ДВІ ДЕПУТАТКИ, ДВІ ТВОРЧІ НАТУРИ БІЛЯ КЕРМА РУСАНІВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Галузь культури в селі. Яка вона зараз, чим і як живе? Про це напередодні професійного свята редакція дізнавалася в Русанівці.

Стежки різні, напрямок один

Сьогодні в сільському Будинку культури працюють дві жінки – директор Світлана Шутько і художній керівник Вікторія Дорошенко. Обидві –  місцеві жительки. Різні життєві стежини привели їх на цю роботу, але їх витоки, можна сказати, однакові. Обидві – творчі натури, з дитячих років закохані в пісню, художнє слово, драматургію, поезію.

 Світлана народилася в Байраці. Тут закінчила школу, мріяла вступити у вуз, та не вийшло. Пішла навчатися в Роменський індустріальний технікум. Але знову доля розпорядилася по-своєму. Вийшла заміж, згодом народила дитинку, і навчання відсунулося на другий план. Ще коли перебувала у відпустці по догляду за дитиною, одержала запрошення виступати у відомому в районі та далеко за його межами ансамблі «Хорол». Очевидно в ньому знали про юну любительку співу ще з шкільних років, коли  була активною учасницею художньої самодіяльності.  Згодом Світлана переїхала жити в Русанівку, почала працювати обліковцем у місцевому сільгосппідприємстві. Не могла проходити мимо сільської сцени й тут.

– Був тоді в Будинку культури ансамбль «Калина», я стала його учасницею, – пригадує Світлана Шутько. – Тодішні керівники закладу Галина Петрівна Тесленко, Людмила Миколаївна Зубко дуже вболівали про роботу, опікувалися аматорами сцени, як рідними. Ми всі й старалися.

Потім був для Світлани ще один поворот долі, коли скоротили на роботі  через проблеми в сільгосппідприємстві, але тут же запропонували очолити Будинок культури, який залишився без керівника.

– Боялася, переживала, проте погодилася. Відчувала підтримку таких як і сама аматорів сцени, дуже вдячна їм за це. Отак разом і працюємо вже сім років, – говорить жінка.

…У художнього керівника Русанівського СБК стежка до сьогоднішньої роботи була інакшою. В шкільні роки Вікторія Дорошенко також захоплювалася сценою,  їй було більше до вподоби  драматичне мистецтво. Вистави, ролі, сценарії…  Це так запало в душу, що закономірним результатом стало навчання після закінчення школи в Гадяцькому училищі культури на факультеті організації дозвілля й режисури. Через три роки закінчила його з червоним дипломом і вирішила продовжувати навчання в Київському університеті культури Михайла Поплавського. Вступила відразу на третій курс. Закінчила, повернулася в рідну Русанівку, пішла в декретну відпустку. А через три роки одержала запрошення на посаду художнього керівника Будинку культури. Погодилася без вагань, бо це і справа душі, і професія за дипломом, де знаходять втілення її творча поетична натура. До речі, Вікторія пише вірші.

Об’єднавши теорію, практику та  ентузіазм

Отже, з працівниками культури познайомилися. Але ж розуміємо, що сільська сцена виглядала б дуже порожньо, якби тут було тільки двоє людей. Та й посадові обов’язки розраховані на інше, адже головне – залучити аматорів, створити умови для розвитку їх талантів. І це вдається Світлані й Вікторії.  Коли розмовляла з ними, постійно чула: «Наші артисти – справжні таланти. Дуже ними всіма гордимося, дуже вдячні, що вони, не дивлячись на зайнятість сільською роботою, знаходять час, приходять на репетиції, беруть участь у концертах».

Русанівські культпрацівниці із задоволенням розповідають про учасників художньої самодіяльності, намагаючись не пропустити жодної людини, яка виступає на сцені. А це нелегко, бо любителів пісні, танцю, художнього слова у селі дуже багато. Справжньою гордістю є тут колективи «Зорепад», «Два кольори», «Вечірні роси». Їх виступам тепло аплодують глядачі не тільки в рідному селі та в населених пунктах Липоводолинщини, а й далеко за межами. Колективи брали участь у фестивалях і конкурсах, що проходили у Києві,  в Сорочинцях, у Кривому Розі, в Конотопі. Скрізь їх виступи були успішними, вони привозили відзнаки за зайняті високі місця.

