На головну / Uncategorized / ПРОФЕСІЯ – ЖІНКА-ПОЛІЦЕЙСЬКА

ПРОФЕСІЯ – ЖІНКА-ПОЛІЦЕЙСЬКА

Останнім часом у суспільстві все частіше розвінчуються стереотипи про те, що жінка не може добре справлятися з так званими «чоловічими» професіями. Наші співвітчизниці прекрасно відчувають себе на посадах водійок, рятувальниць, військових. Сьогодні ми хочемо познайомити наших читачів і читачок із місцевими жінками, які обрали професію поліцейської.

«ГОЛОВНИЙ МІНУС РОБОТИ – МАЛО ЧАСУ ПРОВОДЖУ ВДОМА»

Вероніка Варга за званням – майор поліції. Вона народилася в Липовій Долині, з дитинства мріяла про професію лікаря. Та доля розпорядилася так, що після закінчення школи вищу освіту здобувала в інститутах «рангом» нижче: кооперативний, механізації і електрифікації сільського господарства… Омріяний диплом про вищу освіту не приніс ні задоволення, ні бажаного місця роботи. Повернувшись до рідного селища, Вероніка вирішила, що її місце – в правоохоронних органах.

Внутрішньо відчувала бажання працювати в установі, діяльність якої спрямована на захист прав і законних інтересів громадян, – розповідає Вероніка. – Але на той час існувало певне табу – жінок у міліцію не брали. Півтора роки тривав мій процес працевлаштування до місцевого відділу тоді ще міліції. Коли нарешті отримала погодження  – поїхала навчатися в училище профпідготовки працівників правоохоронних органів.

У 2002-у Вероніка розпочала свою трудову діяльність у місцевому відділі міліції з посади інспекторки по зв’язках із населенням та громадськими формуваннями. Через рік вступила до Харківського національного університету внутрішніх справ, отримала другу вищу освіту за напрямком «Правознавство». Кілька років працювала інспекторкою з кадрового забезпечення. У 2010-у стала дільничною інспекторкою. У 2015 році перейшла до лав реформованої поліції, займала посаду начальниці сектору превенції, координувала роботу всіх дільничних інспекторів району. Нині, після чергового реформування районних відділів поліції, призначена заступницею начальника сектору поліцейської діяльності №1 (смт Липова Долина).

– Головне в роботі поліцейського – вміти вести діалог, – розповідає про «жіночі» особливості роботи в лавах поліції Вероніка. – Щодо спілкування із так званим складним контингентом, то він реагує на жіночу стать навіть більш адекватно. Перед жінкою незручно «хорохоритися» чи «піднімати крила». Звичайно, бували й ситуації, коли просила допомоги колег-чоловіків… Щодо жінки на керівній посаді, то тут, як і в будь-якій іншій організації, все залежить від людей. Якщо є взаєморозуміння і взаємоповага в колективі, то не важливо, люди якої статі в ньому працюють і хто керівник. Ми в поліції бачимо одне одного набагато більше, ніж своїх рідних вдома. Ставимося одне до одного як до колег, із повагою і взаєморозумінням.

На сьогодні Вероніка має 19 років стажу роботи в правоохоронних органах. Вона  – єдина у нашому районі жінка-поліцейська, яка за власним бажанням їздила в зону АТО у 2015 році. Разом із колегами здійснювала патрулювання, відпрацювання, охорону громадського порядку на території Донецької області.

Жінка говорить, що за час роботи не пам’ятає ситуацій, коли б пожалкувала, що обрала цю стежку. Були моменти, коли мала вибір, залишитися чи піти, у зв’язку з сімейними проблемами. Завдяки великій підтримці батьків не покинула улюблену роботу. Чого їй дійсно не вистачає? Вільного часу, який могла б провести з донькою, присвятити домашнім справам чи улюбленому захопленню – вишиванню.

