УЧНІ СУМУЮТЬ ЗА ШКОЛОЮ

Навчальні заклади пішли на карантин одними з перших, ще 12 березня. Тож вже майже два місяці школярі навчаються онлайн. Про особливості такого навчання ми розповідали в одному з попередніх номерів «Нашого краю». Цікаво, а як сприймають ситуацію самі учні? Чи подобається їм отримувати знання, «не встаючи з ліжка», чи, можливо, вже скучили за школою та з нетерпінням чекають моменту, коли сядуть за парти? Про це  – відповіді з перших вуст.

 Юля МАЛИШ, учениця 6 класу Русанівського НВК

– Кожного дня я заходжу на сайт школи, щоб дізнатися, які завдання дали вчителі з різних предметів. Я їх переглядаю, потім виконую. За розкладом на кожний день припадає 6-7 уроків. Виконані завдання скидаю вчителю у Вайбер на перевірку. Викладач оцінює мою роботу.

За два місяці вже засумувала за школою й своїми однокласниками, друзями. Жаль, що в цьому навчальному році ми вже не сядемо за парти. Також скучаю за уроками малювання в дитячій школі мистецтв. Адже одна справа – малювати під безпосереднім наставництвом вчителя, й зовсім інша – самій вдома. Звичайно, я виконую завдання, фотографую свої роботи й відправляю їх Людмилі Миколаївні. Якщо щось не так – вчитель робить зауваження. Та хочеться вже малювати в класі, в колі однодумців.

Коли закінчиться карантин, в першу чергу зустрінуся з друзями. Так хочеться погуляти разом на свіжому повітрі.

Діма ЛИТВИШКО, учень 9 класу Синівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

– Мій ранок з понеділка по п’ятницю тепер починається о 9 годині з перегляду онлайн-уроків по телебаченню. Інколи до мене приходять друзі-однокласники Діма Супрун і Валік Цебро, разом сидимо, дивимося, обговорюємо побачене. До речі, нам дуже цікаво дивитися, як викладають свій предмет інші українські вчителі. Після цього виконуємо завдання й скидаємо їх вчителям школи. У Вайбері на кожний предмет є своя група. Вчителі перевіряють, виносять вердикт: «Молодець», «Треба ще попрацювати з підручником» тощо.

Окремо маю онлайн-заняття з викладачем дитячої школи мистецтв Сергієм Васильовичем Гущею. В певний час зідзвонюємося з ним по відеозв’язку, я граю на акордеоні, він слухає, робить висновки, де треба що допрацювати. Добре, що в Синівці нормальний інтернет, тож із цим проблем немає.

Проблема в тому, що все дозвілля зараз обмежується чотирма стінами. Вже набридло сидіти вдома. Дуже хочеться в школу. Раніше не мав такого гострого відчуття, що не вистачає класу, друзів, вчителів, веселих перерв. Жалко, що ось так закінчується наш дев’ятий, для когось випускний клас. Контрольні будемо писати дистанційно, останнього дзвоника, на жаль, більше всього, не буде… Я ще остаточно не визначився, чи залишуся в школі, чи продовжу навчання в якомусь іншому навчальному закладі. Напружує оця ситуація невизначеності, коли не знаєш як буде здійснюватися процес зарахування до коледжів, ліцеїв. Хоч би скоріше вже закінчився цей карантин.

Даша СВИРИД, учениця 10 класу Берестівської СШ І-ІІІ ступенів

– Ось уже майже два місяці, як сиджу вдома. Кожного ранку отримую повідомлення від учителів,  у яких пояснюються теми і даються завдання на день. Ми з однокласниками їх виконуємо й надсилаємо на перевірку. Потім вчителі вказують на помилки (якщо вони є) й допомагають з ними розібратися. Якщо щось незрозуміло – викладач може зателефонувати і пояснити по телефону. Добре, що я ще в десятому, а не у випускному класі. Та все одно є певні переживання, тому що весь матеріал, який ми вивчаємо цьогоріч, йтиме в завдання ЗНО. Які б гарні не були онлайн-уроки – без вчителя важко самостійно зрозуміти важкі теми.

Раніше у мене були моменти, коли просто не хотілося йти в школу. Тепер, сидячи на карантині, я розумію, що школа – це круто. Я ніколи так не хотіла в школу, як тепер. Сумую за однокласниками. Скучила за уроками фізкультури. Хочеться пограти в теніс, у футбол. Набридло спілкування з друзями в соцмережах і по телефону, хочеться, як говорять, вживу. Мріяла, що влітку ще раз поїду в табір, та чомусь маю передчуття, що не вийде.