На головну / Головні новини / ОЛЕКСАНДР КОРЕНЄВ: «ПІШОВ НА ВІЙНУ, ЩОБ ПОТІМ НЕ БУЛО СОРОМНО НІ ПЕРЕД СОБОЮ, НІ ПЕРЕД ДІТЬМИ, НІ ПЕРЕД ЛЮДЬМИ»
ОЛЕКСАНДР КОРЕНЄВ: «ПІШОВ НА ВІЙНУ, ЩОБ ПОТІМ НЕ БУЛО СОРОМНО НІ ПЕРЕД СОБОЮ, НІ ПЕРЕД ДІТЬМИ, НІ ПЕРЕД ЛЮДЬМИ»

ОЛЕКСАНДР КОРЕНЄВ: «ПІШОВ НА ВІЙНУ, ЩОБ ПОТІМ НЕ БУЛО СОРОМНО НІ ПЕРЕД СОБОЮ, НІ ПЕРЕД ДІТЬМИ, НІ ПЕРЕД ЛЮДЬМИ»

Наразі Бахмут залишається найгарячішою точкою на карті бойових дій російсько-української війни. В районі цього міста на різних позиціях перебувають десятки наших земляків. Нещодавно «Наш край» поспілкувався з мешканцем Липової Долини Олександром Коренєвим, який уже дев`ять місяців несе військову службу в районі незламної фортеці Бахмут.

 – Та не варто про мене писати, який із мене герой,  – кілька разів повторював військовослужбовець ЗСУ Олександр Коренєв під час нашої із ним розмови. – На фронті сьогодні кожний виконує свою задачу: хтось зброю обслуговує, хтось воює, хтось борщ варить чи картоплю чистить. Ми не герої, ми просто стоїмо за свою територію,  відвойовуємо нашу українську землю.

«ЗАХИЩАТИ УКРАЇНУ – МІЙ УСВІДОМЛЕНИЙ ВИБІР»

Олександр – головний технік штурмового батальйону 5-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ України, що наразі виконує бойові задачі в районі Бахмута. На передовій він відповідає за стан бойової техніки, займається постачанням запчастин та паливно-мастильних матеріалів.

– В моєму підпорядкуванні – техніки рот, взводів, – каже військовий. – Вони інформують про несправності з транспортними засобами, що потрібно відремонтувати, яку гайку, ремінь чи підшипник знайти… На мені лежить відповідальність за десятки одиниць гусеничної  і колісної  військової техніки, яку треба вчасно обслуговувати, щоб вона була постійно в боєздатному стані, не виходила з ладу, в тому числі й безпосередньо на полі бою.

ОЛЕКСАНДР КОРЕНЄВ: «ПІШОВ НА ВІЙНУ, ЩОБ ПОТІМ НЕ БУЛО СОРОМНО НІ ПЕРЕД СОБОЮ, НІ ПЕРЕД ДІТЬМИ, НІ ПЕРЕД ЛЮДЬМИ»
Олександр Коренєв (другий зліва). Фото з особистого архіву

Чоловік несе службу в складі Збройних сил України з травня минулого року. Його мобілізували, але можна сказати, що за власним бажанням. В перші місяці війни Олександр чекав повістку, та її чомусь не приносили. Вирішив зайти у місцевий військкомат поцікавитися, чому знайомих хлопців забирають, а його ні. Там уточнили дані, звірили документи і відразу ж відправили на медкомісію.

– Я з перших днів війни був внутрішньо готовий захищати Україну, – наголошує Олександр. – Хто мою онучку, дочку, дружину буде захищати, якщо не я? Мій зять на той момент вже був на війні… Якось всередині щеміло, відчував, що треба це робити, що кожен український чоловік повинен бути до цього готовий. Звичайно, розумів, що після візиту до військкомату мене мобілізують, та це був усвідомлений вибір. На медкомісії лікарі вказували на певні проблеми зі здоров`ям, та я казав, що хочу служити, тому просив не звертати увагу на дрібниці.

Після проходження медичної комісії Олександру дали три дні на збори, і вже 1 травня він вирушив до війська. Спочатку пройшов короткострокове навчання, потім його направили в одну військову частину, трохи згодом – в іншу, і вже на початку серпня він був на позиціях у районі Бахмута.

– Строкову службу я проходив у Білорусі в 1989-1991 роках, фактично перед розвалом радянського союзу, – розповідає Олександр. – В армії отримав спеціальність механіка-інструктора бойових машин піхоти різних типів, за званням – головний сержант. Мабуть, через це мене призначили головним техніком батальйону. Раніше ніколи ніким не керував. Не знаю, що думає про мою роботу командування, та свою посаду «тягну», поставлені задачі виконую.

ВІД СТАНУ ТЕХНІКИ БАГАТО В ЧОМУ ЗАЛЕЖИТЬ РЕЗУЛЬТАТ БОЮ 

Штурмовий батальйон Олександра Коренєва сьогодні тримає дуже важливі позиції. Техніка, за яку відповідає наш земляк – незамінна складова єдиного механізму військового підрозділу, від чіткої діяльності якої багато в чому залежать успіхи на полі бою. 