«Я ЗНАЛА, З ЧИМ МАТИМУ СПРАВУ ПО ЗАКІНЧЕННЮ НАВЧАННЯ»

Тетяна Грабко за званням – капітан поліції. Вона працює старшою слідчою Роменського РВП. Дівчина родом із Подільок, в її родині немає поліцейських чи військових. Проте із самого дитинства мала мрію – захищати людей, тому й вибрала юриспруденцію. Після закінчення Синівського професійно-аграрного ліцею вона вступила до Запорізького юридичного інституту. Закінчувала навчання в Дніпропетровському університеті внутрішніх справ (факультет слідства).

– Уже під час перших місяців навчання відчула, що це – моє, – розповідає Тетяна. – Режим казарми, стройова підготовка, сувора дисципліна не лякали. Навпаки, зробили більш дисциплінованою. Факультативи по спорту, зброї, постійні змагання стимулювали досягати чогось більшого. Навчання змінило мій характер. Раніше була більш спокійною, може, навіть, сором’язливою. З роками навчилася правильно спілкуватися з людьми.

У 2013 році після закінчення вузу Тетяна прийшла до місцевого відділу поліції на посаду слідчої. Її робота щодня пов’язана зі спілкуванням із підозрюваними у злочинах. А ще – виїзди на сімейні сварки, вбивства, ДТП. Ненормований робочий день, праця у вихідні.

– В процесі роботи, мабуть, я загартувала себе, – розмірковує дівчина. – Звичайно, в душі переживаєш, що ця людина ось лише недавно була жива, а тепер мертва. А її треба оглянути, описати. Але разом з тим розумієш, що це – повсякденна робота. Найважче, мабуть, дивитися на страждання дітей. Бували й небезпечні ситуації, коли агресивні підозрювані (особливо напідпитку) під час затримання кидалися на представників поліції з ножем чи сокирою. Хоча ми й навчалися прийомам самооборони, проте морально це складно.  На виїзди стараємось одягати бронежилети, щоб убезпечити себе від можливих нюансів.

На запитання, що не подобається в роботі, відповідає, що ненормований робочий день часто руйнує особисті плани. Хотілося б мати більше вихідних. А буває, що у відділку живуть по кілька діб. Все це, звичайно, не дуже сприяє особистому життю. Інколи після роботи вдається поспілкуватися з друзями, у вихідний день  – допомогти батькам.

Таня не збирається змінювати професію, яка їй дуже подобається. Проте, говорить, цивільній людині важко зрозуміти специфіку роботи поліцейського.

«У ВІДПУСТЦІ ПОЧИНАЄШ СУМУВАТИ ЗА МУНДИРОМ»

Валентина Ращупкіна, старша лейтенантка поліції, працює начальницею сектора дізнання відділення поліції №1 (смт Недригайлів). Сама родом із Яснопільщини, де проживає зараз із мамою й сином. Вона з дитинства мріяла про юриспруденцію. Здобула вищу юридичну освіту у Міжрегіональній академії управління персоналом у Києві, деякий час працювала за фахом у столиці. Після народження сина повернулася в рідне село. Коли дитина підросла, спробувала за конкурсом пройти до лав патрульної поліції.  У Сумах успішно пройшла відбір, чотиримісячне навчання і 19 січня 2018 року прийняла присягу. Працювала патрульною поліцейською в обласному центрі. Та через проблеми з житлом та небажанням надовго залишати сина перевелася до місцевого ВП. Спочатку була в групі швидкого реагування, згодом запропонували посаду слідчої, яку й обіймала аж до реформування місцевого райвідділу поліції.

– Робота забирає більшу частину вільного часу, та я до цього звикла на попередніх місцях служби, – розповідає Валентина. – Щодня доводиться спілкуватися з різними людьми. Проте інколи потерпілий викликає менше симпатії, ніж підозрюваний. Головне в нашій роботі – не перейматися  проблемами інших дуже глибоко. Співчувати, але не перекладати на себе.

На запитання, що найбільше вражає в роботі, Валентина відповідає: поліцейська солідарність. Колеги не кинуть в біді, і це додає їй сили, відчуття, що працює не в структурі, а в сім’ї. Що стосується перебування в чоловічому колективі, співрозмовниця говорить, що відчуває себе цілком комфортно. Для всіх існують рівні умови. Фізичні навантаження дівчата переносять нормально.

