Липова Долина.NEWS Липова Долина 
Сергій МІНЯЙЛО
З Олександром Близнюком мені вдалося поспілкуватися під час його короткочасної відпустки, яку командування 58-ї бригади ЗСУ дало йому за відмінне виконання бойових завдань поблизу міста Бахмут Донецької області. Під час відпустки він відзначив свій 40-й день народження. Вітали з ювілеєм захисника України рідні, вітало все село! Олександр і до війни користувався повагою серед односельців – надійний, працелюбний, має багато друзів. А тепер ще й захисник України, та такий, що і в розвідку з ним не страшно йти, як говорять його товариші.
Народився Олександр у сім’ї беївських трудівників Надії Василівни та Миколи Івановича Близнюків. Мама пропрацювала усе свідоме життя на фермі, батько був шофером у місцевому сільгосппідприємстві. Батько часто брав сина з собою в поле, змалечку привчав до праці, до роботи з технікою. Часто залишалися у майстерні, де ремонтували автомобілі, тож складні вузли цієї техніки Олександр вивчив ще в шкільному віці.
Це помічав директор товариства «Беєве» І.І.Сало. Одного разу, коли юнак уже закінчував школу, Іван Іванович йому запропонував:
– А знаєш що, Сашко, іди до нас у товариство працювати водієм.
Юнак зніяковів:
– Так у мене і водійських прав немає…
– З правами вирішимо. Головне, щоб було бажання.
– Бажання є, – твердо відповів Олександр.
– Ну тоді принось документи. Оформляємо тебе на роботу.
Далі було навчання у Липовій Долині в Товаристві сприяння обороні України (тоді ще казали ДТСААФ), де отримав посвідчення водія. В ТОВ «Беєве» йому спочатку доручили старенький вантажний автомобіль «ГАЗ-53», потім був КамАЗ «Сумщина», а згодом, у 2013 році, йому довірили новий сучасний КамАЗ-45143. Всю цю техніку знав досконало.
Робота водієм Олександру завжди подобалася. За сумлінну працю отримував грамоти і подяки. Захоплювався спортом. У складі беївської волейбольної команди «Янтар» багато разів ставав призером та чемпіоном Липоводолинщини з цього виду спорту. Останню гру в цьому році зіграв 20 лютого в Липовій Долині за три дні до повномасштабного військового вторгнення рф на територію України.
…Коли на Сумщину рушили російсько-фашистські танки, то Олександр Миколайович Близнюк для себе твердо вирішив, що стане на захист України.
– Хто ж захистить наших дітей і батьків, якщо не ми? – говорив він своїм товаришам. Через кілька днів записався в місцеву тероборону села Беєве. Спочатку стояли на блок-постах з мисливськими рушницями, потім їм видали автомати Калашникова, з яких вчився стріляти у глухих ярках поблизу села. Саша зі своїм добрим характером говорив:
– Ніколи б не взяв у руки зброю, якби не війна. Але ворог суне на Україну, і треба дати йому гідну відсіч.
Потім був навчальний центр у Конотопі, де вивчав вогневу й тактичну підготовку, надання першої медичної допомоги потерпілим, проводив практичні стрільби з різних видів зброї на одному з полігонів Чернігівської області. В цьому навчальному центрі проходили підготовку багато воїнів ЗСУ з Липоводолинської та Синівської громад. Олександр згадує, як туди привозили гуманітарну допомогу для всіх з Липоводолинської селищної ради, міста Ромни, сіл Байрак, Беєве, Суха Грунь та інших, як радий був знову бачити своїх односельців А.Гусака, О.Коноплю та В.Романченка з Беєвого, які доставили цей вантаж до місця призначення.
А після навчального центру всіх воїнів ЗСУ, які там були, зразу ж направили на передові позиції в Донецьку область. Спочатку була перша лінія оборони, потім нульова. Під безперервним вогнем ворога рили в лісопосадках собі окопи, в яких і ночували, і спали, і їли, вели спостереження за противником та прицільний вогонь на ураження.
Згодом у їхній бойовий підрозділ потрібен був професійний водій, який міг би підвозити воїнів до місць боїв, доставляти туди боєприпаси, воду, їжу, медикаменти, який зміг би відремонтувати військовий автомобіль безпосередньо на полі бою. Олександр Миколайович сюди підходив якнайкраще – у нагоді став увесь 20-річний трудовий досвід роботи водієм у ТОВ «Беєве», який тепер доповнюється ще й бойовим. І він отримав у своє розпорядження військовий автомобіль.
Під час бойових дій за один із населених пунктів Донецької області Олександр, як завжди, вивіз бійців до місця проведення боїв. Далі воїни йшли пішки, маючи при собі автомат, 4 магазини, каремат і спальний мішок, адже територія прострілювалася з гранатометів, вогнеметів та гармат, і їхати туди автомобілем було небезпечно.
За даними нашої розвідки, в цьому населеному пункті не було рашистів. Нашим бійцям потрібно було лише це перевірити. Але дані розвідки виявилися невірними або застарілими. Насправді російських солдатів там було багато. Тому наші бійці були вимушені зайняти оборону в декількох будинках на околиці села. Зав’язалася перестрілка. Відчувши щось неладне, Олександр Близнюк зателефонував до свого бойового побратима Романа Бойка. Той підняв слухавку, але нічого не відповідав. Не розуміючи, що діється, Олександр зателефонував до свого командира лейтенанта Руслана Биконя. Той відповів:
– Я і Роман Бойко – трьохсоті (військовою термінологією – поранені). Бойко ще й контужений, тому він і не зміг відповісти на телефонний дзвінок. Але ми тримаємося!
В одному з цих будинків разом зі своїми бойовими побратимами Дмитром Єпіфановим та Олександром Деусом утримував бойові позиції і наш земляк, колишній староста села Байрак Олександр Дубовик. Усі троє зникли безвісти. Але О.Близнюк впевнений, що О.Дубовик живий:
– Швидше за все, він знаходиться в полоні, можливо, поранений. Але точно ніхто нічого не знає.
Їм поспішали на допомогу інші воїни ЗСУ, в тому числі й із Синівської та Липоводолинської громад. Тоді були обстріляні й отримали поранення різної тяжкості Григорій Валюх та Микола Гольченко з Саїв, Дмитро Авраменко з Синівки. Поспішав на допомогу й водій Олександр Близнюк, який забрав звідти тих бійців, що залишилися в живих. І це лише один бій! А їх по лінії оборони кожного дня десятки.
Коли я готував цей матеріал, Олександр знову вже був на передових позиціях в Донецькій області. І знову бої, знову якісне і мужнє виконання своїх обов’язків. Наші славні захисники і захисниці України мужньо тримають оборону, а в останній час по багатьох напрямках перейшли і в активний контрнаступ. Нас підтримує увесь цивілізований світ. Ми переможемо! Слава Україні!