«Зорепад» – це Олександр Семиліт і Тетяна Курило. Вони давно співають разом. Дуже відповідально ставляться до свого захоплення піснею, наполегливо готуються до кожного виступу. «Для них – репетиція так репетиція. Ніколи не пропускають, завжди у визначений день і час приходять до Будинку культури, щоб потренуватися», – розповідає Світлана Шутько. Зважаючи на те, що для сільських закладів культури влада не виділяє кошти на сценічні костюми, Тетяна Курило сама шиє вбрання і для себе, і для колеги. Гроші відкладають зі своїх скромних пенсій.

Ці двоє ентузіастів разом зі Світланою Шутько і Павлом Захарченком співають і в складі гурту «Два кольори». Всі вони (окрім Олександра Семиліта) співають у «Вечірніх росах», а цей колектив набагато чисельніший. У ньому виступають також Мотрона Семиліт, Ніна Дебела, Надія Синько, Ганна Стрельченко.

– Це ми назвали лише колективи, та вже стільки аматорів сцени перерахували, а ще ж у нас є солісти, гумористи, драмгуртківці, – розповідає директорка закладу. – дуже вдячні солістам Віктору Кукавському, Світлані Солодкій, Тетяні Білоус, Ользі Курсай, Яні Ткаченко, Нелі Усик, Аліні Скляр, ведучій і майстрині гумору Вікторії Пономаренко.

Серед названих учасників художньої самодіяльності – люди різного віку. Є старші – ветерани, є сорокарічні, тридцятирічні, є молодь і школярі. Щодо останніх, то про них розповідають з великою теплотою, особливо про улюбленицю публіки юну співачку Оламіде Амосу. Взагалі ж багато місцевих школярів із задоволенням проводять час на заняттях гуртків і репетиціях у закладі культури, залюбки беруть участь у концертах і масових заходах. Вікторія Дорошенко пригадує, як влітку готувалися до відзначення Дня Незалежності. Програму готували не лише місцеві хлопчики й дівчатка, а й багато приїжджих, котрі гостювали на канікулах у Русанівці. Тоді так захопилися, що багатьом батьки з міста передавали костюми для виступу, дехто навіть відклав своє повернення додому, адже закінчувалися канікули, аби тільки не пропустити концерт. Як результат – під час виступу на літній сцені ледь помістилися всі учасники концерту.

А ще учасниками художньої самодіяльності в Русанівці є багато родин. Наприклад, Юрій та Ольга Курсай із сином Максимом; Світлана і Андрій Редькіни із синами Антоном і Данею; виходять на сцену Віктор Кукавський, його сестра Тетяна Білоус та її свекруха Мотрона Семиліт.

І швець, і жнець, і на дуду грець

Якщо вже зайшла мова про родини,  то не можна не згадати й про другу половинку керівниці закладу Світлани. Як розповідали мені русанівці, її чоловік Микола – перший помічник у Будинку культури. Щось прибити, підпиляти, реквізит на сцену виготовити,  влітку покосити велику територію біля закладу, дров на зиму нарубати, щоб «буржуйка» гріла в холодну пору – це все його чоловічих рук справа. Старається знайти вільну від роботи в сільгосптоваристві та від домашніх справ годину, щоб допомогти. Інакше і важку нежіночу роботу доводилося б жінкам  виконувати самим. Щоправда, і вони не цураються ніякої праці, бо своїми руками підтримують у належному стані приміщення  Будинку культури і велику територію біля нього.

Так поки що складаються обставини. Фінансування сільської культури за залишковим принципом не тільки змушує її працівників бути «швецем, жнецем і на дуді гравцем», а й відмовлятися від деякої творчої роботи. «Ми могли б організувати дитячий театральний гурток.  Але юним артистам потрібна яскрава дія, результат. А де візьмемо для цього костюми, реквізити?», – журиться Вікторія Дорошенко.

Отже, виходить,  робота культпрацівника в селі – не тільки творча. До речі, тепер такої вимагає і громадський обов’язок, адже Світлану і Вікторію в червні цього року односельчани вибрали депутатами Липоводолинської об’єднаної територіальної громади. Вони вдвох представляють своє село в ОТГ й повинні опікуватися його проблемами. Одна із них зараз – ремонт містка в селі, що ніяк не розпочнеться. Депутатки написали звернення до одного із орендарів землі, зібрали підписи людей, щоб прискорити цю роботу. Є ще в їх задумах облаштування парку біля Будинку культури з благоустроєною територією, лавочками. Тут вже є літня сцена, дитячий майданчик, а все разом стало б гарною зоною відпочинку для людей.

Розмовляємо з культпрацівниками напередодні їх професійного свята. Його повна назва – Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва. А це означає, що вітати треба всю велику когорту русанівських артистів. Хай множаться їх творчі здобутки й надалі!