«Любов ніколи не скінчиться»

Шановна редакціє!
Напередодні Великодніх свят мені надіслали свіжий номер «Нашого краю». Зворушена насамперед увагою газетярів до своїх земляків. За глибину подачі матеріалів, у яких ідеться про реалії сьогодення, про долі людські, осяяні любов’ю.
З якою теплотою і зворушливою щирістю написано про героя-захисника Миколу Кучерявенка, мрії та плани якого у сорок років обірвала війна. Як важливо підтримувати зараз родини воїнів ЗСУ, в тому числі друкованим словом. Ідіть до цих людей, продовжуйте правдивий літопис краю у час грозової, тяжкої пори… Вразила повторюваністю в часі історія Єфросинії та Михайла Сліпченків, чиї долі й кохання обпалила Друга світова війна.

Ваш тижневик повернув мене в ті далекі дні, коли вся наша велика багатодітна родина буквально до дірок зачитувала свою улюблену районну газету. Ми всі, вісімка дітей, як і тато з мамою, завжди чекали свіжого номера. Подобалася рубрика «Листи читачів», яку ви також зберегли в тижневику. «Моєму небесному ангелу» – посвяту сестри Миколи Кучерявенка Алли брату-Герою не можна читати без сліз: «Ми навіки думками з тобою. Скільки жить нам – завжди пам`ятаєм, і у тихій молитві згадаєм…».

Несправедливо, що подекуди районні видання сьогодні зникли: найближче, вважаю, до людей – саме місцева преса. З неї починається наша протидія ІПСО, перемога на інформаційному полі України. Пораділа, що тижневик можна почитати у Фейсбуці. Та все ж – звичний формат паперової, друкованої газети – це як лист надії, віри, сподівання, заряду позитиву. Це – документ нашої історії.
Мій лист до редакції зумовлений також приємним повідомленням про те, що завдяки участі в одному з проєктів Української Асоціації Медіа Бізнесу тижневик «Наш край» виходить у новому дизайні. Віриться, що це – стартовий момент до відродження в перспективі повноцінного районного часопису. Що і читачі, і влада місцева потурбуються про бренд свого видання, про своїх талановитих і небайдужих журналістів, котрі зараз обрали за основу тему святу – тему всепереможності любові. Любові до людини, до рідної землі, до воїнів ЗСУ, до України.

Особлива моя подяка редакції – за публікацію відгуку на упорядковану мною книгу «Добро у спадок. Скарбничка порад лікаря-невролога» Миколи Григоровича Матюшка. Передаю кілька примірників цієї книги – для можливого використання цікавих рецептів із неї на сторінках тижневика та як подарунок передплатникам, чиї долі знівечила війна. Книга вчить мужності жити, коли здається, що це просто неможливо. Однак у кожного є свій шанс на боротьбу й продовження власного життя. Самому автору було відведено після надскладної операції всього два-три місяці життя. А він прожив (без шлунка) майже чотири роки. І до останнього подиху приймав хворих, лікував, а ще писав книги – про цінність життя, про почуття любові, які наснажують кожного на свій особистий, хай маленький, але подвиг…

«Любов завжди терпить, завжди вірить, завжди сподівається, завжди стійка. Дар пророцтва, дар мов, дар знання – усе це зникне, але любов ніколи не скінчиться». Ці рядки з Першого послання апостола Павла стали лейтмотивом усіх чотирьох книг, які встиг, усупереч «прогнозам» хірургів, написати Микола Григорович Матюшко. Збірки «Слід на землі», «Спасибі за життя»,видані за авторською редакцією мого благовірного, надійного помічника, порадника і любові всього мого життя Миколи Григоровича…

Кожен рядок усіх написаних ним збірок – це, повторюю, вдячність за мить життя, настанова всім – не здаватися! А книга «Пропедевтична неврологія», підготовлена Миколою Григоровичем до друку в співавторстві зі своєю колегою і другом, доктором медичних наук, професором Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка Оленою Анатоліївною Мяловицькою вже стала посібником для студентів і молодших колег. Книга про неврологію написана у віршованій формі, іронічно-метафорично, що сприймається ще і як дотепна шпаргалка!

«Слово лікує, дух зцілює». Усім своїм життям і мужньою боротьбою за кожен прожитий день автор стверджує цю істину. І цю ж істину ваш часопис несе своїми публікаціями до читачів.
Тож дякую вам разом із краянами, шановні журналісти, за таку позицію.

Свого часу я десять років поспіль працювала операційною сестрою разом з видатним кардіологом сучасності Миколою Михайловичем Амосовим. Він першим у нашій країні успішно провів операцію з пересадки серця. Микола Михайлович на все життя залишається моїм взірцем і Учителем.
…Я бачила під час операцій сотні сердець. І всі вони – різні. Але всіх, пересвідчилася в цьому й на прикладі дорогої мені людини – коханого чоловіка, тримає на світі й змушує пульсувати жага любові до життя.

Лікарі не вмирають. М.М.Амосов залишив нам «золоті правила» збереження здоров`я, які, при бажанні, можна знайти в Інтернеті. М.Г.Матюшко особистим прикладом, у тому числі книгами, переданими в дарунок редакції та її читачам, навчає боротися за кожен шанс продовження всіма мислимими й, здавалося, немислимими ресурсами організму дарованого нам Богом життя.
Обидва залишили мені заповіт: не тільки лікувати хворі серця – зцілювати їх вірою, насамперед у себе самого. Скажу чесно: важка це місія в дні війни. Дуже тяжко чути знівечене биття сердець, вражених жахіттям, які судилося переживати ось уже десять років війни. День у день стараюся разом із колегами бути у формі, бути і лікарем-кардіологом, і психотерапевтом водночас. Звертаюся подумки до своїх наставників. Черпаю у них сили духу й повертаю енергію щодня своїм підопічним. Так, як це робите і ви, інформаційним позитивом правди й любові до своїх читачів. Я вірю: ми вистоїмо, незважаючи ні на що. Не скоримося. Чую це щодня в серцях, які також тримає зараз на світі найпотужніше почуття – любов. До родини, до дитини, до нашої зболеної України.
Дякую вам щиро ще раз – за моральну підтримку. За те, що у вашій особі, на сторінках інформаційного видання, читаючи його, відчула заряд енергії, позитиву, який, як той озон, необхідний сьогодні всім, хто вболіває за народ, ЗСУ і долю країни.
З повагою –
Людмила Григорівна Матюшко,
лікар-кардіолог вищої категорії Національного інституту
серцево-судинної хірургії ім. М.М.Амосова АМН України,
ветеран Праці,
почесний донор України