Ветеран ЗСУ Ігор Сабадаш займається фермерством і розвиває екотуризм

Знайомство з фермером Ігорем Сабадашем відбулось на його екоранчо в селі Мшана на Львівщині.  42-річний чоловік привітно зустрів журналістів, щоб розповісти про свій бізнес і показати володіння, які, без перебільшення, виглядають як справжнє ранчо десь на просторах Латинської Америки. По ходу розмови дізналися, що за плечима фермера – участь у двох фазах українсько-російської війни. У 2014-2015 роках він добровольцем вирушив у район антитерористичної операції, щоб захищати країну від ворога. Вранці 24 лютого 2022 року Ігор Сабадаш із рюкзаком за плечима також стояв під військкоматом  у повній готовності вирушити на фронт. Після тяжкого поранення й тривалого лікування він повернувся додому, щоб продовжувати улюблену справу.

Хоббі, яке переросло в бізнес

Ігор Сабадаш народився й виріс тут же, у Мшані. Тривалий період життя він займався продажем вживаних машин та запчастин до них. Аж поки, наприкінці 2013 року, один випадок не підштовхнув до фермерства:

– Якось я робив порядок «на господарці», назбирав металолому на здачу. У прийомщика саме не було грошей розрахуватися, «хіба з понеділка». А в нього саме гуси по двору ходили. То я й взяв птицю в рахунок оплати. Коли привіз додому – жалко стало різати. З часом поголів’я збільшилось – рахунок на тисячі вже йшов. Відчув охоту до цього діла. Крім гусей, узяв трьох бичків. На наступний рік – ще 13. Методом «проб і помилок» зрозумів, що гусей невигідно тримати  – потрібні наймані працівники для догляду, приміщення для утримання тощо. Тож гусей із часом збув. А от із ВРХ все набагато легше. Худобі м’ясного напрямку приміщення непотрібні: спочатку є сіновал, потім сіно з`їли – є куди сховатися від снігу. Все просто. Тим більше, було пасовище.

Після повернення з зони АТО Ігор Сабадаш все глибше занурювався в тему фермерства. Він почав вивчати державні програми, які допомагають розвивати агробізнес. У 2016-2020 роках на Львівщині діяла Комплексна програма підтримки та розвитку агропромислового виробництва, з пільговим кредитуванням на започаткування чи розвиток аграрного бізнесу. Фермерське господарство «Екоранчо Сабадаш» тоді змогло отримати пів мільйона гривень кредиту для розширення ферми та придбати 15 корів абердин-ангуської породи та шароле.

Наразі в користуванні фермера – близько 100 га пасовищ. Частину арендує в держави, частину – в односельців. Ці землі не годяться для розорювання, бо заболочені, тому близько 40 людей віддали свої ділянки за символічну оплату. Фермер відзначає, що за справедливе оподаткування довелося поборотися.  Спочатку йому призначили найвищу ставку податку – 12 відсотків «за чагарники».

– За землю, яка не заробляє грошей – найвищий процент, – обурюється фермер. – Де логіка? Довелось воювати, подавати купу клопотань. В результаті ставку понизили до 1 відсотка на 6 років.

Ігор Сабадаш зауважує, що  особливих знань, як вести бізнес, не має. Не намагається вираховувати рентабельність, бо в цю справу, за його словами, потрібно постійно «вкладати». Наразі він розвиває лише м’ясний напрямок. Телята родяться хаотично – так поголів’я збільшується природнім шляхом. Працює фактично один – інколи допомагають товариш і родич дружини.

«З 2014 року знав, що з рашистами доведеться боротися всім і довго»

Саме ці двоє помічників врятували поголів’я, коли почалась війна. 24 лютого Ігор у якого вже був зібраний наплічник, вирушив на фронт. Лише в дорозі зрозумів, що худоба залишилась без догляду.  Зателефонував до місцевого фермера, щоб той забрав її, хоч і безкоштовно. Фермер пообіцяв заїхати подивитися за кілька днів (раніше не міг). Дзвонив навіть до товариша-заготівельника, щоб тварин вже хоч на бойню віддати.

– Бойня, слава Богу, не працювала, – каже Ігор. – А товариш пообіцяв приглянути за худобою, поки я на фронті.

Кілька місяців фермер брав участь у бойових діях на Донеччині й Луганщині. 29 квітня в селі Оріхове на Луганщині поряд із Ігорем вибухнули три міни, в результаті чого він отримав тяжкі поранення ноги й руки. Далі було складне лікування, під час якого лікарі ставили невтішні діагнози. 

–  У мене вирвало суглоб в руці  і пошкодило нерви, – каже співрозмовник. – На нозі  також був перебитий нерв у двох місцях – так, що не міг ходити. Тим не менше, з лікарні на інвалідному візку поїхав трактор купляти. Насправді, лише завдяки цій худобі й цій справі я не заржавів. З часом рухомість ноги відновилась. В Польщі зробив операцію верхньої кінцівки. Два тижні тому помітив, що рука потроху почала підніматися. Тому живу надією, що фізичний стан покращиться.

Чому успішний фермер пішов добровольцем на фронт? На це питання у Ігоря є чітка відповідь:

– Я з 14 року знав, що з рашистами нам доведеться боротися всім і довго. Тому пішов добровольцем пішов у АТО, хоч до цього навіть в армії не служив. Цього разу теж не роздумував – країні треба було допомагати.

Мрія – розвивати екотуризм

Зі сторони господарство Ігоря Сабадаша виглядає як справжнє екоранчо: величезні зелені ділянки з акуратними огорожами, де спокійно ходять домашні тварини. Сьогодні фермер живе тут практично увесь час, оскільки це його зона комфорту, а також заняття, що дозволяє забути про болячки, додає сил та енергії.

Наразі він доглядає 80 одиниць ВРХ, а ще десяток коней і 2 поні. Разом із дружиною Наталією виховують двох доньок – шестирічну Мілану й десятирічну Софію. Дружина бере на себе частину клопотів по бізнесу – більше як менеджерка.

Про що мріє наш співрозмовник? Хоче збільшити маточне поголів’я корів до 100 голів і по максимуму задіяти пасовища. Сусідній Яворівський район погодив виділення в оренду 46 гектарів пасовищ, але частина місцевих була проти, тому фермер відмовився від тієї ділянки.

Є на його території, яка колись була колгоспним двором зі стайнями, й будиночок для гостей. Останнім часом він практикує прийом на своєму ранчо людей, які хочуть відпочити на природі, покататися на конях. Ветеран мріє розвивати екотуризм, щоб до нього приїздили гості з різних куточків України, щоб інструктор навчав верховій їзді й щоб можна було пропонувати іпотерапію тим, хто цього потребує.

– Зелений туризм – це на перспективу, наразі головне – щоб війна закінчилась, – додає наостанок Ігор Сабадаш.