Липова Долина.NEWS Липова Долина 
#Героїня_мого_часу. «Я буду займатися тим, що приносить користь»
Історія Оксани Мальченко, координаторки медичних проєктів громадського фонду «Суми» – перша з циклу публікацій в рамках мультимедійного проєкту «З нового аркуша». Це – історії людей, спільнот і бізнесів Сумської області, які через війну були змушені переформатуватись. Але завдяки цьому опанували нові галузі і досягли в них успіху. Випуски аудіоподкасту «З нового аркуша» слухайте на популярних платформах за посиланнями в кінці тексту.
Перший день
З Оксаною Мальченко ми зустрічаємось у штабі волонтерів у центрі міста. Раніше тут була студія звукозапису. Про це нагадує великий, на всю стіну, портрет культового американського музиканта 70-х Джима Моррісона. Втім, зараз обличчя співака ховається за купою картонних коробок з-під гуманітарки, якими завалена частина кімнати. Решта приміщення теж забита ящиками, але повними. Набагато більше спорядження та обладнання зберігається на складі організації. Ще в рази більше – з початку весни волонтери вже передали до військових частин та медичних установ Сумщини.
Медичний напрямок фонду «Суми» Оксана Мальченко очолює вже пів року. Координує волонтерів, домовляється з владою, веде переговори з іноземними донорами, проводить тренінги, пише звіти, планує нові проєкти. Важко повірити, що в день, з якого почалася ця діяльність, суперактивна і цілеспрямована Оксана, як і більшість із нас, не знала, що робити.
– Стан емоційний був у всіх такий, що не можна просто сидіти вдома – треба щось робити. Я почала телефонувати всім, хто записаний у телефоні і кого знаю по громадській діяльності: візьміть мене куди-небудь! Кому не зателефоную – нікого немає: хтось уже по дорозі на фронт, хтось скидає дзвінки, в інших взагалі телефони вимкнені. Нарешті один колега сказав, що потрібна допомога – нагодувати хлопців, заблокованих в артилерійському училищі, яке на той час було найгарячішою точкою в Сумах, – згадує Оксана Мальченко.
Приготувати і привезти обіди на велику кількість людей для колишньої організаторки дитячих таборів відпочинку не стало проблемою. Вже на місці, коли передавала їжу через паркан хлопцям з артучилища, почула від них про реальну проблему – відсутність медикаментів.
Дорогою назад вирішила проїхати через кілька блокпостів і дізнатися, чи мають вони необхідні ліки. Медикаментів там не виявилось. На той час до аптек уже вишикувалися довжелезні черги, а грошей на ліки взагалі не було. Проте була необхідність вирішити проблему.
– Друзі із сумського видання «Цукр» запропонували організувати збір грошей у телеграм-каналі журналу. Я взяла кількох волонтерів і поїхала розставляти їх у черги до аптек. Чи спрацювала ідея журналістів, було невідомо – поки розвозила своїх по місту, була за кермом, картку не перевіряла. Потім подивилася на рахунок і подумала: «О боженьки! Що відбувається?!»
Як виявилося, за дві години на запит Оксани сумчани зібрали близько 100 тисяч гривень.
Аптечні «бомбили»
Замовлення з артучилища та від кількох блокпостів вдалося виконати в той же день. Але вже наступного – стало зрозуміло, що проблема з медикаментами загрожує перетворитися на катастрофу. Про це Оксану попередили друзі з інших міст України, які вже опинилися в окупації.
– У Бердянську та інших містах росіяни вдиралися до аптек, вигрібали, що їм треба, а потім розстрілювали полиці з автоматів або підривали приміщення гранатами, щоб не залишати ліків українцям. Мені порадили, поки є можливість, терміново виходити на завідувачів аптек і скуповувати все, що потрібно для лікарень.
Упродовж кількох днів волонтерка разом з колегами приїжджала в аптеки за годину до відкриття і на усі зібрані гроші скуповувала медикаменти. Зізнається, що здебільшого навіть не розуміла, що купує – просто йшла за списком назв, який прислали з лікарень.
– Упродовж тижня ми були такими собі аптечними «бомбилами» – вигрібали медикаменти з аптек ящиками. Частину розвозили по блокпостах, але в основному робили запаси для лікарень. Спочатку складували все це у мене вдома, але скоро стало зрозуміло, що це не дуже безпечно. Знайомі допомогли знайти вільне приміщення, куди ми одної ночі, щоб ніхто зайвий не побачив, перевезли медикаменти, – пояснює Оксана історію незвичної локації волонтерського штабу.
