Валентина ПОСЬ
Як зупинився нині час…
Немає чисел, днів, годин.
Лише думки і лютий гнів,
Нам тіло перемелюють, як млин.
Не бачиш їжі, просто щось жуєш,
Бо жити треба! Не діждуться гади!
Як же це гидко слухати оті
Брехливі, найцинічніші тиради…
Я прокидаюся від вибуху чомусь,
У підсвідомості живе цей звук…
А як же діти Харкова, Ірпіні?
За кілометри їх сердечок чути стук.
Сьогодні я побачила малюнок,
Дитячий підпис “Путін здох”…
Котились сльози, небо потемніло,
У горлі став гіркий німий комок.
Та гордість торжествує, слава й сила,
Коли народ на танки йде без зброї!
Це розмаїття прапорів вражає!
Це кадри для історії нової.
А завтра знову буде світлий ранок.
За руку з нами всі Небесні Сили…
Бо ми ночей не спали, ми молились,
За мир і спокій милості просили…
Стискають груди злість і морок ночі…
Збуваються рядки чиїсь пророчі.
І як же віримо і мріємо ми, Боже,
Що Україна із тобою переможе!
СЛАВА УКРАЇНІ! СМЕРТЬ ВОРОГАМ!
Війна. День десятий
* * *
Закрила щільно душу й двері,
Залишитися хочу я сама…
Не бачити, не чути, не читати…
Щоб тільки тиша і німа пітьма.
Якби ще можна добровільно відключити
Страшенну тугу, біль і розпач втрат…
Але із кожною хвилиною все тяжче,
Знов б’ється пульс, мов гатить автомат.
Поринути б в суцільну амнезію,
Заритися б у землю хоч на мить.
Забути плач сиріт і очі вбитих,
Вернутись в оксамитову блакить.
Де сміх і сонце, де маленькі діти
Не знають, що таке сирий підвал,
Не знають, як це без води вмирати,
У місті схожому на чорний п’єдестал.
Та не виходить в цю лиху годину
Поринути у кольорові сни…
Там вибухи і темні діри вікон
Й багряна кров на грудях у весни.
Холодний квітень, 2022 р.
* * *
А вас спитали рідні, як ти?
Нічого не болить і не пече?
Які думки у голові вирують?
Тримайся, люба, ось моє плече!
А вам дзвонила подруга найліпша,
Яку ви все життя сестрою звали…
Ви чули голоси найближчі,
Що рани вам болючі лікували?
А вам принесли діти щось смачненьке,
Щоб хоч чим-небудь догодити…
Побачити щасливі очі,
Свою любов у вашу перелити!
Вам посміхнулася людина незнайома?
І руку подала, коли ви впали?
Зігрів промінчик сонця ваші пальці,
Коли ви лід в руках тримали?!
Чи дасть плоди маленьке те зернятко,
Яке у землю ви з надією садили?
Якщо це з вами відбулося,
Ви – найщасливіша людина!
Якщо над вами сонце й хмари,
Якщо все сяє, оживає,
Ви найзаможніша людина!
Не кожен все це й зразу має…
Березень, 2022 р.
Світлана КУЛИНИЧ
Ви прийшли так підло на світанку,
Від ракет здригнулася земля.
Її сонну розбудили спозаранку
Круки злі, направлені з кремля.
Уже місяць ми без сну й спокою
Рідний край боронимо від зла,
Сильний дух великою рікою
Знищить вас, залишиться зола.
Ви просили з квітами стрічати
Вас на нашій рідній стороні –
Доведеться за гріхи відповідати
У страшнім пекельному вогні.
Вистоїмо всі ми, переможемо,
У єднанні сила наша й міць!
Вас в бою здолати разом зможемо,
Ви прийшли самі, не силоміць.
Зійде сонце рано на світанку,
Принесе нам мирную весну,
Радо усміхнемося ми ранку,
Заспіваєм пісню голосну!
Не втрачаймо віру в Перемогу,
Воїнам подякуймо не раз,
В день новий вклонімось щиро Богу –
Береже хай кожного із нас!
* * *
І знову рясно вишні зацвітуть,
Вінок барвистий вдягне Україна.
У мирі прокладатиме нам путь
Єдина й неподільна Батьківщина.
