На головну / Uncategorized / ПОЕЗІЯ МІСЦЕВИХ АВТОРІВ, НАВІЯНА ВІЙНОЮ

ПОЕЗІЯ МІСЦЕВИХ АВТОРІВ, НАВІЯНА ВІЙНОЮ

Валентина ПОСЬ

Як зупинився нині час…

Немає чисел, днів, годин.

Лише думки і лютий гнів,

Нам тіло перемелюють, як млин.

Не бачиш їжі, просто щось жуєш,

Бо жити треба! Не діждуться гади!

Як же це гидко слухати оті

Брехливі, найцинічніші тиради…

Я прокидаюся від вибуху чомусь,

У підсвідомості живе цей звук…

А як же діти Харкова, Ірпіні?

За кілометри їх сердечок чути стук.

Сьогодні я побачила малюнок,

Дитячий підпис “Путін здох”…

Котились сльози, небо потемніло,

У горлі став гіркий німий комок.

Та гордість торжествує, слава й сила,

Коли народ на танки йде без зброї!

Це розмаїття прапорів вражає!

Це кадри для історії нової.

А завтра знову буде світлий ранок.

За руку з нами всі Небесні Сили…

Бо ми ночей не спали, ми молились,

За мир і спокій милості просили…

Стискають груди злість і морок ночі…

Збуваються рядки чиїсь пророчі.

І як же віримо і мріємо ми, Боже,

Що Україна із тобою переможе!

СЛАВА УКРАЇНІ! СМЕРТЬ ВОРОГАМ!

                                                Війна. День десятий

*   *   *

Закрила щільно душу й двері,

Залишитися хочу я сама…

Не бачити, не чути, не читати…

Щоб тільки тиша і німа пітьма.

Якби ще можна добровільно відключити

Страшенну тугу, біль і розпач втрат…

Але із кожною хвилиною все тяжче,

Знов б’ється пульс, мов гатить автомат.

Поринути б в суцільну амнезію,

Заритися б у землю хоч на мить.

Забути плач сиріт і очі вбитих,

Вернутись в оксамитову блакить.

Де сміх і сонце, де маленькі діти

Не знають, що таке сирий підвал,

Не знають, як це без води вмирати,

У місті схожому на чорний п’єдестал.

Та не виходить в цю лиху годину

Поринути у кольорові сни…

Там вибухи і темні діри вікон

Й багряна кров на грудях у весни.

                                        Холодний квітень, 2022 р.

*   *   *

А вас спитали рідні, як ти?

Нічого не болить і не пече?

Які думки у голові вирують?

Тримайся, люба, ось моє плече!

А вам дзвонила подруга найліпша,

Яку ви все життя сестрою звали…

Ви чули голоси найближчі,

Що рани вам болючі лікували?

А вам принесли діти щось смачненьке,

Щоб хоч чим-небудь догодити…

Побачити щасливі очі,

Свою любов у вашу перелити!

Вам посміхнулася людина незнайома?

І руку подала, коли ви впали?

Зігрів промінчик сонця ваші пальці,

Коли ви лід в руках тримали?!

Чи дасть плоди маленьке те зернятко,

Яке у землю ви з надією садили?

Якщо це з вами відбулося,

Ви – найщасливіша людина!

Якщо над вами сонце й хмари,

Якщо все сяє, оживає,

Ви найзаможніша людина!

Не кожен все це й зразу має…

                                         Березень, 2022 р.

Світлана КУЛИНИЧ

Ви прийшли так підло на світанку,

Від ракет здригнулася земля.

Її сонну розбудили спозаранку

Круки злі, направлені з кремля.

Уже місяць ми без сну й спокою

Рідний край боронимо від зла,

Сильний дух великою рікою

Знищить вас, залишиться зола.

Ви просили з квітами стрічати

Вас на нашій рідній стороні –

Доведеться за гріхи відповідати

У страшнім пекельному вогні.

Вистоїмо всі ми, переможемо,

У єднанні сила наша й міць!

Вас в бою здолати разом зможемо,

Ви прийшли самі, не силоміць.

Зійде сонце рано на світанку,

Принесе нам мирную весну,

Радо усміхнемося ми ранку,

Заспіваєм пісню голосну!

Не втрачаймо віру в Перемогу,

Воїнам подякуймо не раз,

В день новий вклонімось щиро Богу –

Береже хай кожного із нас!

*   *   *

І знову рясно вишні зацвітуть,

Вінок барвистий вдягне Україна.

