Липова Долина.NEWS Липова Долина 
На обласних змаганнях із армреслінгу, що проводяться в Липовій Долині кілька років поспіль, перші місця серед жінок зазвичай посідає 19-річна Катерина Ріпчанська з Ромнів. Ця спортсменка добре відома не лише на теренах України, а й Європи. У жовтні, на відкритому Чемпіонаті Липоводолинської громади з нагоди Дня захисників і захисниць України, Катерина у своїй ваговій категорії знову «взяла» два «золота» – і на ліву, і на праву руку. Про свій шлях у, на перший погляд, чоловічому виді спорту, армреслерка розповіла «Нашому краю».
– Я б не сказала, що це – чоловічий спорт, – зазначає Катерина на початку нашої розмови. – Рукоборство дуже популярне і серед жінок. Взагалі, я хотіла займатися боксом. Та подруга мене «перехопила» – восени 2020 року привела на силові тренування до тренера Євгена Вакули. Пройшло лише кілька занять – і Євген Валерійович вже заявив мене на змагання з пауерліфтінгу, оскільки відзначив мої силові здібності й потенціал для розвитку.
Катя – з багатодітної родини, де, крім неї, зростали ще три брати.
– З дитинства мене оточувала чоловіча компанія, тому особливого вибору, чим займатися, не було, – каже вона. – Якщо всі йшли грати в футбол – і я йшла, на спаринг – теж одягала рукавиці. Але мені подобалося. Брати раніше займалися біатлоном – я теж пробувала себе в цьому виді спорту. Батьки в нас доволі вимогливі, тож віддавали нас на всі можливі гуртки. В різні періоди ще займалась малюванням, музикою.
За словами Катерини Ріпчанської, спочатку про армреслінг розмова взагалі не йшла. Це контактний вид спорту, до якого дівчина мала певне упередження, оскільки була не надто товариською і говіркою. Та поступово, тренування за тренуванням, «розкривалася», знаходила нових друзів за інтересами. Тож саме зацікавленість людьми, які займалися армреслінгом, і привело її в цей спорт.
Як каже Катя, спочатку її техніка була зовсім погана, проте, всього через кілька місяців тренувань, на зимових обласних змаганнях з армреслінгу 2021 року у своїй ваговій категорії вона виборола два перші місця (на ліву і праву руку) і пройшла відбір на Чемпіонат України. На змаганнях всеукраїнського рівня спортсменка посіла 2-е і 3-є місця. Це стало приємною несподіванкою як для самої Каті, так і для її тренера Євгена Вакули. Після цих досягнень армреслерка потрапила на Чемпіонат Європи, що проходив у Литві.
– Там я виборола два других місця, – пригадує спортсменка. – Якщо чесно, тоді просто в це не вірила. Раніше й не мріяла про подорожі за кордон. А тут такий швидкий рух від чемпіонату до чемпіонату, посилені тренування, поїздки, перемоги… У Вільнюсі все було як у тумані: дві «срібні» медалі, п’єдестал пошани… В той переможний для мене 2021 рік ще був і Чемпіонат світу в Бухаресті (Румунія), де я виборола третє місце на ліву руку. Це просто не вкладалося в моїй голові…
Зважаючи на стрімкий успіх юної спортсменки, на 2022 рік у неї та тренера були великі плани. Та 24 лютого почалась повномасштабна війна. Через Роменщину протягом лютого-березня безперервними колонами йшла російська техніка, район частково був окупований. Про повноцінні тренування не могло бути й мови. Щоб підтримувати форму, з квітня відновили заняття в гаражі тренера. Пізніше вирішили, що оскільки тренувальний зал знаходиться в підвалі, буде безпечно перенести заняття туди.
У 2022 році на Чемпіонат Європи українських спортсменів/спортсменок відбирали за результатами попереднього року. Катя автоматично потрапила в збірну України й вирушила в Бухарест. Там у своїй категорії вона знову виборола перші місця на праву й ліву руку.
– На змаганнях у мене були змішані відчуття, – каже співрозмовниця. – Гордість за країну, відповідальність за високий результат і водночас – якийсь дискомфорт: від того, що наші хлопці й дівчата десь там, на фронті, відстоюють нашу незалежність, а я за кордоном, маю можливість брати участь у мирних спортивних змаганнях.
У 2023 році Катерина Ріпчанська брала участь у чемпіонаті Європи з армреслінгу в Молдові, де її суперницями були титуловані спортсменки з різних країн. І знову гарний результат – третє місце серед дорослих на ліву руку.
– Щоразу, піднімаючись на п’єдестал, відчуваю здивування, що я, проста дівчина з Ромнів, маю честь тримати наш жовто-блакитний прапор, – каже спортсменка. – Вдячна своєму тренеру, бо без нього нічого цього не досягла б. Скільки було в мене падінь… Був період, коли чотири місяці не займалась. Та коли вчергове приходила в зал і дивилася в очі Євгена Валерійовича – розуміла, що, незважаючи на всі розчарування й труднощі, треба йти далі.
Наразі Катя Ріпчанська продовжує навчання на факультеті фізичного виховання Сумського педагогічного університету. На жаль, вже третій рік навчальний процес практично увесь час відбувається онлайн, – спочатку через ковід, потім через війну. У вільний час дівчина тренується, інколи читає чи малює, бо «спорт – це добре, та душа інколи потребує спокійнішого заняття». Чи бачить вона себе професійною спортсменкою у майбутньому? На це питання поки що не має чіткої відповіді, хоча була б не проти пов`язати зі спортом своє життя.
Фото до матеріалу взяті з соцмережі Фейсбук
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
