – 27 (джерело – Обласна комплексна програма «Освіта Сумщини у 2022-2024 роках»).
Що стосується двох громад колишнього Липоводолинського району, в Липоводолинській ТГ протягом 2019-2022 років з освітньої карти зникли три школи (Панасівська ЗОШ, Московський і Русанівський навчально-виховні комплекси), у Синівській — дві (Підставська і Подільківська школи).
ШКОЛУ В КАПУСТИНЦЯХ ЗБЕРЕГЛИ ЗАВДЯКИ ЗАЛУЧЕННЮ В СЕЛО РОДИН ІЗ ДІТЬМИ
У селі Капустинці, що належить до Синівської громади, школа продовжує працювати, не дивлячись на те, що в 2021 році її теж збиралися закрити через недостатню кількість учнів. Жителі села не погодилися з таким рішенням й спробували зберегти свій заклад освіти.
– Ми розуміли, що єдиний спосіб не втратити школу – збільшити кількість учнів, щоб зберегти державну освітню субвенцію, – говорить староста Капустинського старостинського округу Світлана Кулинич. – Спочатку думали про створення будинків сімейного типу, пошук родин із дітьми через соціальні служби. Чули про вдалий досвід інших сіл щодо залучення багатодітних сімей на постійне проживання. Вирішили й собі спробувати піти цим шляхом. Опублікували в інтернеті запрошення переїжджати до нас, запропонували свої умови. Навіть не уявляли, що оголошення набуде такого резонансу. Завдячуючи землякам, які активно поширювали допис, про Капустинці дізналися в усіх куточках України.
За словами співрозмовниці, відразу пішли дзвінки від родин, які були готові переїжджати. В селі взялися готувати будинки для багатодітних сімей. Фінансову сторону питання з придбання «соціального» житла взяла на себе місцева фермерка Світлана Грищенко.
– Ми зі старостою обговорювали різні варіанти, – каже співрозмовниця. – Та потім вирішили, що сила соціальних мереж на сьогодні найбільша. Спрацювало. З родинами спілкувалася Світлана Кулинич, я ж відповідала за житло. Спочатку спільними зусиллями небайдужих мешканців села підготували будинки для трьох сімей із сусіднього району, що знаходяться між собою в родинних стосунках (у них на всіх – майже два десятки неповнолітніх дітей). Пізніше довели до ладу ще кілька обійсть.
Такі будинки пропонував Капустинський старостат багатодітним родинам для переїзду
В результаті до Капустинець переїхали шість багатодітних родин із інших районів Сумщини, а також із Львівщини й Чернігівщини. Завдяки цьому в селі стався своєрідний демографічний «вибух», а кількість учнів у школі на 1 вересня 2021 року збільшилася з 19-и до 42-х.
Родина Світлани і Миколи Блашкевич родом із Самбірського району Львівської області. Пані Світлана розповідає, що вдома тіснилися в одній кімнаті з дев`ятьма дітьми у будинку свекрухи. Коли побачили оголошення в інтернеті, зваживши всі «за» і «проти», вирішили їхати. Цій родині надали просторий чотирикімнатний будинок, чоловіку запропонували роботу опалювача в дитсадку. У сім’ї – шестеро школярів. У грудні 2021-го вже на новому місці народилася десята дитина – син Матвій.
Подружжя зауважує, що найбільше щодо переїзду сумнівалися діти, важко було залишати свою школу. Але були впевнені, що все устаткується.
– За півтора роки вже добре обжилися в Капустинцях, – говорить пан Микола. – Думок про повернення на Львівщину немає, оскільки тут маємо кращі умови для життя. Діти звикли в новій школі, село доволі «живе», люди привітні. Наразі вже оформляємо право власності на будинок, який громада села вирішила передати нам безкоштовно.
КОРИСНИЙ ДОСВІД, ЩО ТРАНСФОРМУВАВСЯ У ВОЛОНТЕРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ
Коли в Україні почалася широкомасштабна війна, в Капустинцях добре чули відголоски боїв на кордонах Сумщини. На щастя, рашисти не дійшли до села. Місцеві мешканці з перших місяців війни активно волонтерили: збирали й відправляли гуманітарну допомогу військовим, постраждалим від ворожих обстрілів і бомбардувань мешканцям Охтирки, Тростянця, інших міст і сіл.
