На головну / Uncategorized / КІБОРГИ ДОНЕЦЬКОГО АЕРОПОРТУ СЕРГІЙ МІЛАНОВИЧ ТА В‘ЯЧЕСЛАВ КЛЕШКО: «ВІЙНА НЕ ЗАКІНЧИТЬСЯ, ПОКИ НЕ ВИБ‘ЄМО З УКРАЇНИ ОСТАННЬОГО РАШИСТСЬКОГО ОКУПАНТА»

КІБОРГИ ДОНЕЦЬКОГО АЕРОПОРТУ СЕРГІЙ МІЛАНОВИЧ ТА В‘ЯЧЕСЛАВ КЛЕШКО: «ВІЙНА НЕ ЗАКІНЧИТЬСЯ, ПОКИ НЕ ВИБ‘ЄМО З УКРАЇНИ ОСТАННЬОГО РАШИСТСЬКОГО ОКУПАНТА»

Сергій МІНЯЙЛО

Бої за Донецький аеропорт стали одними з найзапекліших у російсько-українській війні й тривали 242 дні. Тоді, восени 2014 року, один із проросійських бойовиків, намагаючись пояснити, чому передові загони російсько-терористичних військ у всеозброєнні не можуть взяти Донецький аеропорт, який захищали кілька десятків українських військових зі стрілецькою зброєю, назвав наших бійців кіборгами. Це «люди з надприродними фізичними та розумовими здібностями, які мають надвелику силу, посилене чуття, універсальний мозок та «вбудовану» в тіло зброю». Серед цих кіборгів були й добровольці з Липової Долини Сергій Міланович і В‘ячеслав Клешко, відважні воїни ЗСУ, які проявили стійкість та героїзм під час оборони Донецького аеропорту, а потім, з самого початку вторгнення військ рф на територію України, знову стали на захист суверенітету  нашої держави.

 Сергій і В’ячеслав навчалися в Липоводолинській школі, потім здобували фахову освіту, служили в армії. Як кращі українці, у липні 2014 року обоє пішли добровольцями на фронт. Їх направили до 91-го інженерно-саперного полку, головним завданням якого було мінування місць наступу ворога та зведення оборонно-тактичних укріплень. Після 30- денної підготовки в одному з навчальних центрів Сумщини їх одразу ж направили на передові позиції ЗСУ в Донецькій області. Курахове, Новоолександрівка, Андріївка, Піски та багато інших населених пунктів на сході нашої держави стали для них рідними, кожен клаптик нашої землі відстоювали з максимальною віддачею. Страх, боязнь небезпеки відійшли на другий план, щоб приймати вірні рішення, в бойових умовах потрібно не панікувати. 

В`ячеслав КЛЕШКО

Своїм рідним про бойові дії розповідали мало. Спілкуючись по телефону, говорили, що у них усе гаразд. Телефони постійно прослуховувалися, тому старалися « зайвого» нічого не розповідати.    

Під час однієї з ротацій їм запропонували охороняти Донецький аеропорт. Це був не наказ, а, швидше за все, поклик для дій. Донецький аеропорт тоді вважався дуже важливим стратегічним об‘єктом, і віддавати його було аж ніяк не можливо, адже літаками сюди було дуже зручно й ефективно доставляти живу силу окупантів, їхні боєприпаси та важку техніку, що могло докорінно змінити становище на фронті не на нашу користь.

Тому Сергій Міланович, який уже на той час мав позивний «Малюк», і В‘ячеслав Клешко з позивним «Солодкий» прийняли рішення добровольцями йти на оборону Донецького аеропорту.  

Сергій МІЛАНОВИЧ

На територію летовища вони прибули 20 жовтня 2014 року, коли там точилися жорстокі бої. Змінили там поранених і знесилених бійців ЗСУ, які вже тривалий час захищали аеропорт від захоплення його сепаратистами та діючими військовими підрозділами рф. Наших захисників розділили: Сергій потрапив захищати новий термінал аеропорту, а В‘ячеслав – старий термінал. Тому вони там зовсім не бачилися, адже російські снайпери постійно обстрілювали територію між терміналами, і знаходитися там було смертельно небезпечно.