І пройде час, відродиться земля,
Мов вільний птах, вдихне на повні груди.
Не знищать її нелюди з кремля –
І жити нам без злоби і огуди.
Ми на своїй землі плекаєм сад,
Співаємо ми дітям колискову,
І хочемо, щоб неба зорепад
Більш не лякали злії сили “грому”.
Прийде весна, і зацвітуть сади,
І щебетом пташиним озовуться.
Загояться від ран страшних сліди –
І діти наші сонцю усміхнуться!
12.04.2022
Олена МИХАЛЕВИЧ
Сусіди в нас брехливі, гонорові,
Орди нащадки, темряви сини!
Іде війна не проти плоті-крові,
Господь воює проти сатани…
Ще не придумав світ такого слова,
Шоб ним могли цих нелюдів назвать.
Під триколором з півнем двохголовим
Прийшли рашисти нас “асвабаждать”.
Жили ми мирно, сіяли, любили,
Вивчали світ, робили відкриття.
Взяли потвори і “асвабаділі”
Нас від надій, від щастя, від життя…
Дівчатка ті, що так і не народять,
Невинні жертви, бідна малишня….
Нехай вони у снах до вас приходять!
І душу хай витягують щодня!!!
Ладнає Бог для раші домовину
Давно умитись кров`ю їй пора…
Де сходить сонце, сонце України –
Там гине нечисть в променях добра!
* * *
Світ занімів… Ридає Україна…
Великомучеників Бучі на колінах
Оплакує. Малих дітей –
Невинних янголяток,
Що тільки почали світ пізнавати,
І їх батьків. І юних ще дівчат,
Зґвалтованих ордою яничар,
Яким ще б жити, діточок родити
І світу білому радіти…
А їх знайшла у Бучі люта смерть…
Чому високі небеса мовчали,
Коли їх нелюди, невинних, катували?..
Чому на голови тим нелюдам не впали
І не розчавили?..
Рве коси Україна,
Бо втрата кожної дитини
Для матері – нестерпний біль!.
Жінок безчестив лютий звір,
Палив розтерзані тіла,
Сережки з плоті виривав…
Руки за спиною в’язали,
А потім нелюди вбивали
В потилицю…
Яка тварина це змогла
Зробити? Тварина б не змогла.
А це щось мерзенне, смердюче,
Диявольське якесь нутро…
Боже створіння б не змогло
Такі страшні гріхи творити!
Чи можна все оце простити?
Невже дивилися святі
На всі дикунські дії ті.
Вікторія ДОРОШЕНКО
Я прокинусь.
Тихо.
Заснуло лихо.
Затихло горе.
Весняний вітер
У осокорах.
Нема печалі.
Жива країна,
Лише руїни…
Хати згорівші.
Хіба то лихо?
Якби лиш дихать!
Кує зозуля –
Не зрахувати.
Будемо жити.
Багато.
Співає жайвір,
Схоробрився.
Народ напився…
Напився горя.
Напився люті.
Ще досі сниться
Пекельний лютий.
Блищать
медалі
В широкоплечих,
А жайвір пісню
Про мир щебеще,
Про синє небо,
Яке звільнили
Від гвинтокрилів,
Про світле завтра,
Про тих героїв,
Які горою!
* * *
Зависла дата на календарі.
Забиті двері ржавими цвяхами.
Жодної шибки цілої в вікні,
А вулиці завалені тілами!
Чорна хустина, як печалі тінь,
Окутала виски самотнім вдовам.
Зітхає тяжко втомлений Ірпінь,
Немає у людей тут більше дому!
Копає яму молодий мужчина,
Посеред двору – то могила брату.
Немає виправдань, нема й причини,
Їм просто захотілось познущатись!
Прийшов малий до свіжої могили,
Так рочків десять, а уже без мами!
На 8 березня якраз її убили,
Синочок на коліна, із квітками!
Він бачив все. Усе чого не треба,
Через малу щілинку у сараї.
Її давили, аж хрустіли ребра
Він бачив, як вона вмирає!
Зв’язали руки міцно мотузками,
Зривали речі, озвірілі пики
Вона благала, доки була в тямі
З відкритими очима – стихла…
Це не війна. Такого не буває,
Війна – коли відстоюють права!
