Липова Долина.NEWS Липова Долина 
В останні роки в Україні зменшується кількість молочнотоварних ферм. За даними Асоціації виробників молока, напередодні повномасштабного вторгнення в державі працювало 1781 підприємство з виробництва молока. За підсумками 2022 року їх кількість скоротилася до 1440-а, на кінець 2023-го – до 1309-и. Та попри виклики воєнного часу і зростання виробничих витрат, більша частина підприємств тримається і навіть нарощує показники продуктивності. Серед них – і ТОВ «Беєве», на фермі якого нещодавно побував «Наш край».
Дорога, що веде до беївської ферми, з одного боку густо засаджена молодими плодовими деревами. З іншого височіють майстерно складені тюки соломи. Прямуємо до виробничих приміщень, біля яких зранку доволі людно – саме в цю пору активно трудяться і механізатори, і доярки, і телятниці.
Рік керуючою фермою працює беївчанка Ніна Миколаївна Геращенко. У 2020-му вона прийшла в товариство техніком штучного осіменіння та відповідала за ідентифікацію поголів’я. Не маючи професійної освіти, за порадою та за сприяння керівника товариства Івана Івановича Сала жінка вступила до Маловисторопського коледжу і цьогоріч отримала диплом технолога.
– Поголів`я ВРХ на сьогодні у нас складає 948 голів, із них 350 – дійне стадо, – каже Ніна Миколаївна. – Все поголів`я повністю ідентифіковане і вакциноване. Крім свого молока, приймаємо продукцію й від місцевого населення. Маємо стабільні ринки збуту. Все молоко, яке здаємо, йде екстра класом.
Надої на фермі стабільні. А от від населення з кожним роком приймають молока все менше. Якщо в жовтні 2022-го ця кількість складала 1038 л на добу, то сьогодні це 768 л. За словами керуючої, коли вона прийшла на роботу, то, бувало, приймали від людей і по 2 тонни…
Колектив ферми налічує 15 осіб, переважно жінки. Це люди з різним стажем роботи – одні працюють десятками років, інші прийшли нещодавно. Та кожен і кожна з них вважає, що тваринницьку галузь у селі потрібно зберегти.
За стан здоров’я тварин, штучне осіменіння та корми на беївській фермі відповідає Володимир Дмитрович Гришко. Раніше чоловік працював техніком із штучного осіменіння, у 2014 році став головним зоотехніком. Не маючи професійної освіти, з часом він став справжнім професіоналом своєї справи і надзвичайно любить свою роботу.
– На сьогодні майже все стадо у нас – голштинської породи, – пояснює Володимир Гришко. – Раніше була переважно лебединська, наразі змінили вподобання. Корови-голштини мають кращу молоковіддачу, хоча менш витривалі фізично. Та оскільки ми прагнемо збільшення надоїв, то віддаємо перевагу саме голштинам. Сперму закуповуємо з Німеччини через Сумський селекційний центр. Працюємо над збільшенням молодняку – телички потрібні для оновлення молочного стада.
Згадуємо з Володимиром Дмитровичем перші дні й місяці війни, коли ферма дуже виручала місцевих жителів. Тоді молоко людям роздавали безкоштовно, а м’ясо заготовляли і передавали для військовослужбовців, які першими стали на захист України.
– Коли в господарстві є ферма – для людей завжди будуть робочі місця, – наголошує спеціаліст. – І робота тим же трактористам буде, бо треба корми заготовляти. Поважаю людей, які йдуть працювати в тваринництво. Це тільки зі сторони може здатися, що тут просто і зможе працювати кожен. Щоб стати справжнім професіоналом, треба багато вчитися і старатися.
Вже багато років поспіль на беївській фермі процес доїння корів повністю автоматизований, а утримання тварин – безприв`язне. Тут встановлено сучасне обладнання, про що ми розповідали на сторінках газети раніше. Й цього разу мали змогу наочно побачити всі переваги автоматизації.