– Звичайно, коли ти довгий час стоїш у важкому бронежилеті, десь, наприклад, годин п’ять, то це дає про себе знати, – посміхається Валентина. – Проте відчуваю: поліція – це моє. Коли маю відпустку більше десяти днів – то починаю скучати за мундиром. Не знаю, чи зможу колись його зняти. До цього звикаєш – до пістолета, форми, це затягує…

Валентина жалкує, що ненормований графік забирає дорогоцінні години спілкування з дитиною, але говорить, що син, підростаючи, з кожним роком все більше пишається мамою-поліцейською.

«ДУЖЕ ВАЖЛИВО МАТИ ЗВОРОТНІЙ ЗВ’ЯЗОК»

Наталія Олійник за званням – капітан поліції, нині працює інспекторкою-черговою сектору поліцейської діяльності №1 в Липовій Долині. Дівчина також із дитинства мала мрію – працювати в правоохоронних органах. Та спочатку вона закінчила Сумський педагогічний університет (історичний факультет) з тим, щоб потім перекваліфікуватися. Деякий час працювала головною спеціалісткою сектору молоді і спорту РДА. Ця діяльність була пов’язана з роботою з сім’ями і дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах. Це певним чином підготувало до служби в правоохоронних органах. Як тільки у 2014 році з’явилася можливість перейти в поліцію – зробила це без вагань. Працювала інспекторкою по роботі з населенням і громадськими формуваннями, інспекторкою з ювенальної превенції. Пізніше закінчила Сумську філію ХУВС, отримала кваліфікацію «юрист-спеціаліст».

– Перший рік роботи в правоохоронних органах був досить складним, – пригадує Наталія. –  Звикала до нового ритму життя, навантажень. Спочатку було незвично, що тебе сприймають не як дівчину чи жінку, а як працівника поліції. Правопорушнику байдуже, хто перед ним, він у першу чергу  відчуває невідворотність покарання. Хоча люди в стані алкогольного сп’яніння інколи ведуть себе з неповагою до жінки.

Також, поки не працюєш в поліції, здається, що до правоохоронців люди ставляться по-особливому: слухаються, виконують вказівки. Тож, коли стала поліцейською, відчувала певний острах – як мене сприйматимуть інші? З часом звикла, почала краще розуміти психологію того контингенту людей, із ким доводиться постійно працювати.

Батьки ставляться до вибору Наталії позитивно, хоча мама завжди хвилюється, коли дівчину залучають до роботи слідчо-оперативної групи, викликають у нічний час. А це для професії поліцейського – норма.

–  Понаднормова праця залежить від оперативної обстановки, – розповідає співрозмовниця. –  Якщо в районі все спокійно, – маю більше часу приділити своїм рідним. Часто буває, що й під час відпочинку викликають на роботу. Але я вважаю так: якщо ти пішла  працювати в поліцію, повинна розуміти, що в першу чергу працюєш для людей. Від твоїх дій залежить доля інших, і на допомогу слід прийти вчасно, тож треба вміти відкладати свої інтереси на другий план. Особисто я внутрішньо до цього завжди готова.

Щодо позитивних моментів, то для Наталії найприємніше те, що профілактична робота з населенням дає свій результат. Люди починають прислухатися до поліцейських і потім від цього виграють, менше потрапляють в халепу.  Говорять слова подяки за надану допомогу, що окриляє і стимулює працювати ще краще. Тож у майбутньому дівчина бачить себе тільки в поліції.

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews

Про нас Юлія Міщенко

Юлія Міщенко

Перевірте також

ЧИМ ДОЇХАТИ В НОВИЙ РАЙЦЕНТР РОМНИ?

Це питання все частіше обговорюють жителі колишнього Липоводолинського району в приватних розмовах та соцмережах, цікавляться …

Залишити відповідь

You cannot copy content of this page