Липова Долина.NEWS Липова Долина 
Армія – це школа мужності, школа життя, школа справжніх чоловіків. Саме так називають службу в Збройних силах України. Можливо дещо пафосно, зате справедливо. Той, хто в армії служив, точно це підтвердить: і старші чоловіки, і ті, хто недавно проходив строкову службу, і навіть молоді солдати, вчорашні призовники, які тільки починають свою школу мужності. Про одного з таких юнаків, уродженця села Побиванка Андрія Мазура, наша розповідь.
Цьогорічне літо для Андрія Мазура було особливим, можна сказати переломним у житті. Він закінчував Гадяцьке вище професійне аграрне училище і ступав на самостійний шлях. Вчився на газоелектрозварника, успішно склав екзамени, отримав диплом. Почувався впевнено перед початком трудового шляху, бо знання в цьому закладі дають хороші, практикою вони теж надійно підкріплені. За два роки навчання хлопець двічі був на практиці на «Заводі Кобзаренка», де створені всі умови для оволодіння азами професії: і наставники кваліфіковані та високопрофесійні, і засоби виробництва європейського рівня. Отож самостійна робота Андрія не лякала і він узявся за її пошуки. Почав із липоводолинських підприємств, адже 18-річному юнакові їхати далеко від дому в Побиванці не хотілося. Пішов на одне, на друге, на третє… На жаль, вакансій не було. Настрій, звичайно, був не із кращих, та дуже не засмучувався. Рідня заспокоювала, мовляв, не все виходить із першого разу, та й на одному з підприємств говорили, що вакансія пізніше може бути. Але довго обмірковувати тему працевлаштування не довелося. Хлопця викликали у військкомат і попередили, що його чекає осінній призов і можливо в першу ж його хвилю він піде на строкову службу в армію.
Як сприйняв це юнак? «Дуже спокійно, – розповідає його мама Світлана Іванівна. – Відразу сказав: «Я піду служити. Треба значить треба…».
Відтоді про роботу вже не думав. Ця проблема, зрозуміло, відпала сама собою. Увага хлопця переключилася на підготовку до іншого початку свого самостійного життя. Медичні комісії, оформлення документів зайняли певний час і ось на початку осені – повістка. В Липоводолинському райвійськкоматі Андрію і ще двом липоводолинським юнакам вручають військові квитки й того ж дня вони прибувають на збірний пункт у місті Суми. Там уже було багато призовників зі всієї області, яких поступово, за їх бажанням, забирали офіцери в різні військові підрозділи українського війська. Куди ж піти? Андрій вагався, ніби якась невідома сила стримувала, чекав інших пропозицій. Чи було в хлопця конкретне бажання? Ні, не було. Була давня, можливо ще дитяча мрія – море. І хай вона не вимальовувалася в уяві чимось предметним, та, як розповідає мама, якось у розмові сказав, що хотів би служити на флоті. Тож коли через декілька днів перебування в Сумах з’явилися «покупці» (так називають офіцерів, які приїжджають за новобранцями з військових підрозділів) із Миколаєва й запропонували службу у Військово-Морських силах, Андрій Мазур довго не роздумував. Дав «добро», а від представників облвійськкомату він і ще три призовники із Сумщини одержали хороші рекомендації, що й послужило «перепусткою» до нового й незвіданого, до омріяного.
У навчальний центр Військово-морських сил Збройних сил України в Миколаєві хлопці-сумчани прибули в неділю. З цього дня почалися для них суворі армійські будні. Цілий місяць навчання без будь-яких скидок, без поблажок. Перші дні, говорить Андрій, було неймовірно важко, навіть не дивлячись на те, що з фізичною підготовкою в нього все гаразд. Недаремно декілька років, починаючи з молодших класів, серйозно займався футболом.
– Телефонує, було, у вільну хвилину додому, а я відразу ж питаю – чи дуже важко? «Важко, мамо, але нічого, витримаю, я ж сам цього захотів», – розповідає Світлана Іванівна.
Хоч і нелегко було, але місяць навчання для молодих армійців минув непомітно. І ось уже урочиста мить присяги.
– Я, Мазур Андрій, вступаю на військову службу і урочисто клянусь народу України завжди бути вірним і відданим йому, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок…, – голосно і чітко звучать найголовніші слова, після яких і починається справжня школа мужності.
Андрієві випала честь проходити цю школу на фрегаті, флагмані Військово-морських сил України «Гетьман Сагайдачний». Це той знаменитий військовий корабель, капітан якого 1 березня 2014 року відмовився виконувати злочинні накази російського окупаційного командування і весь склад залишився вірним присязі та народу України. Матрос Мазур разом із товаришами по службі знову навчається, тепер уже безпосередньо тій справі, яку виконуватиме протягом півтора року на фрегаті. Сумлінно оволодівають знаннями, переймають у старших всі навички, бо розуміють, що скоро самі стануть до виконання завдань по захисту Батьківщини. Що може бути серйозніше?.. І хоч на видноколі щодня тільки море: або бурхливе і неспокійне, або тихе і лагідне, та за ним – берег рідної Вітчизни, вся країна, мама, рідня, друзі, яких треба берегти й охороняти, як зіницю ока.