Заходимо в доїльну залу типу “Ялинка”, 2х8. Встановлене тут обладнання сприяє економії часу доїння, створює ідеальні умови для роботи доярок і забезпечує дбайливий процес доїння. Одночасно в приміщення заходять 16 корів. Тварина розміщується на рівні очей доярки, яка її миє й підключає до системи. Далі апарат сам стимулює припускання молока, вибирає підходящий режим, доїть і виключає. Скільки отримано молока – висвічується на табло.
– Процес повністю безконтактний, – пояснює Ніна Геращенко. – Молоко напряму поступає в холодильники, що виключає можливість його інфікування. Доярки почергово впускають/випускають корів. В середньому процес доїння всього дійного стада займає 4 години.
Олена Михайлівна Лихолай на фермі працює з 2001 року.
– Роботу свою люблю, і без неї ніяк, – усміхається вона. – Ви обов`язково напишіть, що у нас ця робота є лише завдяки зусиллям нашого директора Івана Івановича Сала. Ніхто так не віддає себе сільському господарству, як він.
Людмила Василівна Которов, стаж якої складає 5 років, відзначає переваги механізованого обладнання.
– Нічого не роздаємо, не підкидаємо, не вичищаємо, – каже жінка. – Раніше я працювала прибиральницею в сільській раді. На ферму йти не боялася, задоволена умовами праці, зарплатою, відношенням керівництва.
До молочного блоку відносяться два сараї, де утримується дійне стадо. Молодняк знаходиться окремо, сухостій (корови в запуск), розтел – окремо. У цих приміщеннях ручна праця зведена до мінімуму. Спостерігаємо як трактор підстилає солому. Для розвозу кормів є «Маніту». Корми господарство заготовляє самостійно: різні види соломи, макухи, сіно, сіль у вільному доступі.
Праця на фермі, звичайно, нелегка, та ТОВ «Беєве» цінує труд своїх людей. Доярки, телятниці, механізатори отримують достойну заробітну плату. Тут створено й умови для відпочинку – є душ, туалет, холодильник, пральна машина, місце для прийому їжі.
Прямуємо територією ферми до сараїв, де утримуються телята. Керуюча каже, що протягом літа здійснено великий об’єм ремонтних робіт: відремонтовані всі дельтатранспортери, встановлені нові двері у господарських приміщеннях, проведено бетонування настилів. Ці роботи завжди виконуються під пильним контролем заступника директора товариства Віктора Михайловича Гусака, який опікується фермою. Порядок підтримують і завдяки допомозі працівників із інших підрозділів,
– Своїх чоловіків у нас мало, тож товариство постійно «командирує» до нас помічників, – зауважує керуюча. – Наприклад, навесні нам відремонтували огорожі й побілили сараї механізатори з кімличанського відділку, зараз допомагають хлопці з тракторної бригади.
У сараях із молодняком – саме гаряча пора. В одному з них годували теляток доярки-телятниці Світлана Володимирівна Педосенко і Тетяна Петрівна Костян.
– Майже три десятиліття працюю в тваринництві, з 16 років, – каже Світлана Володимирівна. – З тваринами легше, ніж із людьми.
В іншому приміщенні застали за роботою чергову по дійних сараях Віталію Анатоліївну Валюх та телятниць Світлану Григорівну Марченко і Валентину Олексіївну Гордієнко. Жінки соромились фотографуватися, бо були одягнені «по-робочому». Та де написано, що сільськогосподарської праці слід соромитися? Після короткого спілкування вони заусміхалися й таки потрапили в об’єктив «Нашого краю».
Проводжаючи журналісток, Ніна Геращенко закцентувала увагу на молодих плодових садах на території ферми, де різноманіття дерев просто вражає: черешні, сливи, яблука, абрикоси, груші… Молоді насадження – це ініціатива директора товариства Івана Івановича Сала.
– Людям ніколи не відмовляли смакувати нашими плодами, – каже пані Ніна. – Хоча бувають і негативні моменти: так, більше 40 молодих саджанців вкрадено… Садки у нас вирощуються строго по технологіях, тому й врожаї отримуємо гарні. Сподіваємось, скоро настануть часи, коли матимемо змогу ще більше розвивати наше господарство. Лиш би війна швидше закінчилась…
