Липова Долина.NEWS Липова Долина 
Вже місяць у Липовій Долині працюють волонтери й волонтерки громадської організації «Будуємо Україну Разом». Головна місія спільноти, яка здійснює свою діяльність у співпраці з ULEAD з Європою, Фондом Східна Європа та іншими організаціями, за підтримки ЄС – формування довіри і відповідальності серед молоді для участі в розвитку демократичної України. На Липоводолинщині БУРівці відбудовують укриття в одному з дитячих садочків. Поки місцеві жителі не поспішають приєднуватися до будівельних і соціальних активностей, наші гості з різних куточків України й навіть із-за кордону на власному прикладі показують, що таке справжнє волонтерство, спонукають до дій та розповідають «Нашому краю» про свою мотивацію безоплатної праці з відбудови України.
«Не долучатися до ініціатив у своїй громаді для мене неприйнятно»
Яна Жила народилась і виросла в місті Млинів Рівненської області. Зараз вона мешкає у Львові, навчається на факультеті культурології в Українському католицькому університеті. Для дівчини це перший БУР-табір. Хоча з цією спільнотою вона знайома давно, ще з часів навчання в Українській Академії Лідерства в Маріуполі.
– Раніше все щось зупиняло – робота, власні справи, – каже Яна. – Цього разу спонукала мама: вона сама дуже хотіла включитися у волонтерський рух. Я запропонувала БУР. Порадившись, разом вирушили на Сумщину.
Ще одним своєрідним поштовхом до дій для Яни стала загибель на фронті близького друга – волонтера-зоозахисника Кості Юзвюка з позивним «Стамбул». Активістка каже, що БУР був великою частиною його життя. Військовий завжди наголошував, що долучатися до відбудови зраненої країни – це обов`язок кожної свідомої людини.
– Мій чоловік теж військовий, – каже волонтерка. – Дружини й дівчата захисників – важлива частина нашого суспільства. Ми підтримуємо одна одну. Це класне львівське оточення БУРівок, однокурсниць, випускниць Академії лідерства. Після спілкування з однодумицями ти вже не можеш сидіти, просто склавши руки, щось робиш, щоб наближати перемогу або принаймні зменшувати свій стрес, страх втратити близьку людину.
Очікування Яни від БУР-табору справджуються. Такі спільноти, на її думку, об’єднують людей та показують мешканцям місцевих громад приклад для наслідування.
– Коли на відбудову укриття в вашому дитячому садочку приїхали громадяни Мексики, США, Бразилії, Італії, Грузії, то не долучитися, будучи в самій громаді, для мене неприйнятно, – наголошує дівчина. – На жаль, спостерігаю певну байдужість місцевих.
Яна Жила долучилася до волонтерства з перших днів повномасштабного вторгнення. Вона вважає, що нині особливо важливо підтримувати військових, про що закликає кожного й кожну.
«Приїхав в Україну, аби побачити війну своїми очима»
Джоан Мачадо – родом із міста Гоянія (Бразилія). Три роки тому він вступив до університету в Португалії і зараз навчається на юриста. Юнак приїхав в Україну наприкінці липня. В Києві вже встиг попрацювати на розборі завалів дитячої лікарні Охматдит. Потім зареєструвався на два заїзди в БУР-табори: спочатку – в нашій громаді, далі вирушить на Чернігівщину, де братиме участь у створенні молодіжного простору в одному з містечок.
– В Україну мріяв приїхати з моменту, коли вночі 24 лютого побачив перші кадри російського вторгнення, – каже Джоан. – Чув протилежні думки щодо цієї війни, тому хотілося все побачити на власні очі. Я й раніше знав про Україну, завжди підтримував ваше прагнення до незалежності. Тож було б дивно, якби я нічим не допомагав Україні.
Джоан не боїться долучатися до волонтерства в неспокійних прифронтових регіонах. У своєму житті він сповідує такі цінності як гуманізм, рівність людей і свобода.
– Захоплення України росією – це намагання знищити все назване вище, – каже він. – Європа має думати про те, що вона може бути наступним об’єктом для вторгнення… Паралельно громадська організація «БУР» дала мені можливість долучитися до відбудови України. А ще я побачив, як живе прифронтова Сумщина.
В майбутньому Джоан мріє більше комунікувати з людьми, допомагати у вирішенні різних проблем. Це може бути в рідній Бразилії, Індії, Конго, Україні… Будь-де, де він зможе принести максимум користі людям.
«Україна – мій рідний дім, і я маю «вкладатися» заради його майбутнього процвітання»
Аня Кучма з Чернігова волонтерить вже більше року. Вона – членкиня чернігівського осередку БУРу. Влітку 2023-го їздила в свій перший табір. Дівчину на той момент цікавило абсолютно все – від роботи, яку потрібно виконувати, до мотивації людей, які туди приїжджають. Згодом вона зрозуміла, що це повністю «її».