У мирі прокладатиме нам путь

Єдина й неподільна Батьківщина.

І пройде час, відродиться земля,

Мов вільний птах, вдихне на повні груди.

Не знищать її нелюди з кремля –

І жити нам без злоби і огуди.

Ми на своїй землі плекаєм сад,

Співаємо ми дітям колискову,

І хочемо, щоб неба зорепад

Більш не лякали злії сили “грому”.

Прийде весна, і зацвітуть сади,

І щебетом пташиним озовуться.

Загояться від ран страшних сліди –

І діти наші сонцю усміхнуться!

                                              12.04.2022

Олена МИХАЛЕВИЧ

Сусіди в нас брехливі, гонорові,

Орди нащадки, темряви сини!

Іде війна не проти плоті-крові,

Господь воює проти сатани…

Ще не придумав світ такого слова,

Шоб ним могли цих нелюдів назвать.

Під триколором з півнем двохголовим

Прийшли рашисти нас “асвабаждать”.

Жили ми мирно, сіяли, любили,

Вивчали світ, робили відкриття.

Взяли потвори і “асвабаділі”

Нас від надій, від щастя, від життя…

Дівчатка ті, що так і не народять,

Невинні жертви, бідна малишня….

Нехай вони у снах до вас приходять!

І душу хай витягують щодня!!!

Ладнає Бог для раші домовину

Давно умитись кров`ю їй пора…

Де сходить сонце, сонце України –

Там гине нечисть в променях добра!

*   *  *

Світ занімів… Ридає Україна…

Великомучеників Бучі на колінах

Оплакує. Малих дітей –

Невинних янголяток,

Що тільки почали світ пізнавати,

І їх батьків. І юних ще дівчат,

Зґвалтованих ордою яничар,

Яким ще б жити, діточок родити

І світу білому радіти…

А їх знайшла у Бучі люта смерть…

Чому високі небеса мовчали,

Коли їх нелюди, невинних, катували?..

Чому на голови тим нелюдам не впали

І не розчавили?..

Рве коси Україна,

Бо втрата кожної дитини

Для матері – нестерпний біль!.

Жінок безчестив лютий звір,

Палив розтерзані тіла,

Сережки з плоті виривав…

Руки за спиною в’язали,

А потім нелюди вбивали

В потилицю…

Яка тварина це змогла

Зробити? Тварина б не змогла.

А це щось мерзенне, смердюче,

Диявольське якесь нутро…

Боже створіння б не змогло

Такі страшні гріхи творити!

Чи можна все оце простити?

Невже дивилися святі

На всі дикунські дії ті.

 Вікторія ДОРОШЕНКО

Я прокинусь.

Тихо.

Заснуло лихо.

Затихло горе.

Весняний вітер

У осокорах.

Нема печалі.

Жива країна,

Лише руїни…

Хати згорівші.

Хіба то лихо?

Якби лиш дихать!

Кує зозуля –

Не зрахувати.

Будемо жити.

Багато.

Співає жайвір,

Схоробрився.

Народ напився…

Напився горя.

Напився люті.

Ще досі сниться

Пекельний лютий.

Блищать

медалі

В широкоплечих,

А жайвір пісню

Про мир щебеще,

Про синє небо,

Яке звільнили

Від гвинтокрилів,

Про світле завтра,

Про тих героїв,

Які горою!

*   *   *

Зависла дата на календарі.

Забиті двері ржавими цвяхами.

Жодної шибки цілої в вікні,

А вулиці завалені  тілами!

Чорна хустина, як печалі тінь,

Окутала виски самотнім вдовам.

Зітхає тяжко втомлений Ірпінь,

Немає у людей тут  більше дому!

Копає яму молодий мужчина,

Посеред двору – то могила брату.

Немає виправдань, нема й причини,

Їм просто захотілось познущатись!

Прийшов малий до свіжої могили,

Так рочків десять, а уже без мами!

На 8 березня якраз її убили,

Синочок на коліна, із квітками!

Він бачив все. Усе чого не треба,

Через малу щілинку у сараї.

Її давили, аж хрустіли ребра

Він бачив, як вона вмирає!

Зв’язали руки міцно мотузками,

Зривали речі, озвірілі пики

Вона благала, доки була в тямі

З відкритими очима – стихла…

Це не війна. Такого не буває,

Війна – коли відстоюють права!

Це не війна, як матерів вбивають.

Дітей відстрілюють з човна…

Як плачуть ветерани знеможілі,

Вони ревуть, неначе бугаї

Багато у свій час стерпіли

Але такого, щоб діждатись… Ні!

