Липова Долина.NEWS Липова Долина 
Останнім часом у районі все менше залишається молоді. Після закінчення школи їдуть хлопці та дівчата на навчання до технікумів та вузів, а потім, зазвичай, шукають кращої долі в українських мегаполісах чи навіть інших країнах. Герой цього матеріалу Єгор Таранін, здобувши диплом бакалавра в одному з престижних вишів Києва, повернувся до Липової Долини і зараз працює слідчим у місцевому відділенні поліції. Ми розпитали юнака про його сьогодення та плани на майбутнє.
У дитинстві Єгор захоплювався книгами, особливо історичної та біологічної тематики. Був постійним відвідувачем дитячої бібліотеки, перечитав величезну кількість літератури. В юнацькі роки, пригадує юнак, перейшли з друзями вже в бібліотеку для дорослих. Цікавився різним напрямками науки, не скільки для навчання, більше для саморозвитку.
– Щось десь помалювати, щось десь почитати, щось десь побачити, – отакі були мої захоплення, – розповідає Єгор. – Пробував ходити в школу мистецтв, де мені, в принципі, подобалось, але там ставили задачу малювати щось конкретне, а я любив зображати те, що хочу. В школі був хорошистом. Не дуже любив точні науки. Віддавав перевагу літературі, біології, історії.
В 11-у класі перед Єгором постало питання: куди йти далі.
– Хотілося вибрати таку сферу, щоб не застрягнути на одному місці, – говорить юнак. – Мати можливість кудись рухатися, самореалізуватися, випробувати себе. Здалося, що лави Національної поліції – це те, що треба. Вирішив вступати до Національної академії внутрішніх справ у Києві. Цей виш дає змогу «підтягнути» свій фізичний розвиток, здобути нові знання в різних галузях. Зібрав інформацію про академію в інтернеті. Сподобалось, що там багато факультетів, цікаве позанавчальне життя. Тож вирішив подавати документи саме туди.
Щоб підвищити шанси на вступ (а Єгор претендував на бюджетне місце), отримав направлення у місцевому відділенні поліції. Крім потрібних предметів ЗНО, здавав також психологічні тести, комплексні екзамени з фізичної підготовки, проходив співбесіду, військово-лікарняну комісію. Юнак отримав гарні бали з різних напрямків і, попри високий конкурс, вступив на слідчий факультет, на омріяний бюджет.
Прошу детальніше розповісти про умови навчання в Національній академії внутрішніх справ.
– У виші навчається дуже багато студентів, – говорить Єгор. – З першого дня я поринув у нові знайомства, цікаве спілкування з людьми з різних куточків України. Спочатку довелося пройти вишкіл в умовах казарми, у Центрі спеціальної фізичної підготовки. Там ми жили протягом усього першого курсу. Мені подобалась армійська атмосфера, яка там панувала. Вранці підйом, шикування, потім фізичні вправи, біг, різні тренування, навчання, самопідготовка. Нам давалися ази різних правових галузей, також ми вивчали будову зброї, проходили автомобільну підготовку. Перший курс дуже згуртував наш колектив. Незважаючи на велику зайнятість, знаходився час і на спорт чи читання.
З другого курсу студенти вже жили безпосередньо в Києві. Як розповідає Єгор, академія забезпечувала безкоштовним триразовим харчуванням, гуртожитком, формою. Для студентів це дає змогу не тягнути великих коштів з родини. Особливого часу на «погуляти» не було: ті ж шикування, чергування, чіткий розпорядок дня. Проте студенти знаходили час на знайомство з Києвом, відвідування цікавих заходів тощо.
Чотири роки навчання пролетіли швидко. У 2018 році Єгор отримав диплом бакалавра і відразу пішов працювати слідчим у Липоводолинське відділення поліції. Влітку успішно здав ЗНО на магістратуру в рідний виш, вибрав заочну форму навчання. На сьогодні юнаку до отримання диплому магістра залишився один семестр.
Запитую в Єгора, чому повернувся в Липову Долину.
– Протягом навчання, коли є бажання, можна перевестися в будь-який відділ поліції, при умові, що тебе туди візьмуть працювати, – розповідає він. – Так зробили багато моїх одногрупників. Вони хотіли залишитися в Києві, тож написали рапорти і зараз працюють в одному з райвідділів поліції столиці. Я повернувся додому. Звідси направлявся на навчання, тож подумав: чому б не почати свою кар’єру звідси? Тут є дім, не потрібно знімати квартиру, за час проходження практики з’явилися нові знайомі, друзі – майбутні колеги.
Цікавлюсь у хлопця і про умови праці в реформованій поліції. Єгор відзначає, що потрапив у чудовий колектив слідчих, де завжди може розраховувати на допомогу більш досвідчених колег.
– Звичайно, режим роботи у поліцейських ненормований, – говорить. – Часу на особисте життя залишається небагато. Буває, затримуєшся до пізнього вечора, в залежності від ситуації. Проте я був готовий до того, що робота в поліції потребує певної самовіддачі. Ти маєш завжди бути на зв’язку, навіть на відпочинку повинен пам’ятати, що ти – поліцейський, і в разі, коли люди потребують допомоги, маєш цю допомогу надати.
Запитую в Єгора, чим він займається у вільний час, чи не відчуває, що в Липовій Долині молодь має мало можливостей для розваг чи розвитку.
– Так, тут не «розженешся, – з сумом констатує юнак. – Відпочинок молоді в основному націлений на бари, які мені не цікаві. В місті ти можеш піти на якийсь фестиваль, гурток, клуб, де збираються люди зі спільними інтересами. Проте, якщо є бажання і друзі, які тебе підтримують, – і в Липовій Долині не обов’язково іти в бар. Можна вийти в спортзал, на стадіон. На жаль, багато знайомих повиїжджали. Зараз, по мірі можливості, намагаюся підтримувати ті інтереси, які були в мене раніше. Інколи люблю помалювати, зайнятися фізичними вправами. Читаю електронні книги. Взагалі мене цікавить художня література, психологія. Останнім часом багато читаю про фінанси, планування, бізнес. Розвиваюся в основному за рахунок самоосвіти.
Насамкінець розмови цікавлюся планами юнака на майбутнє, чи збирається залишатися у Липовій Долині та що думає про те, що молодь масово виїжджає за кордон.
– На даний час мені подобається моя професія і місце роботи, – відповідає Єгор. – В майбутньому, можливо, хотілось би спробувати себе десь в іншому місці. Як говорять, життя покаже. Якщо сьогодні я тут – це не значить, що мої руки-ноги зв’язані. В будь-який момент можна поїхати будь-куди.
А от у масовому виїзді молоді з України не бачу сенсу. Кому ти потрібен за кордоном без знання мови, без освіти? Ти будеш працювати з ранку до ночі на чорнових роботах, спілкуватися лише з людьми, з якими ти приїхав. Я, звичайно, розумію людей, які добре знають іноземну мову, мають гарну освіту і змогли знайти їй застосування за кордоном. Вони відчувають себе на рівні з громадянами іншої країни, мають коло спілкування, друзів. А щоб просто виїхати на заробітки… Ти ж усе життя не зможеш туди їздити. Думаю, що краще досягнути чогось в місці, де ти народився. Відкрити власну справу, знайти роботу до душі із стабільним доходом, що буде приносити користь людям. Оцим потрібно гордитися. В Україні, якщо ти чогось досягнеш, можна теж нормально і достойно жити.