Це не війна, як матерів вбивають.
Дітей відстрілюють з човна…
Як плачуть ветерани знеможілі,
Вони ревуть, неначе бугаї
Багато у свій час стерпіли
Але такого, щоб діждатись… Ні!
Кожна могила – то чиясь дитина!
Кожна дитина – український біль…
Чиясь бабуся і когось дружина
Ми помстимося. Ось де наша ціль!
Вони не стрінуть жодної весни,
Їм не судилось дочекатись миру,
Зависла дата на календарі,
Бо руський цар збісився з жиру!
Володимир ГОЛОВКО
Й мовчали? І не проклинали?
Чому Онуфрій не кричить,
А тихо у кутку сидить?
Боїться, видно, він Кіріла,
Чия рука благословила
І хресним знаком освятила
Орду на вбивство…
Встаньте, йдіть
І в закатованих просіть
Прощення!
А ми не будемо святі!
Ми будем гниду цю душить
І нищити, де лиш побачим.
Ніколи вбивцям не пробачим
Нікого! Жодного життя!
Не приймемо їх каяття,
А будем нищити, палити –
Потвори ці не мають жити!!!
Чи Бог простить нас? Бог у нас!
Це Він дає нам нові сили,
Щоб ми по-Божому чинили
І нечисть нищили. Те зло,
Яке нас нищити прийшло –
То нутрощі смердючі пекла.
Його потрібно знищить, стерти
З лиця землі, аби воно
Ніколи більше не змогло
Прийти у світ. І ця розправа –
Це добра і благая справа,
Бо з нами Бог, Любов і Правда!
4.04.2022
* * *
Прийшов ”освободітєль” в Україну,
”Рускій воїтєль”, ”чудо-богатирь”.
Перетворив на ніч погожу днину,
Заполонив лайном наш чистий двір.
Звільнив десятки тисяч від будинків,
І сотні тисяч від міських квартир,
Звільнив від храмів, від святих реліквій,
Від миру нас і спокою звільнив.
Звільнив нас від смартфонів, стадіонів,
Від дитсадочків, від ошатних шкіл,
Від льодових арен, від красенів-заводів,
І від лікарень також нас звільнив.
Звільнив від плойок, соковижималок,
Від плазм, коштовностей, посуди, килимів,
Від газу і води, від послуг комунальних
І від ілюзій про якихось там ”братів”.
Звільнив нас від затятого терпіння,
Відкрились очі багатьом на ”рускій мір”.
Прийшло, на жаль, із кров’ю розуміння,
Що вся росія – це скажений звір.
Звільнив від заяложеної мантри,
Що він – ”вєлікій”, а ми так – ніхто.
Звільнив від кольорових окулярів
І ми побачили гниле його нутро.
І здивувались: як же таке сталось,
Що це лайно навчає як нам жить?
Ми свої плечі гордо розпростали
І почали непроханого бить.
І битимемо, поки стане сили,
Поки не вивітримо весь
кацапський смрад.
Ми ваші звірства і наругу не стерпіли
І час прийшов коліном дать під зад.
03.04.2022
* * *
В Великий Піст не буду лихословить,
Хоч впевнений: Господь мене б простив,
Все ж лайку заміню на рідну мову
Без звичних вже і справедливих слів.
Негідники без совісті і честі,
Що нищать наші красені-міста.
На їх плечах погони офіцерські,
Та пустота в зомбованих серцях.
Вмирають без пологів породіллі,
Не доносивши в лоні дитинча,
І гинуть безневинні люди літні,
Коли із танку їх вбиває яничар.
І генеральські мерехтять погони
У вихідців із нашої землі,
Що наказали перетнуть кордони
Орді, що нищить рідних їх батьків.
Ні, каїнове плем’я не пощезло:
Воно ворушиться, мов та бридка черва,
Вилазить в світ і нас планує стерти
З лиця землі. Та кишка в них тонка.
У нас немає вибору, братове,
Крім одного – свобода, або смерть:
Краще померти в боротьбі зі збродом,
Ніж втратити свою свободу й честь.
А буде так: чекає перемога
На наш народ в кривавій цій борні,
А смерть чекає ворога дурного
У ним же і розв’язаній війні.
24.03.2022