Липова Долина.NEWS Липова Долина 
На початку повномасштабної війни у Великій Писарівці створився осередок допомоги ЗСУ та місцевим мешканцям, адже прикордоння потерпало і дотепер потерпає від постійних ворожих атак. Очолив команду приватний підприємець Павло Бутенко, а до складу цього осередку увійшла вся його сім`я. Фронт роботи – величезний, тому обов`язків вистачає і дорослим, і малим. Поступово до Павла Миколайовича доєдналися місцеві мешканці – люди різних професій, статусів і навіть інтересів проти спільного ворога.
Найважчими були березневі дні, тобто другий тиждень після повномасштабного вторгнення, коли ще не було ніякого розуміння, як вижити сьогодні та що буде завтра. Невідомість та невизначеність лякала більше, ніж порожні полиці в магазинах і жорстокі бої в Охтирці. Бо за продовольчий фронт і товари першої необхідності подбає Павло Бутенко, і це всі знали. Як власнику магазинів вдавалося завозити продукти під постійними обстрілами і колони російської техніки? Каже, їхав на свій страх і ризик. Але завдяки йому ніхто в Великописарівській громаді не голодував, адже він забезпечував мешканців і салом, і м`ясом, і хлібом.
– То були страшні часи, бо царював дефіцит, і гроші зовсім знецінилися, бо на них нічого не купиш, – розповідає нам місцева жителька. – А от в торговельних точках Павла Миколайовича було все. Де і як він це брав – відомо лише йому самому. Але ми точно знали, що без ризику для життя це не обійшлося. Постачання товарів відбувалося буквально під кулями. Потім разом із хлібом, який підприємець роздавав безоплатно, з простреленої автівки діставали уламки розірваних снарядів. Та що там казати! Якби не Бутенки, війна для усіх нас була б набагато складнішою!
За майже два роки війни дехто з тих, хто згуртувалися, виїхали з громади, але родина Бутенків продовжила свою місію в повному складі. Надійною та вірною помічницею залишалася ще одна підприємниця, Наталія Жевновата, яка будь-якої миті була готова допомагати захисникам і нужденним. Як розповіла нам донька Павла Миколайовича Ірина, зворушливо те, що, крім матеріальної допомоги, на бойові позиції їдуть і дитячі малюнки, на яких хлопчики та дівчатка зображують щирі захоплення захисниками, бажають їм здоров`я, дякують за життя. Творчі роботи йдуть на фронт разом з овочами, фруктами, ягодами, консервацією, медом, калиною, засобами гігієни, солодощами, тютюном, запчастинами на автівки, гумою, окопними свічками, сітками, килимками для сидіння, шкарпетками тощо. Аби все це зібрати, Бутенкам доводиться працювати цілодобово. А коли необхідно зібрати певну суму коштів на потреби Збройних сил України, то інтенсив збільшується в рази.
У благодійній справі цінується кожна копійка та кожна дія, спрямована на наближення перемоги. І це добре розуміє онук Павла Бутенка, син Ірини Павлівни, 14-річний Дмитро Риженко. Підліток із самого початку війни волонтерить разом зі своєю родиною. А окрім цього, ще й знайшов справу для самого себе, тобто власного внеску! Школяр почав збирати каштани і здавати їх до аптеки, а вторговані гроші передавати ЗСУ.
Нинішньої осені хлопець зібрав понад 150 кг каштанів і передав ЗСУ 700 гривень.
Ми поспілкувалися з підлітком і дізналися подробиці.
Отже, ідея каштанних заробітків у Діми не нова – він займався цим і раніше, а під час війни спрямував цю діяльність на користь української армії.
– Татусь сказав мені, що в аптеці приймають каштани, і я одразу став їх збирати, – розповідає нам школяр. – Спочатку в парку Великої Писарівки, а потім, коли в селищі почалися обстріли, ми з родиною поїхали в с. Яблучне, і збирав вже там.
За чотири тижні юнак назбирав 12 ящиків та 1 відро. Всі вторговані кошти (500 грн) передав на потреби Збройних сил України, а саме – 110-й бригаді, в якій служить земляк з Великописарівської громади на Авдіївському напрямку.
На наше запитання, чи важко було підбирати з землі каштанчики, адже це ж скільки разів необхідно було нахилитися, щоб заповнити стільки тари, Дмитро відповів, що зовсім ні! Навпаки, він все робив з радістю, бо був чітко вмотивований!
Ще б пак! Адже він – з патріотичної родини волонтерів, активістів та підприємців.
– Ми його налаштовуємо на добрі справи, щоб не просто бігав, а робив щось корисне, – ділиться секретами виховання онука Павло Бутенко.
А мама підлітка Ірина додає, що син так захопився допомогою військовим, що біг до парку одразу після уроків, намагаючись зібрати якомога більше каштанів! Навіть дворічна сестричка його в цьому наслідувала – теж піднімала плоди і несла до відра!
Коли сезон каштанів закінчився, школяр взявся допомагати ЗСУ іншими справами. До тих каштанних 500 грн додав ще 200 – на автівку військовим, теж землякам.
А ще він нам відкрив таємницю: в нього є чудова ідея, як створити в Великій Писарівці ще одну місцеву пам`ятку! Хлопець мріє розбити в селищі фруктовий сад! Щоб було не лише красиво, а й смачно: плодами ласуватимуть всі охочі, і дякуватимуть родині Бутенків!
Втілити цю добру справу в життя Дмитро планує в майбутньому. А в вірні помічниці він вже собі обрав бабусю: вона розуміється на плодових деревах. Дмитро вірить у те, що перемога неодмінно настане. Але він все одно продовжить займатися волонтерством, адже навіть і в мирний час завжди є ті, кому необхідна допомога.
Родина Бутенків дбає не лише про військових та цивільних, які потребують підтримки, а й про збереження культурного надбання: взяли на себе роль менеджерів з просування двох книг, які вийшли під час війни у Великій Писарівці. Не заробляючи на цьому ані копійки, чисто волонтерський проєкт – популяризувати книги місцевих авторів, щоб широкий загал більше дізнався про життя в реаліях воєнного сьогодення на прикордонній багатостраждальній Великописарівщині! В цьому і полягає патріотизм!
Оксана Ковальова
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