Кожна могила – то чиясь дитина!

Кожна дитина – український біль…

Чиясь бабуся і когось дружина

Ми помстимося. Ось де наша ціль!

Вони не стрінуть жодної весни,

Їм не судилось дочекатись миру,

Зависла дата на календарі,

Бо руський цар збісився з жиру!

Володимир ГОЛОВКО

Й мовчали? І не проклинали?

Чому Онуфрій не кричить,

А тихо у кутку сидить?

Боїться, видно, він Кіріла,

Чия рука благословила

І хресним знаком освятила

Орду на вбивство…

Встаньте, йдіть

І в закатованих просіть

Прощення!

А ми не будемо святі!

Ми будем гниду цю душить

І нищити, де лиш побачим.

Ніколи вбивцям не пробачим

Нікого! Жодного життя!

Не приймемо їх каяття,

А будем нищити, палити –

Потвори ці не мають жити!!!

Чи Бог простить нас? Бог у нас!

Це Він дає нам нові сили,

Щоб ми по-Божому чинили

І нечисть нищили. Те зло,

Яке нас нищити прийшло –

То нутрощі смердючі пекла.

Його потрібно знищить, стерти

З лиця землі, аби воно

Ніколи більше не змогло

Прийти у світ. І ця розправа –

Це добра і благая справа,

Бо з нами Бог, Любов і Правда!

                                                  4.04.2022

*   *   *

Прийшов ”освободітєль” в Україну,

”Рускій воїтєль”, ”чудо-богатирь”.

Перетворив на ніч погожу днину,

Заполонив лайном наш чистий двір.

Звільнив десятки тисяч від будинків,

І сотні тисяч від міських квартир,

Звільнив від храмів, від святих реліквій,

Від миру нас і спокою звільнив.

Звільнив нас від смартфонів, стадіонів,

Від дитсадочків, від ошатних шкіл,

Від льодових арен, від красенів-заводів,

І від лікарень також нас звільнив.

Звільнив від плойок, соковижималок,

Від плазм, коштовностей, посуди, килимів,

Від газу і води, від послуг комунальних

І від ілюзій про якихось там ”братів”.

Звільнив нас від затятого терпіння,

Відкрились очі багатьом на ”рускій мір”.

Прийшло, на жаль, із кров’ю  розуміння,

Що вся росія – це скажений звір.

Звільнив від заяложеної мантри,

Що він – ”вєлікій”, а ми так – ніхто.

Звільнив від кольорових окулярів

І ми побачили гниле його нутро.

І здивувались: як же таке сталось,

Що це лайно навчає як нам жить?

Ми свої плечі гордо розпростали

І почали непроханого бить.

І битимемо, поки стане сили,

Поки не вивітримо весь

кацапський смрад.

Ми ваші звірства і наругу не стерпіли

І час прийшов коліном дать під зад.

                                                      03.04.2022

*   *   *

В Великий Піст не буду лихословить,

Хоч впевнений: Господь мене б простив,

Все ж лайку заміню на рідну мову

Без звичних вже і справедливих слів.

Негідники без совісті і честі,

Що нищать наші красені-міста.

На їх плечах погони офіцерські,

Та пустота в зомбованих серцях.

Вмирають без пологів породіллі,

Не доносивши в лоні дитинча,

І гинуть безневинні люди літні,

Коли із танку їх вбиває яничар.

І генеральські мерехтять погони

У вихідців із нашої землі,

Що наказали перетнуть кордони

Орді, що нищить рідних їх батьків.

Ні, каїнове плем’я не пощезло:

Воно ворушиться, мов та бридка черва,

Вилазить в світ і нас планує стерти

З лиця землі. Та кишка в них тонка.

У нас немає вибору, братове,

Крім одного – свобода, або смерть:

Краще померти в боротьбі зі збродом,

Ніж втратити свою свободу й честь.

А буде так: чекає перемога

На наш народ в кривавій цій борні,

А смерть чекає ворога дурного

У ним же і розв’язаній війні.

                                         24.03.2022

Про нас Наш край

Наш край

Перевірте також

У ЛИПОВОДОЛИНСЬКІЙ ГРОМАДІ ОРГАНІЗУЮТЬ СУСПІЛЬНО КОРИСНІ РОБОТИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Сьогодні на засіданні виконкому Липоводолинської селищної ради було прийнято рішення про організацію суспільно корисних робіт …

Залишити відповідь

You cannot copy content of this page