На той момент у Капустинцях залишалися незаселені будинки, підготовлені для багатодітних родин. У них сільська громада вирішила прихистити сім`ї, які через бойові дії чи окупацію втратили власні домівки.
– Саме переселенцям у квітні минулого року, знову ж таки через соцмережі, ми запропонували безкоштовне житло, – каже староста Світлана Кулинич. – Сьогодні в три будинки вже заселили родини з Попасної, Костянтинівки й Мелітополя. Продовжуємо отримувати дзвінки від бажаючих до нас переїхати. Телефонують переселенці, волонтери, розповідають про непрості умови проживання в гуртожитках на Заході країни, куди навесні минулого року їхала більшість людей. Наразі багатьом загрожує виселення з соціального чи орендованого житла. На жаль, маємо обмежені можливості. Та все одно, вислуховуючи чергову непросту історію, з’являється бажання допомогти. Починаємо шукати житло, домовляємося з власниками. Допомагаємо людям і з меблями, повсякденними речами, продуктами, вирішуємо побутові питання.
На даний час у Капустинському старостинському окрузі проживає 26 переселенців. Як говорить староста, могли б прийняти й більше, оскільки в селі є багато пустих дворів. Та не всі вони підійдуть для проживання людям, які хочуть мати елементарні вигоди. Більшість хоче, щоб і газ був, і вода, і всі зручності прямо в будинку. Є пенсіонери, які готові на те, щоб був просто дах над головою. Але цих людей треба забезпечити на зиму паливом… Словом, багато питань і нюансів. Та в Капустинцях готові окремо розбирати кожний випадок і за можливості допомагати.
Родина Владислава й Ольги Плешивих у селі – з квітня 2022-го. Раніше вони мешкали в Попасній Луганської області. Пережили перші бомбардування в рідному місті, деякий час мешкали в Бахмуті. Коли дізналися про ініціативу капустян – зателефонували, отримали запрошення приїжджати, і вже згодом облаштовувалися в наданому будинку.
– Сьогодні Попасна зруйнована на 90 відсотків, – каже пан Владислав. – У 2014-2015 роках ми вже переживали бойові дії в регіоні. Цього разу сподівалися, що день, два, ну максимум тиждень, пересидимо в підвалах, і все затихне. Та, на жаль, все було набагато страшніше. Ми потрапляли під обстріли, коли виходили за водою, бачили, як розриваються фосфорні бомби, як із ворожих літаків скидають снаряди. Виїжджали під вогнем, коли вже не було зв’язку, світла, газу.
Житло родини Плешивих повністю зруйноване, разом із усім нажитим. За словами пана Владислава, їм дуже важко звикати до нового місця. Та в родини просто немає іншого виходу. Наразі чоловік працює в місцевій школі різноробочим. Дружина Ольга влаштувалася в швейний цех у сусіднє село.
– Ми були першими переселенцями в Капустинцях, – кажуть Владислав і Ольга. – Приїхали без нічого. Та жителі села допомогли з продуктами, дровами. Спочатку думали, що ми тут на невеликий термін. Зараз розуміємо, що це надовго. Підшукали в селі будинок і для родичів. Ще одні знайомі також не проти переїхати в село, оскільки в місті фінансово не витягують. Вже рік як не можемо прийти в себе. Але потрібно жити далі…
1 вересня 2022 року в Капустинському ліцеї (таку назву сьогодні має заклад) сіли за парти вже 50 учнів. Більша половина дітей – із багатодітних родин. Персонал свого часу доклав максимум зусиль, щоб новоприбулі учні безболісно влилися в новий колектив. І їм це вдалося. І хоч минулого літа знову велися розмови про закриття школи, громада села не збирається здаватися й відстоюватиме право свого закладу освіти на існування.
