Липова Долина.NEWS Липова Долина 
Дівчата в мотоспорті: як жінки змінюють правила
Попри те, що мотоспорт досі вважається «чоловічим» видом спорту, чимало жінок довели, що швидкість і майстерність не мають статі. В історії цього спорту є імена, які надихають багатьох дівчат і жінок не тільки в Україні. Це – Ана Карраско — перша жінка, яка виграла чемпіонат світу з мотоспорту (World Supersport 300) у 2018 році. Марія Еррера — іспанська гонщиця, яка виступала у Moto3 і MotoE. Вона відкрито говорить про важливість жіночої присутності в мотоспорті та є прикладом для багатьох. Лайа Санс — багаторазова чемпіонка світу з мотокросу, яка також здобула визнання у змаганнях Dakar Rally.
Софія Лотюк із Липової Долини, як і багато українських дівчат та жінок різного віку, підтримує цю традицію, показуючи неабияку сміливість на трекові. Її участь у змаганнях серед хлопців є доказом того, що стать не має значення.
У свої 13 років дівчина вже зуміла підкорити вершини, які для багатьох її однолітків здаються недосяжними. Її історія — це розповідь про сміливість, наполегливість і любов до швидкості.
Від футбольного поля до гоночного треку
Як розповідає мама Софії, Ольга, у дитинстві донька завжди була непосидючою й активною, їй не подобалося довго сидіти на одному місці, займатися чимось монотонним. Завжди у рухові разом зі старшим братом та його друзями.
Перші кроки Софії в спорті теж були пов’язані з активністю – футболом. Спочатку ганяла шкіряного м’яча з хлопцями на вулиці, грала в інші «хлопчачі» рухливі ігри. Серйозніше захоплення з’явилося випадково далі.
Бувши ще першокласницею, Софія разом із мамою та старшим братом Михайлом прийшла на тренування його футбольної команди. Тренер Микола Клюс, знаючи, що для гри не вистачає гравців, запросив дівчинку долучитися до команди. Так Софія стала частиною футбольного світу й була єдиною дівчинкою в команді, яка разом із тренером об’їздила різні куточки України, отримувала призові місця. Багато забитих голів має на своєму рахунку й Софія. «Навіть не рахувала, скільки», – посміхається.
Майже вісім років у футболі навчили Софію дисципліни, командної роботи та віри у власні сили. Вона забивала голи, боролася на рівних із хлопцями та почувала себе впевнено. Але дівчина підростала і в її житті приходив час нових викликів.
“Мотоцикл — це про мене”
У родині Софії вже був приклад драйву: її тато Олександр – досвідчений мотокросмен-аматор. У мотоспорті він із 2017 року. Олександр потрапив у мотокрос як любитель, а зараз вже їздить у класі МХ-2 з об’ємом двигуна до 250 см. куб., часто тренується й виступає разом із представниками команди «Заводу Кобзаренка».
Він завжди був для дівчинки прикладом: його любов до мотоспорту запалила іскорку інтересу й у серці дівчини. Особливо тоді, коли тато почав саджати доньку разом із собою на мотоцикл. Він здавався Софії величезним, але швидкість і перешкоди, які долали разом із татом, – захоплювали. Побачивши, як він тренується, Софія схотіла спробувати і сама сісти за кермо. Тато – не заперечував.
– Коли вперше сіла на мотоцикл, зрозуміла: це – моє, – зізнається вона. – Спочатку було страшнувато, я падала, але не зупинялася. Завжди підіймалася й сідала за кермо знову, — розповідає Софія.
Її перші кроки на мототреку були не дуже легкими, але дівчинка швидко вчилася азам мотокросу, розумілючи, що все ж таки це – її стихія. Ну не може вона всидіти для звичними, як прийнято вважати, «дівчачими» заняттями.
Софія часто їздила з татом на тренування та змагання.
– Коли в Україні почалися важкі часи – повномасштабне вторгнення росії, деякі спортсмени мотоклубу не могли приїжджати на тренування, й мотоцикли були вільні. Один із них запропонували Софії. І вона сіла й поїхала. Для неї на той час це було вже дуже просто. Я хотів, щоб Міша їхав, але в Софії було більше бажання, – розповідає батько дівчини.
З цього моменту її життя змінилося. І знову на тренуваннях на трасі Софія Лотюк – одна серед хлопців. Та чи зупиняло це її? Звичайно ж – ні. Бо що може кращим за швидкість, нові вміння й перемоги?!
Родинна підтримка та виклики мотоспорту
Коли сезон, Софія тренується у Ромнах, де є професійна траса, їздить на мотоциклі об’ємом 85 кубічних сантиметрів, а також удома. Трек родина дівчинки зробила власноруч.