 – Основною нашою задачею було утримання аеропорту, – розповів мені Сергій Міланович. – Ми, як сапери, мінували шляхи, по яких сепаратисти рухалися всередині терміналу, маскували ці міни, робили їх невидимими для ворога. Наші десантники з 95-ї  десантно-штурмової бригади разом з бійцями 72-ї та 73-ї бригад, які були з нами, проводили штурмові дії по відбиттю атак ворога, яких іноді було по 3-4 за день. Але  ми не ділили свої обов‘язки, і захист аеропорту робили своєю спільною справою, тому мені часто доводилося в боях використовувати як стрілецьку зброю, так і важкі протитанкові кулемети та гранатомети РПГ.

Цікавлюся у кіборгів Сергія та В‘ячеслава:                       

– А як взагалі можна сховати міни всередині терміналу? Адже там долівка скрізь вкрита облицювальною плиткою. Зрозуміло в лісі – засипав міну піском, притрусив листям, і міни не видно. А як можна вкласти міну в бетонну підлогу?

Хлопці у відповідь мовчать, не дуже хочуть ділитися своїми бойовими хитрощами. Але від інших захисників цього аеропорту мені все ж вдалося дізнатися, як все це робилося. Наші сапери ховали ці міни у стінах терміналів, у стелях, сміттєвих баках, у ящиках із піском тощо, а потім, коли з‘являвся ворог, використовували саморобні радіо- електронні пристрої, за допомогою яких ці міни можна було підірвати дистанційно. Від несподіваних вибухів гинуло багато сепаратистів, а інші, які залишилися живими,  піддавалися паніці, й по них відразу ж вели вогонь на ураження воїни ЗСУ. 

На розвалинах Донецького аеропорту хлопці залишили свій “автограф”

– Ми бачили в аеропорту різних проросійських нападників, – згадує В‘ячеслав Клешко. – Були серед них і наркомани та бомжі, яких російське командування використовувало як гарматне м‘ясо, але були й професійні вояки – швидкі, оперативні, з відточеними тривалою підготовкою діями. Проти таких воювати було важко. Та все одно ми їх перемагали й утримували бойові позиції. Адже ми захищали свою землю, свою Україну, своїх рідних і близьких людей, а вони були і залишаються окупантами, вбивцями.

Захист Донецького аеропорту виявився дуже непростою справою. Це безперервні цілодобові обстріли, бої у приміщеннях, де немає лінії оборони, старших і менших, де відсутні  чіткі накази командирів та поставлені цілі. Де багато поранених і вбитих. І в цих умовах потрібно було вижити. Вижити і утримати аеропорт! І наші кіборги Сергій  і В‘ячеслав з цим завданням справилися.

Через три тижні їх також змінили добровольці. Одним із них був наш земляк із Колядинця Віктор Ковінько. Перебуваючи разом із ними в навчальному центрі, він пообіцяв, що приїде їм на заміну, і свого слова дотримався.

Після демобілізації з місць бойових дій у 2015 році  В’ячеслав Клешко і Сергій Міланович займались мирною працею, потім за контрактами служили в ЗСУ в «гарячих» точках України, пізніше знову працювали на підприємствах.

24 лютого Сергій та В‘ячеслав о 5-й годині ранку були в різних містах, але звістку про початок повномасштабної війни зустріли з тривогою, болем, розумінням, що потрібно знову ставати на захист України.              

В‘ячеслав цього ж дня о 7.30, як справжній патріот України, вже був з речами у військкоматі,  Сергій приєднався до Збройних сил України 28 лютого й відразу був відправлений на фронт. Враховуючи їхній бойовий досвід, в тому числі й оборону Донецького аеропорту, хлопцям були доручені відповідальні посади.                 

В‘ячеслав, нині старший солдат ЗСУ, наразі гідно захищає суверенітет та територіальну цілісність нашої держави у Херсорській та Миколаївській областях. Сергій – старший солдат ЗСУ, надійно оберігає північні кордони Сумської та Чернігівської областей. Обоє впевнені, що в Україні настане мир, коли останній російський окупант буде вигнаний з нашої  української землі.          

Про нас Юлія Міщенко

Юлія Міщенко

Перевірте також

ВОДІЙ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ОЛЕКСАНДР БЛИЗНЮК: «НІКОЛИ Б НЕ ВЗЯВ ДО РУК ЗБРОЮ, ЯКБИ НЕ ВІЙНА»

Сергій МІНЯЙЛО З Олександром Близнюком мені вдалося поспілкуватися під час його короткочасної відпустки, яку командування …

Залишити відповідь

You cannot copy content of this page