На головну / Uncategorized / ДВА БРАТИ – ДВА ПРИКЛАДИ МУЖНОСТІ ТА ГЕРОЇЗМУ З ПЕРШИХ ГОДИН ВІЙНИ

ДВА БРАТИ – ДВА ПРИКЛАДИ МУЖНОСТІ ТА ГЕРОЇЗМУ З ПЕРШИХ ГОДИН ВІЙНИ

Сергій МІНЯЙЛО

Доля розкидала братів Євгена Патьоху і Романа Строканя служити у різні куточки України. Роман став сержантом прикордонних військ на Чернігівщині поблизу білоруського кордону, а Євген – рядовим солдатом військ протиповітряної оборони на Луганщині. Проте вони обоє 24 лютого в перший день повномасштабного вторгнення російських військ в Україну в різних боях стали на шляху окупантів та героїчно відстоювали територіальну цілісність нашої держави.  

Коли я спілкувався з меншим із братів – Євгеном Патьохою, то він був ще в госпіталі. Йому 21 рік. Тоді, вранці 24 лютого, під час свого першого бою, за 10 метрів від нього впала і вибухнула ворожа російська ракета. Її уламок поранив Євгена в руку поблизу плеча, пройшов всередині повз ліктьовий суглоб  і застряг неподалік від кисті руки. Від вибуху цієї ракети він отримав також численні опіки 2-го ступеня спини та кінцівок рук. 

Солдат протиповітряної оборони ЗСУ Євген Патьоха

       

Ось що розповів про цей бій сам Євген: 

– У зв’язку з напруженою обстановкою на російсько-українському кордоні в середині лютого наш дивізіон протиповітряних сил України був перекинутий в Луганську область. Нам була поставлена задача: слідкувати за повітряним простором. Особливо – зі сторони російського кордону. 

В ніч з 23 на 24 лютого декілька наших пускових установок ППО разом з командирською броньованою машиною, на якій встановлені радари, мали передислоковуватися в інше місце. Близько 4-ї години ранку ми майже з усіх бойових машин познімали маскувальні сітки і підготували техніку до виїзду. 

Близько 4 години 30 хвилин наші радари запеленгували високо в небі великий російський літак, який порушив кордони України. Дану інформацію ми терміново передали своєму командуванню. Було проведено захоплення цілі. Зенітно-ракетні системи наших батарей мали можливість знищити цей літак за лічені секунди. Але на це тоді був потрібен дозвіл вищого керівництва, адже такі дії могли спровокувати війну. А такого дозволу все ще не було… Як стало пізніше відомо, Путін, подібно до Гітлера, розпочав повномасштабне військове вторгнення в Україну без оголошення війни. Ця невизначеність дозволила десяткам російських літаків безперешкодно перетнути український кордон, щоб бомбардувати наші міста. 

У цьому російському літаку, що пролетів у небі, також, мабуть, помітили наші системи протиповітряної оборони, адже через невеликий проміжок часу поблизу нашої техніки з’явилися підозрілі люди, схожі на ДРГ (диверсійно-розвідувальні групи) ворога. А ще через декілька хвилин сюди вже летіли російські ракети. 

Перша ракета була найпотужнішою і підступною. Вона прилетіла без будь-якого звуку та світлового супроводу і своїм вибухом забрала життя найбільшої кількості наших захисників. Серед них були й мої друзі – Антон Манько з Броварів та Олександр Величко з міста Дніпро. 

Далі Євген розповідав, як уцілілі наші воїни встановлювали кругову оборону, як витягували з вогню поранених своїх бойових побратимів та надавали їм першу медичну допомогу. В деяких бійців були відірвані рука чи нога, і Женя, використовуючи солдатські ремні, накладав їм жгути для зупинки крові. А потім, незважаючи на своє поранення, витягував інших із поля бою. Це було дуже небезпечно для життя, адже в будь-який момент сюди знову за тими ж координатами могли прилетіти ворожі ракети. 

Згодом бійці викликали дві швидкі з цивільної лікарні, які забрали тих поранених військових, що не могли самостійно рухатися. А згодом й тіла загиблих товаришів. Серед загиблих офіцерів були й командир дивізіону підполковник Кузьмін та начальник штабу дивізіону майор Мельник. 

Євгена Патьоху з пораненням та численними опіками спочатку направили в місцеву лікарню м. Сватове Луганської області, потім у шпиталь м. Дніпро. В шпиталі йому хірургічним способом видалили з руки уламок довжиною близько трьох сантиметрів. Потім було тривале клопітке лікування опіків у клініці їм. М.Пирогова, що знаходиться у місті Вінниця, та проходження реабілітаційного лікування в шпиталі м. Хмельницький. 

24 лютого близько п’ятої ранку Женя зателефонував до свого брата Романа в Чернігів, щоб дізнатися, як у нього справи. Але той був у такій же ситуації. З прикордонної застави «…..», що на межі з Білоруссю, у частину, де служив Роман (вона зараз повністю знищена російськими ракетними обстрілами), о 4.40 надійшла інформація, що в сторону українського кордону дорогою Гомель – Чернігів рухається велика колона російських танків та інших броньованих машин. Особовий склад військової частини зразу ж був піднятий по тривозі та приведений у повну бойову готовність.  