В середині березня на Сумщині почали діяти перші «зелені коридори». Оксана Мальченко знайшла можливість провозити медикаменти в окуповану область. Домовилася з благодійниками з інших регіонів, які закуповували необхідне в Україні чи за кордоном та відправляли разом з гуманітарними вантажами.
Створена ще в перші дні війни, така «підпільна» мережа медичних поставок неодноразово виправдає себе впродовж оточення Сум. Наприклад, коли в обласній психіатричній лікарні закінчуватимуться психотропні препарати, необхідні для щоденної терапії хворих, а завідувач єдиної в області ліцензованої аптеки зникне з міста разом з ключами від складу. Або коли буде загроза витоку аміаку через російські обстріли заводу «Хіпром», а в центрі екстреної медицини зрозуміють, що необхідної кількості антидотів немає (і не було ніколи до цього). Діяльність аптечних «бомбил» швидко стала затребуваною.
Головне для бійців
Громадський фонд «Суми» створили у 2014 році у відповідь на початок війни. Спочатку організація допомагала військовим на Донбасі, а з початку повномасштабного вторгнення збирає гроші для захисту Сумщини. Медичний напрямок, яким керує Оксана Мальченко, включає в себе одразу кілька проєктів.
Одним з основних є тренінги з тактичної медицини для військових. З червня цього року навчання безкоштовно пройшли близько двох тисяч військовослужбовців. Ще приблизно 500 людей побували на тренінгах з домедичної допомоги для цивільних. За кошти, зібрані з пожертв від слухачів цього тренінгу, волонтери закуповують медикаменти і комплектують військові аптечки. Ними забезпечують підрозділи ЗСУ та тероборони Сумщини.
Кількісні показники діяльності фонду публікуються у звітах на офіційній сторінці організації в Facebook та в телеграм-каналі журналу «Цукр». Особисто ж Оксана оцінює успішність своєї діяльності так.
– Якщо мені напише хтось, кого ми вчили тактичної медицини, що застосував знання на практиці, навіть якщо це буде одна людина, я буду вважати, що ми робимо все правильно. І такі історії вже є. Другим головним для нас результатом є те, щоб усі підрозділи ЗСУ і тероборони області були забезпечені аптечками. Сьогодні існує величезне нерозуміння цінності аптечки бійця і його знань з тактичної медицини. На жаль, багато командирів вважають, що важливіше навчити бійця стріляти, а не рятувати себе. Це неправильна позиція, з нашої точки зору.
Слухати серце – і робити, що належить
Медичний напрямок – це вже не перша сфера, в якій Оксані доводиться починати з нуля. У її дипломі написано «економіст-організатор сільськогосподарського виробництва». Оксана довго працювала бухгалтеркою, зокрема в державному секторі. Робота йшла добре, але душа лежала до чогось іншого.
– В якийсь момент я усвідомила, що витрачаю багато здоров’я на цю професію. Немає балансу між тим, що я вкладаю і що отримую. Я зрозуміла, що досягла в цій професії усього, що могла. І найголовніше – в мене було відчуття, що це не те, чим я хотіла б займатися. Я хотіла щось інше – пов’язане з людьми, не пов’язане з документами.
Оксана звільнилася, пів року стояла на біржі праці, а потім влаштувалась у громадську організацію. Спочатку теж бухгалтеркою. Але почала вчитися, організовувати заходи і їздити на тренінги. В процесі зрозуміла, що громадська діяльність – це те, що справді їй цікаво.
– Тим, хто опинився у схожій ситуації, я би радила подумати про свої внутрішні важливі речі: про свої цінності, про те, чого насправді хочеться, що приносить задоволення, радість в житті. Якщо щось приносить радість, навіть якщо це не дає зараз фінансової віддачі, я би радила приділяти цьому більше часу. Можливо, це саме дорога туди, де справжнє натхнення і справжнє місце людини, – ділиться досвідом волонтерка.
Своє справжнє місце Оксана Мальченко знайшла у молодіжній політиці, освіті дорослих та фасилітації – організації роботи команд. Проте зараз, з початком повномасштабної війни, усе це відійшло на другий план.
– За ці місяці ми дуже багато різного зробили. Постійно нові сюрпризи, нові завдання. Зараз я зупинилася на медичному напрямку діяльності і залишаюся в ньому. Я буду продовжувати робити те, що приносить користь. Принаймні з моєї точки зору. Бо інші ж можуть інакше оцінювати. Наприклад, у соцмережах люди мені іноді пишуть: «Лучше б ви занялісь чєм-то полєзним!», – сміється Оксана.
Олексій ГВОЗДИК,
Оксана ОЛІЙНИК
Цей матеріал створено у партнерстві з DW Akademie та за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie / Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
