Липова Долина.NEWS Липова Долина 
Україна прагне увійти до Європейського Союзу. Поки що цього не сталося, проте вагомий здобуток все ж є: безвізовий режим із ЄС, що діє з 2017 року. Хтось, напевно, зауважить: та нащо нам той безвіз? Людям продукти купити немає за що, не те що в Європу їздити. Проте багато українців руйнують цей стереотип.
Кількість виданих біометричних паспортів вже перевищила 12 мільйонів. За два роки безвізового режиму за спрощеним порядком українці перетинали кордон майже 40 мільйонів разів. Звичайно, ця цифра включає й тих співвітчизників, хто їздить до ЄС на заробітки. Але велика частина завдяки безвізу почала активніше подорожувати. Причому для людей, які самостійно будують плани своїх поїздок, це виходить не так вже й дорого.
Редакція поспілкувалася зі студентом-четвертокурсником Сумського державного університету Ярославом МІЩЕНКОМ, за плечима якого – 28 відвіданих країн, та попросила поділитися власними лайфхаками, завдяки яким удається подорожувати часто і бюджетно.
– Ярославе, для початку традиційне запитання, з чого почалася твоя, так би мовити, пристрасть до подорожей?
– Ну, якщо я скажу, що це у мене в крові, хтось подумає, що це «занадто голосно сказано». Проте, вперше побувавши в 11-річному віці за кордоном, зрозумів, наскільки це цікаво й захоплююче – подорожувати. Першим був Єгипет. Тільки уявіть, як це круто – опинитися в країні, про яку читав у підручниках історії. Далі їздили з мамою в автобусні тури Європою. Польща, Чехія, Австрія, Німеччина, Франція, Нідерланди, Угорщина, Італія… Скільки кілометрів пройдено вулицями європейських міст – не можу сказати, адже тоді ще не знав про існування крокомірів. Проте перед кожною мандрівкою планували, що хочемо побачити. Зазвичай ми не брали ніяких екскурсій, щоб здешевити бюджет мандрівок. Самостійно відвідували історичні об’єкти, всесвітньо відомі місця. Практично скрізь вхід для мене, школяра, був безкоштовним, тож у захваті бігав з одного музею до іншого (інколи для детального знайомства з об’єктом просто не вистачало часу). Дуже допомагало непогане знання англійської мови, саме розмовний рівень. Міг вільно спілкуватися будь з ким. Отак, потихеньку, в голові все більше визрівала думка про те, що цінність людського життя – не в матеріальних благах, а у нових враженнях і позитивних емоціях.
– Ти закінчив школу й вступив до вузу. Напевно, навчання займало багато часу, та й фінансів на доросле життя було потрібно більше. Чи були можливості для подорожей у цей період?
– Ще в школі дізнався про програму Work and Travel (в перекладі з англійської «Працюй і подорожуй»). Це програма культурного обміну, яка дає можливість студентам вищих навчальних закладів, які добре знають англійську мову, потрапити на літо в Сполучені Штати. Оскільки дуже мріяв побачити США, вже на першому курсі університету зареєструвався на програму. Звичайно, певні сумніви були, зокрема, як оплатити першочерговий фінансовий внесок. Проте рідні мене підтримали. Навесні вже мав пропозицію про роботу, тож подав документи на візу (отримати її було непросто, до прикладу, з 25 чоловік, що оформлялися від конкретної сумської компанії, удача усміхнулася лише трьом) і збирався купувати квитки на літак.
І тут мені випав щасливий квиток у прямому сенсі цього слова. Справа в тому, що серед усіх учасників програми того року проводилася вікторина, переможець якої отримував безкоштовний переліт Київ – Нью-Йорк у обидва боки. Одного дня мені подзвонили і сказали: «Ви стали переможцем акції, приїжджайте в офіс авіакомпанії на церемонію вручення сертифікату на безкоштовний переліт». І таке буває…
На початку травня я полетів до США. Як зараз пам’ятаю слова офіцера в американському посольстві, який, ставлячи штамп із дозволом на візу, з посмішкою сказав: «Бажаю провести найщасливіше літо в твоєму житті». Дійсно, ті чотири місяці були дуже активними, веселими і насиченими різними враженнями.
Перед поїздкою я зареєструвався на каучсерфінгу, щоб кілька днів пожити в Нью-Йорку безкоштовно. Коли ти тільки реєструєшся на сервісі, важко знайти того, хто погодиться тебе прийняти. Врешті-решт позитивну відповідь я отримав від одного мексиканця з Брукліну. А потім був переліт до штату Юта, в Солт-Лейк-Сіті.
Перше літо я працював у величезному парку розваг оператором атракціонів. Це був багатонаціональний колектив студентів з різних країн: болгари, серби, росіяни, монголи, китайці, боснійці… Кожну вільну хвилину ми подорожували Америкою. Користувалися міжміським транспортом або брали машину напрокат. Відвідали Лас-Вегас, Єллоустоунський та інші національні парки, Гранд-Каньйон. Крім того, їздили автостопом по штату. Повернувся у вересні в Україну з надією, що потраплю до США й наступного літа.
