Липова Долина.NEWS Липова Долина 
Наш земляк, уродженець села Лучка Роман Левченко нині несе службу в складі 35-го Сумського полку Національної гвардії України. Нещодавно пресслужба військової частини Захисника підготувала про нього матеріал, який сьогодні ми пропонуємо читачам «Нашого краю».
Він ніколи не думав про саперну справу, просто шукав себе, змінивши багато професій. Працював в різних галузях – водієм, на будівництві, в столярному цеху, був поліцейським, але коли познайомився з саперною справою це стало справою його життя. Командир інженерно-саперного взводу 35-го Сумського полку Роман Левченко – про свій шлях у Національній гвардії України.
«В Нацгвардію я потрапив у квітні 2023 року, якраз формувався саперний взвод, – розповідає Роман Левченко. – Подав свою кандидатуру, її прийняли. Скажу наперед: мені одразу сподобалася «саперка». Став спочатку на посаду електрика-моториста, і почали одразу з хлопцями працювати, ділилися досвідом, підказували один одному. І так ми виїхали на нашу першу ротацію в 2023 році – на гуманітарне розмінування Херсонщини. Оскільки частина області була частково звільнена від російських загарбників, ті села, поля, посадки, де вони були – це все було заміновано. І нашою роботою було проходження кожного сантиметру землі і виявлення та знешкодження вибухових пристроїв. Багато закладених мін, дуже багато нерозірваних снарядів, були і підступні міни-пастки. На одній з таких я втратив товариша».
Наступним випробуванням для Романа став Лиманський напрямок, де характер робіт був зовсім іншим, через постійні обстріли та характер місцевості.
«З березня 2024 року ми були у відрядженні у Серебрянському лісництві, – говорить гвардієць. – Пам’ятаю село Терни: постійні обстріли з великого калібру та складна місцевість. Характер завдань зовсім інший, ніж на Херсонському напрямку, там ми ходили відносно спокійно, уважно дивились, що у нас під ногами, та що над нами летить. А на Лиманському напрямку точилися бої».
Сапери, каже Роман Левченко, часто йдуть попереду розвідки, основних сил піхоти.
«Головне – внутрішньо налаштуватися, що ти йдеш першим, – пояснює військовослужбовець. – Також треба бути впевненим у товаришах, у своєму напарнику. У саперів дуже важливо попрацювати разом деякий час, пройти бойове злагодження. Ще один момент – важливі людські якості. Якщо людина не підходить тобі по своєму характеру, ти з нею не спрацюєшся. Наприклад, коли нас прикомандирували до бригади «Азов», ми тиждень притиралися, обмінювались досвідом, дивились, що у кожного краще виходить, і після цього вже визначали собі пару, і вона призначалася на конкретну задачу, де потрібні свої специфічні навички».
Посада командира – це завжди відповідальність за своїх людей. Від себе Роман Левченко вимагає, в першу чергу, забезпечити знаннями кожного члена команди.
«Взвод – це велика сім’я, де кожен повинен стояти один за одного. Сприятливі умови для всіх підлеглих, дають впевненість у завтрашньому дні підрозділу. На посаді сапера пересічні люди не затримуються. Якщо людина не хоче або не може розвиватися – йому не місце у нашому підрозділі. А на першому бойовому завданні скажу чесно – страшно всім, це природно», – розповідає боєць.
Дуже важливим фактором військовослужбовець також вважає постійне вдосконалення навичок. Внутрішнє і зовнішнє навчання, закріплення знань на практиці – запорука успішного виконання завдань.
«Коли наш сапер із досвідом їде на міжнародні навчання, то зазвичай він ділиться знаннями з закордонними колегами, але буває і навпаки, це все залежить від кількості успішно виконаних завдань», – пояснює гвардієць.
За словами захисника, гарним результатом для сапера є показник, коли кількість виходів дорівнює кількості приходів після виконання завдання. Кожне завдання унікальне і по своєму цікаве.
«Зі мною був цікавий випадок у Херсоні, – згадує боєць. – Дев’ять місяців простояла міна-пастка після звільнення території. Ми проходили дорогу, “прощупували”, коли я знайшов фугас. Лежало три 152-х снаряди та зверху протитанкова міна як датчик цілі. Трошки розгріб руками, знайшов міну, поліз щупом, відчув, що ще щось є. І тут почув, що звівся датчик цілі. Я дав команду всім назад. Знешкодили за допомогою вибухівки, скинутої з дрону».
Саперна справа – дуже актуальна військова професія, тому що ворог не нехтує цинічними методами ведення війни, особливо, що стосується мінно-вибухової справи. Після звільнення окупованих територій завжди лишаються сліди з нерозірваних снарядів і мін-пасток, які можуть дати про себе знати через роки.
«Багато території заміновано, кожного дня люди підриваються, як цивільні, так і військові. Ворог також не спить, модернізує свої навички і уміння. Сапер повинен розвиватися, завжди керуватися логікою, ставити себе на місце ворога. І коли люди це чітко усвідомлюють, вони йдуть до своєї мети – стають висококваліфікованими саперами, які служать Батьківщині і вносять свій вклад у перемогу», – переконаний Роман Левченко.