– Мене часто питають: «Навіщо тобі безкоштовна робота?», – каже волонтерка. – Не розуміють, що я беру набагато більше від цієї діяльності, ніж гроші – досвід, знайомства, нові друзі, подорожі, громадські активності. Мені дуже подобається, як БУР долучається до нашої спільної перемоги. Відбудова України – важлива частина повноцінного післявоєнного відновлення.
Аня – студентка Чернігівського політеху. Навіть у найстрашніші перші місяці повномасштабної війни вона не виїжджала з рідного міста, волонтерила – виготовляла окопні свічки, допомагала шукати житло переселенцям, збирати для них речі. Сьогодні Аня з задоволенням волонтерить у інших регіонах України.
– Навіть тут, на Сумщині, я відчуваю себе в безпеці, – каже волонтерка. – Це через те, що я в колі однодумців і однодумиць, разом робимо потрібну справу. У майбутньому планую жити в Україні – це моя принципова позиція. Хочу пізнавати світ, та Україна – мій рідний дім, я маю «вкладатися» заради його майбутнього процвітання».
«Наша основна мета – активізувати молодь на місцях»
Андрій Васін із Сум у БУР-таборі – «старожил». Це вже його сьомий заїзд і п’ятий табір. Юнак закінчив Сумський державний університет за напрямком «транспортні технології на автомобільному транспорті».
За плечима Андрія – великий досвід допомоги місцевим громадам. У 2022 році у Полтаві разом із БУРівцями облаштовували клас для дітей внутрішньо переміщених осіб та перебудовували гуртожиток педагогічного університету під житло для ВПО. У 2023-му в місті Бар на Вінничині він долучився до організації безбар`єрного простору для дітей із інвалідністю. В Дрогобичі в рамках співпраці з організацією, що займається людьми з інвалідністю, БУРівці облаштували під потреби цих людей громадське приміщення. В цьому році він уже встиг побувати на Чернігівщині, де брав участь у роботах із відбудови укриття.
– Також я член Сумської обласної молодіжної ради, – додає Андрій. – Наразі наш головний пріоритет – створити молодіжні ради на місцях або відновити роботу тих, які з початком повномасштабної війни призупинили роботу. Також ми прагнемо спонукати молодь до громадянської активності. Така різнопланова діяльність приносить внутрішнє задоволення. Відчуваю себе потрібним. А ще – знайомлюся з цікавими людьми й посильно допомагаю громадам.
«БУР-волонтерство – це інвестиція в майбутнє держави»
Богдана – родом із Хуста, що на Закарпатті. Останні сім років вона живе в Дрогобичі, де закінчила педагогічний університет. Наразі вона займається репетиторством і у вільний час волонтерить.
Коли сталося повномасштабне вторгнення росії в Україну, чоловік Богдани, кадровий військовослужбовець, приєднався до лав ЗСУ. Всі плани молодої родини були поставлені на стоп.
– Тож сьогодні він – на фронті, я – в тилу допомагаємо своїй країні, – каже активістка.
Для Богдани це перший БУР-табір, хоча вона має чимало друзів-БУРівців.
– Я сповідую ті ж цінності, що й ця спільнота, – пояснює дівчина. – Вірю в Україну, а ще я дуже відповідальна, тож хочу, щоб й інші своїми маленькими діями плекали загальну відповідальність за нашу державу. Про відбудовче волонтерство мріє кожен волонтер і кожна волонтерка, які пробували себе в інших варіантах безкорисної праці. Це саме той вид діяльності, де ти відразу бачиш результат своєї роботи. Ти дійсно відбудовуєш Україну через маленькі будівлі, укриття, простори, інші місця. Волонтерство для мене – це не жертва (як часто кажуть), а інвестиція. Я вкладаю в свою країну, і мої діти, наступні покоління зможуть користуватися тим, що я привнесла в цю державу. Це класна взаємодія: не просто очікувати щось від своєї країни, а й щось їй давати. Своєрідні партнерські стосунки: «я і держава», а не «держава і ніхто».
У майбутньому Богдана, можливо, повернеться до рідного Хуста, адже її «закарпатська душа дуже потребує гір». Після повернення Криму додому активістка дуже би хотіла туди поїхати і долучитися до розвитку волонтерства на півострові, бо «саме там нам доведеться багато працювати, щоб повернути наших людей не тільки територіально, а й свідомо».
* * *
– Коли ми подавали заявку на спільний проєкт із ГО «Будуємо Україну Разом», насамперед хотіли залучити додаткові кошти в нашу громаду, – каже секретар Липоводолинської селищної ради Ростислав Савченко. – Та коли приїхали перші учасники й учасниці табору і ми почали спілкуватися з ними – мета кардинально змінилася. Дуже захотілося залучити місцеву молодь до спілкування з цими людьми, щоб вони перейнялися цією ідеєю, зрозуміли, що можна цікаво проводити час, роблячи спільну справу. Дорослим теж слід розуміти, що це зовсім інше мислення, бажання творити на благо громади, присвячувати свій вільний час її розбудові. Сподіваємося, що досвід спілкування із волонтерами й волонтерками БУРу змінить свідомість липоводолинців.