– А як ставляться до подібних поїздок у твоєму вузі?
– З цим мені повезло. В університеті в цьому плані завжди йдуть назустріч: дозволяють достроково здавати сесії, з розумінням ставляться до запізнення на новий навчальний рік. Проте, знаю, так не скрізь.
– Ти потрапив наступного літа до США, як планував?
– Так. Оскільки я був уже «просунутим» у цьому питанні, з початку навчального року шукав вакансію. Після другого курсу поїхав до Далласу, штат Техас, спочатку на посаду офіціанта в фешенебельний готель «Маріотт». Там закінчив курси барменів (ця робота більше подобалася і давала вищі заробітки). Правда, цього разу не було веселої компанії для подорожей, тому в основному їздив по США самостійно. Того року відвідав Х`юстон, Чикаго, Новий Орлеан, Сан-Франциско. У цих містах знаходив безкоштовне житло через каучсерфінг.
– Розкажи більше про каучсерфінг, адже багато хто з наших читачів не тільки не використував цей сервіс, але, можливо, і не чув про нього…
– У світі є безліч людей, які готові приймати туристів із інших країн безкоштовно: забезпечувати їх нормальними умовами ночівлі, проводити екскурсії і навіть харчувати. Щоб зібрати таких однодумців в одному місці, була створена соціальна мережа Couchsurfing.org. На ній можна зареєструватися у якості хоста (той, хто пропонує житло) і серфера (той, кому потрібне місце для ночівлі). Єдина умова – всі послуги люди повинні бути готові надавати безкоштовно. Варто пам’ятати також про те, що каучсерфінг – це не база халявного житла, а місце інтернаціонального знайомства. Тож тут категорично не приймається нахабство і «нахлібництво».
За час подорожей я користувався сервісом близько двох десятків разів. Так, у Чикаго кілька днів жив у менеджера європейської залізничної компанії. Запам`яталося, як із ним відвідав церкву, прихожанином якої він є. Знаєте, там, як в американських фільмах, – всі співають і танцюють. У Х`юстоні жив у лікаря, емігранта з В’єтнаму. В Нью-Йорку (вже на другий рік) мене приймав представник великої транспортної компанії. У Сан-Франциско жив у бухгалтера однієї з сучасних стартап компаній. В Новому Орлеані це був місцевий експерт з їжі (просуває ресторани в соцмережах). На одну з таких експертиз до морського ресторану я ходив разом із ним. У Таллінні жив у архітектора, який провів екскурсію містом як фахівець своєї справи. У Фінляндії – у студента, який показав, що таке справжня фінська сауна… Всіх не перерахуєш. Це настільки цікаво – знайомитися з такими різноплановими людьми. Що у них спільного – гостинний прийом, справжня доброзичливість і щирість. Ці люди займаються каучсерфінгом з однією метою: спілкування з іноземцями, отримання інформації про культуру, особливості життя в інших країнах. Багато хто влаштовував мені повноцінні екскурсії містами. Часто ми разом відпочивали ввечері в розважальних закладах. До речі, буває так, що в гостях у хоста відразу знаходиться кілька людей. Це ще цікавіше: збирається багатонаціональна компанія. Але не варто розраховувати, що ти відразу знайдеш хоста. Приймаюча сторона зацікавлена в тому, щоб ти був цікавим співрозмовником, міг гарно розповісти про свою країну, привезти сувеніри, якісь автентичні речі.
– Отже, ти вже згадав про подорожі Європою. Як часто користуєшся безвізом?
– Перший раз я протестував безвіз, коли повертався з Америки. Була довга пересадка в Римі, і я цілий день гуляв містом. Через кілька місяців із друзями поїхали в коротку мандрівку Австрією, Чехією і Угорщиною. Потім був тижневий марш-кидок по всій Грузії (переліт в дві сторони коштував близько 1000 грн).
Далі, після третього курсу, влітку 2018-го мене занесло в Німеччину. Планував третю поїздку до США, але сувора еміграційна політика Дональда Трампа призвела до того, що студенти, які подавали документи на участь у програмі Work and Travel втретє, поголовно отримали відмови (серед них, на жаль, був і я). Довелося швидко переорієнтовуватися на щось інше. Одним із варіантів була робота в Німеччині. У період перебування в цій країні з другом вивчили її дуже досконало. Автостопом об’їздили повністю Баварію й ряд інших регіонів, природні парки, заповідники, замки. Крім цього, були в містах Чехії, Швейцарії, Австрії, карликовій державі Ліхтенштейн. Запам’яталася поїздка на Октоберфест у Мюнхен.
Після повернення з Німеччини в процесі навчання знову й знову знаходив «вікна» для подорожей. Так, поставив собі за мету самостійно, протягом тижня, через Білорусь, автостопом проїхати Литву, Латвію й Естонію. Правда, доводилося частково користуватися і автобусами, а також знімати хостел у Вільнюсі. Цієї зими кілька днів подорожував по Фінляндії. На початку весни зі знайомою літали до Швеції, квитки на лоукостер обійшлися дуже дешево. Далі були Румунія з Молдавією (з товаришем). Буквально кілька тижнів тому, на Великодні свята, відвідав Словакію (її гірський регіон). Підрахував, що за останній рік побував у 18 країнах. Зробив висновок, що спонтанні подорожі приносять найбільше задоволення, оскільки непередбачуваність, імпровізації – це дуже драйвово.