Звістку про початок бойових дій Роман Строкань зустрів спокійно, адже за його плечима вже була служба в елітному батальйоні бригади швидкого реагування Національної гвардії України та дворічний бойовий досвід у зоні АТО в 2016-2018 рр., за що має бойові нагороди. За кілька хвилин він отримав повний боєкомплект до 14,5-міліметрового кулемета ККВТ та 73-міліметрової гармати бронетранспортера БТР-80, на якому разом з екіпажем у складі кількох батальйонів прикордонних військ виїхав назустріч ворогу.  

Сержант ЗСУ, оператор-навідник БТР-80 прикордонник Роман СТРОКАНЬ

       

За містом Чернігів, у лісі, неподалік дороги, по якій рухалися ворожі танки, прикордонники облаштували бойовий опорний пункт. Згодом сюди на підмогу прибули наші танки, зенітно-ракетні комплекси «Град», самохідні гаубиці «Акація» та інша бойова техніка. Не підпускаючи близько до себе російські танки, наші захисники першими відкрили вогонь по окупантах. Зав’язався бій. У цьому бою сержант Роман Строкань був навідником-оператором БТР-80, від його влучних пострілів багато в чому залежав результат бою. При цьому він проявив неабияку стійкість, мужність та героїзм, до самого вечора не залишив бойові позиції, коли ворога було повністю зупинено.  

– У нас відмінно працювала розвідка, – пізніше мені розповідав Роман, згадуючи ті події. – Розвідники давали точні координати ворожих танків та особового складу супротивника. А ми тільки чітко виконували свій військовий обов’язок. Били по них влучно з усіх видів зброї, не шкодували жодного російського фашиста.  

Кожен із нас розумів, що ми на своїй українській землі, що тут наша Батьківщина, наш дім, наші сім’ї…  

 До речі – про сім’ю. Дружина Романа Валентина під час активних бойових дій навідріз відмовилася евакуюватися з Чернігова, навіть коли ракетно-бомбовими ударами окупантів була знищена майже вся інфраструктура міста та загинули сотні мирних жителів. У такий спосіб вона вирішила підтримати свого чоловіка, довести своє кохання і вірність! Це було небезпечне рішення. Але такими вони є – наші українські жінки!  

Роман же в цей час у складі Збройних сил України цілими днями боронив, відстоював незалежність нашої держави в оборонних боях за Чернігів. Згадує:  

– Як тільки російські танки збиралися в колони, то ми їх одразу ж і знищували. Ліквідовували також багато диверсійно-розвідувальних груп ворога, які розстрілювали наші блок-пости та чинили звірства серед мирного населення. Велику роль в обороні Чернігова відіграли й звичайні громадяни. Окупантам так і не вдалося захопити це місто. Указом Президента України Володимира Зеленського від 6 березня цього року Чернігову було привласнено звання «Місто-герой України».  

Російські війська хотіли захопити Україну за три дні, тому перші дні і навіть години війни для Збройних сил України були особливо тяжкими та стратегічно важливими. Потрібно було вистояти, виграти час. Тому кожен захисник нашої держави разом зі своїми бойовими побратимами зупиняв ворога як міг, намагався хоч на якийсь час затримати окупантів, щоб потім дати рішучу відсіч і перемогти. Свій вагомий внесок у цю справу зробили й брати Євген Патьоха і Роман Строкань.  

Сьогодні вони знову в строю – на фронтах війни. Цьому сприяє їх сильний бойовий дух та відмінна фізична підготовка, яку брати розвивали ще з раннього дитинства.

У сім`ї, де росли майбутні захисники України, завжди панує злагода, любов і взаєморозуміння. Батьки Ігор Миколайович і Лілія Володимирівна Патьохи з раннього дитинства виховали в синів почуття справедливості, людяності, гуманізму, любові до України та її символів.

У сімейному колі, 2015 рік

 

Колись старший із братів, Роман, сказав такі слова:

– Найдорожчий символ для мене – це гімн нашої держави. Коли чую ці слова – прості, проте наповнені глибоким змістом, серце починає битися частіше, по шкірі йдуть мурашки… Розумію, що наша Україна пройшла багато випробувань, багато перетерпіла. І в цей нелегкий для неї і для нас час ми не дамо їй здатися…

Матеріал підготовлено в межах реалізації проекту Асоціації професійних журналістів та рекламістів Житомирщини «Менторинговий курс інституційного розвитку локальних медіа Житомирської, Сумської та Чернігівської областей «ЗМІ нових громад», що здійснюється у партнерстві з ГО «Сумський прес-клуб» (Суми), ГО «Медіа-центр «Моє місто» (Чернігів) і ГО «Інститут Креативних Інновацій» за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні

 

 

 

Про нас Юлія Міщенко

Юлія Міщенко

Перевірте також

ДМИТРО ВИСОЦЬКИЙ: «КОЛИ Б’ЮТЬ ІЗ ГРАДІВ, ЛИШЕ ОДНЕ БАЖАННЯ – ОБОВ’ЯЗКОВО ЗАЛИШИТИСЯ ЖИВИМ, ВРЯТУВАТИ ДРУЗІВ…»

Наталія ШУТЬКО Війна на Сході нашої держави стала викликом для всього українського народу. Побороти військову …

Залишити відповідь

You cannot copy content of this page