– Ми маємо тримати нашу техніку в хорошому стані, – говорить Олександр. – Якщо машина буде вивозити поранених чи завозити десант, і вона «крякне» (закипить мотор, гусениця спаде чи трапиться щось інше) – все: і хлопці можуть загинути, і успіх операції буде поставлений під сумнів. Наразі наш підрозділ має техніку як українського, так і «західного» виробництва. Особисто їздив на Західну Україну й отримував машини, які надходили з Польщі. Тиждень проходив навчання по обслуговуванню імпортних транспортних засобів. Нічого складного в них немає, в управлінні вони навіть зручніші, ніж наші. Це як порівнювати «Жигулі» з «Мерседесом».

В батальйоні Олександра майже всі водії-механіки – це прості мобілізовані хлопці, які прийшли на війну зі звичайного життя. Є як досвідчені спеціалісти, так і ті, кого доводиться вчити з нуля: як їздити, як обслуговувати машину тощо.

ОЛЕКСАНДР КОРЕНЄВ: «ПІШОВ НА ВІЙНУ, ЩОБ ПОТІМ НЕ БУЛО СОРОМНО НІ ПЕРЕД СОБОЮ, НІ ПЕРЕД ДІТЬМИ, НІ ПЕРЕД ЛЮДЬМИ»
Олександр (крайній справа) з побратимами. Фото з особистого архіву

Чи часто втрачає бригада техніку в ході боїв? Співрозмовник зазначає, що на війні не обходиться без підбитих машин. Але намагаються швидко відтягнути їх із «передка» на відновлення. Є сформована група майстрів – зварники, аргонники, які займаються ремонтом: варять баки, справляють гусеничні стрічки, котки.

ПРО КРИМ, РОСІЙСЬКУ МОВУ Й РІДНИХ, ЯКІ СТАЛИ ЧУЖИМИ

Цікавим у біографії Олександра є той факт, що його дитинство й юність пройшли в українському Криму. Саме під місто Євпаторія, «на нові землі», у далеких 70-х роках переїхали з Недригайлівщини з однією валізою його батьки. Там чоловік закінчив школу, два училища, здобув спеціальності слюсаря-сантехніка, газоелектрозварювальника і водія.  З Сімферополя пішов у армію. Повернувшись, одружився на однокласниці Ірині, корінній кримчанці. Там у молодого подружжя народилися донька й син. Та наприкінці 90-х в Криму з роботою було зовсім важко, тому Олександр із Іриною в 2000 році переїхали на Сумщину. З 2004 року вони мешкають в Липовій Долині. З того часу Олександр займався підприємництвом, «таксував», останні кілька років перед війною працював водієм фури на одному з підприємств Полтавщини.

Співрозмовник каже, що в багатонаціональному Криму раніше ніколи  не було якихось особливих настроїв щодо приєднання до росії. Що стосується політики, в цьому плані більшості  кримчан було взагалі «глибоко фіолетово».

– Хоч китайцем будь, головне – людиною, – зауважує військовий. – І в армії зараз так: розмовляй на якій хочеш мові, головне – будь надійним побратимом, на якого можна покластися, роби все, що можеш, для оборони й перемоги. До речі, я з дитинства російськомовний, хоча зараз намагаюсь переходити на нашу рідну українську. Це моє внутрішне принципове бажання позбутися мови окупанта.

Цікавлюся у Олександра, чи втрачав він після 2014 року зв’язок із колишніми земляками, які раніше були йому близькі.

– Я «відхрестився» від однокласників, оскільки зрозуміло, чий для них тепер Крим, – відповідає Олександр. – Звичайно, їм «промили» мізки, але від цього не легше. На півострові залишилися родичі дружини – у них теж неоднозначне сприйняття цієї війни. У мене рідний брат живе в Рубіжному Луганської області. Раніше ми нормально спілкувались, хоча вже з 2014 року відчував його певні проросійські настрої. Після того як місто на початку війни було окуповане, брат залишився на «тій» стороні як фізично, так і ментально. Сумна історія для мене, але це факт.  Особисто я далекий від політики. Але хто б не був при владі, головне – землю свою українську від посягань ворога захищати.

ОЛЕКСАНДР КОРЕНЄВ: «ПІШОВ НА ВІЙНУ, ЩОБ ПОТІМ НЕ БУЛО СОРОМНО НІ ПЕРЕД СОБОЮ, НІ ПЕРЕД ДІТЬМИ, НІ ПЕРЕД ЛЮДЬМИ»
Фото з архіву Олександра Коренєва

– На вашу думку, як довго буде продовжуватися ця несправедлива, кровопролитна війна? – запитую.

– Планую в травні дома садити картоплю, – усміхаючись, каже Олександр. –  Я так і хлопцям своїм кажу, вони задоволені… Хоч і не зовсім правда, та впевненість у беззаперечній і близькій перемозі підтримує дух бійців, додає сил. Все, що нам потрібно, так це ротація, хоч тимчасова заміна. Ми ж звичайні люди, нам треба мати можливість відпочивати,  дух від боїв переводити. Хлопців треба до родин відпускати. Це скрізь така проблема – тих, хто на передовій, міняти ніким… Та незважаючи на все, наші воїни стоять, не здають рубежів. Своєї землі ми не віддамо.

Про нас Юлія Міщенко

Журналістка газети "Наш край" і сайту "Липова Долина.NEWS"

Перевірте також

«Unbroken»: місце, де незламних повертають до повноцінного життя

«Unbroken»: місце, де незламних повертають до повноцінного життя

У рамках престуру на Львівщину, організованого Харківським пресклубом, журналістка «Нашого краю» мала змогу побувати в …

Залишити відповідь

You cannot copy content of this page