Липова Долина.NEWS Липова Долина 
Робота з людьми похилого віку вимагає особливих рис і навичок, зокрема витримки, терпіння, толерантності, доброти, вміння співчувати й співпереживати… Всіма вищевказаними якостями в повній мірі володіє мешканка села Лучка Алла Борисівна Яцун. 28 років свого життя вона віддала нелегкій праці соціального робітника.
Алла Борисівна родом із Харківщини. Вона народилась і виросла в Богодухові, після закінчення школи пішла працювати на Харківський авіаційний завод. Через деякий час познайомилася з майбутнім чоловіком Сергієм Гнатовичем Яцуном. Саме за ним, не вагаючись, переїхала на його малу Батьківщину, в Лучку.
На перших порах жінці було непросто звикати до сільського життя.
– Не дуже що вміла робити, – каже співрозмовниця. – Жили із свекрами. Треба було й хату білити, і біля корови вправлятися. З часом навчилася. Деякі навички перейняла від матері чоловіка. Спочатку зовсім не було роботи, потім кілька років працювала в сусідній Розбишівці прибиральницею.
В 1995 році звільнилось місце соціального робітника Липоводолинського територіального центру (наразі це Центр надання соціальних послуг Липоводолинської селищної ради). З того часу й дотепер Алла Борисівна – незамінна помічниця для лучан похилого віку, які потребують допомоги. Робота представників цієї професії нелегка. Та, за словами жінки, особливих труднощів у спілкуванні з підопічними, конфліктів, суперечок ніколи не мала.
– Я під них намагаюся підлаштовуватися, не сперечатися, – пояснює співрозмовниця. – Може, підопічні такі мені хороші дістаються… На жаль, багато з тих, кого обслуговувала, вже померли…
Чи змінилась робота соціального робітника за майже три десятиліття безперервної праці на цій посаді? Жінка відповідає, що норма навантаження на неї в різні роки була неоднаковою: дванадцять, десять, вісім, шість осіб. Зараз вона обслуговує 9-х немічних пенсіонерів. Раніше були трохи інші умови договору, коли доводилось городи підопічних обробляти, хату білити. Та Алла Борисівна відзначає, що коли була молодшою, то все робилося легше й швидше. Зараз соціальний робітник має зварити їсти, прибрати в помешканні, сплатити за комунальні послуги, купити продукти, ліки тощо.
Коли почалась війна, до хвилювань Алли Борисівни за свою родину додалися переживання й за стареньких підопічних. Каже, що особливо хвилювалася за одну бездітну бабусю, яка має обмежені можливості пересування.
– Не дай Боже, були б бойові дії на нашій території, хтозна, як би довелося її й інших немічних людей рятувати, – каже жінка. – Добре, що війна оминула наш регіон… Решта моїх підопічних говорили: «Нікуди не підемо й не поїдемо, хай що, та будемо в рідному селі…».
Цікавлюсь у Алли Борисівни секретами вміння знаходити спільну мову з людьми похилого віку.
– Ніколи нікому зі своїх підопічних не відмовляла в допомозі, – відповідає жінка. – Навіть якщо я щось не повинна робити, а бабуся просить, як я відмовлю? Хто це зробить, якщо, крім мене, нікому? Зі своєї практики не пам’ятаю «вредних»… Про одну бабусю, вже покійну, говорили, що вона має важкий характер. Не знаю, мене вона любила…
Мешкає Алла Борисівна з чоловіком, який нині перебуває на заслуженому відпочинку, і родиною доньки Ірини. Зростають на радість бабусі троє онуків: розумниця Софійка, цьогорічна випускниця Липоводолинського ліцею, 5-річна Христинка і 3-річний Женя.
Поза роботою Алла Борисівна – дбайлива берегиня домашнього вогнища. Тримають із чоловіком невелике господарство. Із захоплень – приготування смачних страв, вирощування квітів.
Алла Борисівна – небайдужа мешканка своєї маленької громади. Коли Лучанський старостинський округ збирав продуктову передачу для військових, вона відразу відгукнулася на пропозицію приготувати щось смачне для захисників: вдома з донькою напекли пиріжків, печива, сала з часником накрутили, меду додали – всього, що могли. Це її маленький вклад у майбутню Перемогу.
– В перші дні війни, коли з полиць магазинів зникли продукти харчування й не завозився хліб, Алла Борисівна пекла хліб вдома і розносила своїм підопічним, дбала, щоб всього їм вистачало, – говорить директор комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Лариса Шкура.
– Для нас Алла Борисівна – вже як член сім`ї, – кажуть про свою помічницю підопічні Олександра Семенівна Купка, Катерина Павлівна Малиш і Євфросинія Миколаївна Колодяжна. – Добра, чуйна, завжди допомагає у всьому. Як добре, що вона у нас є…