– Ярославе, основне питання: як подорожувати дешево?
– Коли ми тільки починали їздити з мамою по Європі автобусними турами, здавалося, що це недорогі поїздки. Але ні, набагато дешевші вони тоді, коли ти їх плануєш самостійно. Щоб зменшити бюджет подорожі, скрізь намагаюся знайти хостів, у яких без проблем можна зупинятися безкоштовно (житло – це досить значні витрати, навіть якщо це хостел). Мені це вдається, оскільки маю гарні відгуки на сервісі від людей, які приймали мене раніше. Завжди шукаю через інтернет дешеві квитки – автобусні, авіа, залізничні, і купую їх часто заздалегідь, так вигідніше. Якщо вдається автостопити – це взагалі класно. Проте автостоп дозволений не у всіх країнах. Щодо харчування – то тут, як говорять, «на смак і колір…». У Швейцарії чи Ліхтенштейні точно жували бутерброди, привезені з собою, оскільки там ціни – космос. Супермаркет завжди виручить. Щодо відвідування історичних об’єктів, музеїв, то Європа в цьому плані заохочує молодь, для студентів вхід практично скрізь безкоштовний.
– Розкажи про якісь цікаві випадки, які траплялися під час твоїх подорожей. Чи було щось таке, що тебе дуже здивувало, розчарувало, найбільше запам’яталося?
– Було багато чого, про все й не розкажеш, цензура є цензура (сміється). Що розчарувало? Близько місяця тому мене не пустили до Ізраїлю. Хоча між нашими країнами безвізовий режим, та ізраїльтяни надто суворо ставляться до українців. Ми з другом купили дуже дешевий переліт з одного з міст Румунії до Тель-Авіва. Але по прильоту до ізраїльської столиці прикордонники не повірили, що два молоді хлопці приїхали в країну в туристичних цілях, запідозрили, що ми заробітчани. Не допомогла навіть велика кількість штампів у закордонному паспорті. Тому найближчим рейсом нас відправили назад до Бухаресту. А у нас же було і житло домовлене, і плани на Тель-Авів, Єрусалим…
Що здивувало? Спочатку було дуже дивно усвідомлювати, що мене, хлопця, який народився в якійсь далекій Липовій Долині, приймають люди, які багато чого досягли в цьому житті, живуть у фешенебельних районах американських мегаполісів чи європейських столиць, приділяють увагу, показують місто… Там зовсім інша ментальність, яку нам не зрозуміти. Ось і в останній поїздці до Словакії я зупинявся на гірському курорті Попрад, в квартирі однієї родини. Це вільне житло сім’я надає саме отаким як я туристам, безкоштовно. Не здає відпочивальникам, не заробляє на цьому гроші… Хіба у нас таке можливо?
З приводу пам’ятних моментів, то їх дуже багато. Не буду пафосно говорити про те, як я стояв на краю Гранд-Каньйону, на верхівці хмарочосів Нью-Йорка чи біля Ейфелевої вежі. Запам’ятовуються немовби незначні, але насправді класні моменти. Так, коли я автостопив із Вільнюса до Риги, зупинився автомобіль із чоловіком, який, як виявилось, об’їздив увесь світ. Він розповідав про мандрівки пустелею Сахара, до Антарктиди, показував фото. Або пригадую, що в Чикаго я познайомився з чоловіком похилого віку, ветераном в’єтнамської війни, що приїхав із Вашингтона на похорон племінника. Він зупинявся у того ж хоста, що і я. Ми провели з ним увесь день. Каталися на його машині по Чикаго. Потім виїхали за місто, і він учив мене керувати автомобілем. Я дуже різко натиснув на педаль газу, й мій наставник, що був непристебнутий ременем безпеки, практично дістав головою до лобового скла.
Коли вночі ми йшли зі Швейцарії до Ліхтенштейну пішки близько 20 км (оскільки автостопити там не можна було, а автобуси не ходили), зустріли українця, що десь там мешкає як бомж. Він вночі провів нам своєрідну екскурсію та розповів, де в Цюріху є безкоштовна їдальня. На жаль, ми її так і не знайшли. Ну і куди ж без цього – програв трохи баксів в Лас-Вегасі, хоча на той момент ще не мав 21 року й не міг грати.
– Ярославе, поділишся найближчими планами на майбутнє?
– На даний час мої тревел-плани дещо стримуються навчальним процесом, адже на носі – отримання диплома бакалавра і вступ у магістратуру. Тому це літо не вдасться десь попрацювати за кордоном. Проте короткі поїздки, думаю, будуть. На сьогодні за моїми плечима – 28 відвіданих країн. Мрію розміняти четвертий десяток вже найближчим часом. Хтось подумає: де він бере гроші? Мандрую за власні кошти, оскільки паралельно з навчанням вже два роки працюю. Тож той, хто хоче, завжди знайде можливість для подорожей.
– Дякуємо за розмову.
