Волонтерка Людмила Луценко: «Якщо буду потрібна своїй країні – обов’язково повернуся»

Людмилу Луценко з Підставок добре знають на Липоводолинщині. Голова сільської ради протягом трьох скликань, громадська активістка, згодом – військовослужбовиця Збройних Сил України. Про будні служби нашої землячки «Наш край» розповідав кілька років тому. Коли почалась повномасштабна війна,  Людмила Луценко разом із десятками тисяч інших жінок-військовослужбовиць захищала свою країну від ворожої навали. Через сімейні обставини  восени минулого року вона демобілізувалась. Сьогодні Людмила Луценко – одна з активних волонтерок благодійної організації Nets For UA, що діє у Познані (Польща).

Спілкуємося з давньою знайомою редакції за допомогою відеозв`язку. В листопаді минулого року Людмила Луценко вирушила до Польщі, щоб допомагати доньці Ірині в її приватному бізнесі. Сьогодні вони разом працюють у квітковому магазині, а у вільний час – волонтерять.

– Я доєдналася до місцевого волонтерського руху з перших місяців перебування за кордоном, – каже Людмила Луценко. – А хіба можна по-іншому? Україна – вільна держава, ніхто не має права посягати на її суверенітет, і кожен і кожна на своєму місці має робити все, щоб якомога швидше наблизити нашу Перемогу. Такою була моя думка й протягом трьох із половиною років служби в складі 27-ї Сумської реактивної артилерійської бригади, як до початку повномасштабного вторгнення, так і після. Була змушена залишити лави ЗСУ через потребу догляду за літньою мамою. Після її смерті я виїхала до Польщі. Та це не похитнуло моєї життєвої позиції – допомагати своїй країні, на якій посаді чи в якому місці ти б не знаходилася.

На одному з заходів, вийшовши в національному одязі на центральну площу міста, Людмила Луценко  познайомилася зі співвітчизницями-волонтерками. Nets For UA (в перекладі – «сітки для України») була створена в квітні 2022 року. За більше ніж два роки діяльності до волонтерського руху доєдналися сотні українців і українок, які наразі живуть у Познані.

– Наших тут дуже багато, – каже землячка. – Одні об`єднуються в гуртки за інтересами, інші збираються під егідою різних культурних, благодійних організацій. Завдяки знайомим українкам я доєдналася до Nets For UA. Організація періодично збирає гуманітарну допомогу, яка доставляється на прифронтові території, донати на ремонт техніки для військових тощо, а її активісти й активістки беруть участь у мітингах на підтримку України. Доносимо до міжнародної спільноти думку, що українці не збираються здаватися, не скорилися  і виборюватимуть цю Перемогу до кінця.

За словами Людмили Луценко, у вільний від роботи час вона також намагається брати участь у всіх волонтерських заходах. В середині липня благодійники організували футбольний турнір, протягом якого реалізовувались українські прикраси, страви національної кухні, проводилась лотерея.

– Цей день став можливістю зробити вагомий внесок у наближення нашої перемоги, – каже співрозмовниця. – На заході вдалося зібрати 16,5 тисяч злотих (близько 170 тисяч гривень). За ці кошти ми закрили частину потреб військових. Через тиждень, на фестивалі борщу, виставляли рамки та вчили людей плести сітки. Так залучаємо нових людей до волонтерської діяльності. Кошти від реалізації страв української кухні та зібрані донати також пішли на допомогу Збройним Силам України. Така робота дає мені відчуття, що я роблю користь для своєї держави, а спілкування з однодумцями допомагає тримати себе в тонусі.

Основу волонтерської організації складає молодь – небайдужі юнаки й дівчата, які дбають про Україну, тримають зв’язок із військовими підрозділами, намагаються оперативно закривати потреби захисників. З 12-ї до 21-ї години кожного дня люди збираються на плетіння сіток – коли п`ять, коли десять, двадцять осіб… За місяць плетуть у середньому 300-400 квадратних метрів захисних виробів. Маскувальні сітки відправляють у Львів, звідки їх розвозять по військових частинах за замовленнями. А таких замовлень, за словами волонтерки, дуже багато, і всі термінові.

– Передавала сітки й у свою колишню бригаду, – каже Людмила Луценко. – Постійно закликаємо інших приєднуватися до нас. Радує, що частині людей не байдуже. Серед нас – багато українців і українок із окупованих територій – Херсонщини, Луганщини, Донеччини… Люди, які втратили все, у кожного своє горе, своя непроста історія. Та вони шукають себе на новому місці, знаходять роботу, готові на волонтерських засадах допомагати своїй країні. Кажуть: «Ми всі працюємо на Перемогу». На превеликий жаль, таких людей мало. Більшість – це байдужі співвітчизники, які «сидять» на дотаціях, для кого війна вже закінчилась. Із такими відразу припиняю спілкування.

Та, як каже землячка, вона все одно не втрачає віри в людей, а повне занурення у волонтерську діяльність не дає опускати руки.

– Навколо мене все одно багато інших українців і українок – щирих, свідомих, патріотично налаштованих, – відзначає вона. – Ми знайшли своє оточення, свою команду, ми нею живемо тут. Коли можу – йду, працюю, бо розумію важливість маленького вкладу кожного й кожної, що в кінцевому підсумку й приносить отой вагомий результат. Серед нас – не тільки українці, волонтерять поляки, білоруси. У нас одна ідея, одна мета. І хоч сьогодні фізично я за кордоном, серцем все одно на Батьківщині. Якщо буду потрібна своїй країні – обов’язково повернуся.