ЯК РЯТУЮТЬ ЗАКЛАДИ ОСВІТИ В ІНШИХ УКРАЇНСЬКИХ СЕЛАХ
Схожий досвід має село Ціпки, що належить до Краснолуцької громади сусіднього Миргородського району. Тут сільська спільнота поставила за мету зберегти свій заклад освіти ще у 2016 році. Коли кількість учнів знизилася до критичних 20-и, мами школярів зрозуміли, що єдиний шанс зберегти школу — запрошувати в село родини з дітками, які потребують житла. Вони стали розміщувати оголошення в газетах і в соцмережах із закликом переїжджати до них сім`ї переселенців. Звернення спрацювало — вже за кілька місяців сільська громада збільшилася на 4 родини, що додало в школу 12 учнів.
У Ціпках є заклади соцсфери, місцева агрофірма та чимало порожніх будинків, у які й поселяли прибулих. Згодом до села переїхали ще кілька родин. Сільська рада на той час навіть розробила Програму фінансової підтримки для майбутніх односельців, що передбачала одноразову виплату в розмірі 5 тисяч гривень на дітей дошкільного і шкільного віку.
Сьогодні, згідно з адміністративно-територіальною реформою, сільська рада увійшла до складу Краснолуцької громади. Школа реформована в гімназію І-ІІ ступенів, тут навчається 47 учнів і працевлаштовано 22 педагогів і осіб обслуговуючого персоналу. Лише завдяки небайдужості місцевих мешканців, які в 2016 році зробили все, щоб зберегти заклад, і сьогодні, в скрутні демографічні й воєнні часи, школа працює.
Фото з офіційного сайту Ціпківської гімназії
У селі Дроздівка, що входить до складу Куликівської громади, що на Чернігівщині, мешканці села, щоб зберегти школу, на початку лютого 2021 року ініціювали програму «Допомога сім´ям». До Дроздівки почали переїжджати родини з інших областей, які опинилися в скрутному становищі. Їм старостат шукав будинки, роботу, допомагав із переїздом. Завдяки цій ініціативі станом на липень 2021-го сюди переїхали 12 родин з 35-ма дітьми. Значно збільшилась у селі кількість школярів — до 60-и. Незважаючи на це, влада все таки вирішила закрити школу. Відповідне рішення прийняли депутати Куликівської селищної ради на сесії, на засідання якої не допустили ні батьків, котрі мітингували під приміщенням ради, ні журналістів. Мешканці Дроздівки відстоювали своє право на школу в суді, їздили протестувати під стіни Чернігівської облдержадміністрації, чиновники якої обіцяли розібратися в непростій ситуації. Та наразі школярі Дроздівки навчаються в закладах освіти сусідніх сіл.
Фото Василя Чепурного, http://www.golos.com.ua
ЩО РОБИТИ ГРОМАДАМ, НАД ШКОЛАМИ ЯКИХ НАВИСЛА ЗАГРОЗА ОПТИМІЗАЦІЇ?
Проблема закриття малокомплектних шкіл набрала масштабності після проведення адміністративно-територіальної реформи. Причина цього прикрого стану – відсутність у громадах коштів для утримання закладів. Сьогодні держава фінансує лише зарплату вчителя, утримання самого закладу відбувається за рахунок територіальних громад, які часто неспроможні це зробити. Здавалося б, виходу немає. Та вищеописаний досвід Капустинської школи демонструє, що спільні зусилля й нестандартні рішення мешканців невеликих населених пунктів все таки можуть уберегти заклади освіти від закриття.
Сьогодні в селах багато пустуючого житла, а в Україні — мільйони людей, які втратили свої домівки через війну. Якби громади малих сіл активно пропонували прийнятні умови проживання для переселенців із дітьми, це могло б вирішити відразу дві проблеми: покращити демографічну ситуацію (що допомогло б зберегти школи) й забезпечити прихистком людей, які вже ніколи не повернуться в населені пункти, знищені рашистами.
Наразі багато міжнародних організацій пропонують організаційну й фінансову підтримку громадам щодо інтеграції, соціальної адаптації та захисту ВПО, в тому числі й на облаштування житла: Міжнародний фонд «Відродження», організація «U-LEAD з Європою» та інші (їх контакти легко знайти в інтернеті).
Прийняття місцевих програм із інтеграції внутрішньо переміщених осіб також дало б можливість поліпшити їх умови проживання, що, в свою чергу, стимулювало б на переїзд до конкретних населених пунктів.
Даний матеріал створено за підтримки проєкту “Накипіло.Освіта” та DW Akademie в Україні