– Звичайно ж, по можливості ми хочемо тренуватися на професійній трасі в Ромнах, але так не завжди виходить. Тому найчастіше тренуємося вдома. Для занять мотоспортом зробили свою трасу для тренувань. Це місце стало для Софії своєрідним мототреком, де вона відточує вміння, вчиться. За два роки було зроблено дуже багато різної роботи, тому ми вдячні всім, хто допомагав. Це було непросто, але добре, що в нас на даний момент є своя траса: правильне кільце з правильними елементами. Тренування – це – головне, без цього ніяк, особливо – в мотокросі. Якщо не буде тренувань, – будуть помилки. А помилки – це дуже боляче й «вимикає» тебе на тривалий час, – каже Олександр.
Мотоспорт — це не тільки захоплення, але й серйозне випробування для родини. Мотоцикли потребують обслуговування, а це коштує недешево. Раніше, до повномасштабного вторгнення, фінансування, наприклад, на ремонт мотоциклів, придбання запчастин тощо, здійснював мотоклуб, а зараз – тільки на бензин. Всі запчастини й інше, що часто потребує заміни, родині доводиться купувати самостійно.
– Мотокрос – це, щонайперше, спорт. Він тримається із усіх сил, і я думаю, ми на правильному шляху, – каже тато дівчинки. – Ми вдячні усім, хто його підтримує і особливо – «Заводу Козаренка». Для нас честь виступати під їхніми прапорами, під прапором України. Це важливо, й особливо зараз. Ми колись ганяли на мототреку разом зі спортсменами з росії, а зараз ми по різні сторони. Зараз наша країна, і спортсмени зокрема, з усієї сили показують, на що ми здатні. Переконаний, що завжди в житті потрібна мета, а у важкі часи – й поготів. Спорт і є цією силою, яка рятує.
Поза стереотипами
“Чи складно дівчині бути в так званому «чоловічому» спорті?” – запитую у Софії. Вона лише посміхається. “На трасі всі рівні. Тут важлива не стать, а характер людини, наполегливість”. Вона зізнається, що іноді стикається з упередженнями. Але кожна її перемога – це доказ того, що дівчата можуть досягати висот у будь-якому виді спорту. Тут головне – пристрасть і важка праця над собою.
Софія вже має кілька медалей за перемоги у Всеукраїнських змаганнях. На трекові на шаленій швидкості мчать поряд і жінки, й чоловіки, але місця визначаються згідно з набраними очками й серед жінок окремо.
Так дівчина зайняла друге місце в кубку України з мотокросу у класі «Жінки» в місті Буча. У змаганнях з мотокросу, на які з’їхалося чимало спортсменів з усієї України в село Оженин, що на Рівненщині та в місто Житомир, дівчина виборола ІІ місця, в місті Галич в Івано-Франківській області була на ІІІ сходинці. На чемпіонаті Полтавської області Софія зайняла І місце в класі «Жінки».
Та мріє Софія про більше. Її надихають успіхи інших спортсменів і спортсменок, які поряд із нею на трасі, але є у дівчини й кумири. Наприклад, – американський гонщик Хайден Діган. Софія, переглядаючи його відео, вчиться у нього манери їзди і мріє досягти схожих висот.
За межами треку: футбол, боротьба й нові горизонти
Попри любов до мотоспорту, Софія не забуває про футбол. Вона хотіла б тренуватися взимку, бо закрився сезон мотокросу, але, як розповідають із батьками, такої можливості нині немає. У шкільному спортзалі – ремонт, на стадіоні – теж. А ось на футбольному полі зі штучним покриттям, що біля школи, немає світла. Тож навіть при бажанні тренуватися це неможливо.
У такі моменти дівчинка шукає інші способи підтримувати свою фізичну форму форму — наприклад, займається вільною боротьбою.
“Я завжди була активною, не можу сидіти без діла. У боротьбі, як і в мотоспорті, також треба мати силу волі й характер”, — ділиться Софія.
Мрії та майбутнє
Чи хоче Софія пов’язати своє життя зі спортом? Вона поки не знає. Але нині дівчина із задоволенням проводить час за кермом мотоцикла, займається улюбленими справами… А батьки завжди підтримують, адже родина – прихильник здорового, активного способу життя. З раннього дитинства батьки привчали до цього і сина, й доньку. Взимку навіть власноруч робили на річці каток та запрошували до гри в хокей всіх охочих.
Ця історія – це не лише про спорт, а й про підтримку в родині, про сміливість бути собою в суспільстві, яке іноді все ще диктує застарілі правила про начебто «жіночі» й «чоловічі» види спорту.
За підтримки Волинського прес-клубу
