На головну / Uncategorized / СТОЛЯРІВЕЦЬ БЕЗОПЛАТНО ПЕРЕДАВ ЗНАЙДЕНИЙ НА ТЕРИТОРІЇ РАЙОНУ СКІФСЬКИЙ МЕЧ ДО МУЗЕЮ УКРАЇНСЬКОЇ ЗБРОЇ

СТОЛЯРІВЕЦЬ БЕЗОПЛАТНО ПЕРЕДАВ ЗНАЙДЕНИЙ НА ТЕРИТОРІЇ РАЙОНУ СКІФСЬКИЙ МЕЧ ДО МУЗЕЮ УКРАЇНСЬКОЇ ЗБРОЇ

Протягом століть серед липоводолинців  ходять чутки про скарби, що зберігає в собі земля. Чого варті лише перекази про золото Полуботка, що було закопане десь в районі підставських дубів. Можливо, це просто гарна легенда, яка, втім, має право на існування. Та є й реальні факти: місцеві любителі металодетекторного пошуку постійно натикаються на різні речі, які представляють цінність для істориків: предмети посуду, старовинні прикраси, монети, зброю. Про своє надзвичайно цікаве хобі – пошуки археологічних артефактів за допомогою металошукача розповів редакції Олександр ЛИТОВЧЕНКО.

Олександр  – корінний столярівець. Раніше  працював у місцевому колгоспі трактористом-машиністом на фермі. Після того як господарство «збуло» корів – пішов на вільні хліба. Нині, як і багато його односельців, трудиться «на землі»: обробляють із родиною свої паї, мають деяку техніку, чимале підсобне господарство, з того й живуть.

«Наразі діти дорослі, на роботу кожного дня не ходжу, тож з’явився вільний час, – розповідає Олександр. – Років п’ять тому «підсадив мене на таку нешкідливу справу, що називається «коп», один мій хороший друг. Після цього купив один металошукач, другий, третій… 

Серед прихильників мого хобі є різні люди: одні копають металолом, заробляючи таким чином собі на життя, інші отримують задоволення від самого процесу. Я і мої товариші відносимося до другої групи. Знаєте, як приємно взяти в руки річ, яка було зроблена сотні, а то й тисячі років тому, уявити, як жили люди тієї доби…»

Олександр у районі має багато однодумців. Чоловік говорить, що серйозних любителів металодетекторного пошуку можна налічити близько 10 чоловік. Всі вони досить толерантно відносяться один до одного. Пошуки здійснюють, орієнтуючись на старі карти Шуберта і Боплана, з яких видно, де були поселення, постоялі двори, ліси, русла вже зниклих річок.

«Для скарбошукачів-фанатів цінна будь-яка річ, – продовжує він розповідь. – Це не обов’язково має бути золота монета: гребінець, кам’яний виріб, залишок череп’яного горщика. А як цікаво дивитися на зрізи землі в якомусь урвищі, які ховають в собі безліч недослідженого…»

Незважаючи на те, що захоплення у чоловіка з’явилось у більш зрілому віці, його коріння сягає дитячих років.

«З дитинства пам’ятаю, що у родині моїх дідуся і бабусі по матері, вчителів Степана Трохимовича і Марії Романівни Парієнко, були колекції різних монет, – пригадує співрозмовник. – Дід викладав історію, показував ці копійки учням на уроках… Предки батьківського роду працювали в маєтку Туманських. Зокрема, баба моєї бабусі була кухаркою. За роботу їй платили золотими копійками. Також залишилися спогади про ті монети, які пізніше переплавили на обручки».

Що робить чоловік із знайденим? Своєї колекції не збирає, оскільки, як говорить, не хоче привертати увагу злодіїв. Дещо продавав колекціонерам монет – не скільки з метою заробітку, радше, щоб люди отримали речі, яких не вистачає в їх колекціях. Дещо дарував гарним людям. В окремих випадках передавав знайдене до музеїв.

«Жаль, що в нашому районі немає музею, де б зберігалися артефакти, знайдені саме на території Липоводолинщини, – нарікає Олександр. – Так думаю я, так вважають і мої однодумці з Липової Долини, Панасівки, Колядинця. Були випадки, коли люди передавали знахідки до музеїв у інші райони, проте пізніше сліди цих речей губилися: працівники закладів пояснювали, що чи то на зберігання їх передали, чи ще кудись. А по факту ці речі просто продавалися…»

Цікавлюсь, які знахідки Олександра є найціннішими й найстарішими. Чоловік розповідає про викопаний восени акінак – меч скіфської доби, якому більше двох із половиною тисяч років. Його він знайшов у руслі пересохлої річки, в лісі, на глибині близько півметра. Так як на тій території не велись ніякі земляні роботи й не проживали люди, то меч зберігся практично в ідеальному стані. Поряд було й кілька наконечників до інших видів зброї. Крім того, на березі річки Хорол чоловік знайшов близько тридцяти денаріїв (срібні римські монети, виготовлені у 130-191 рр. нашої ери).

Цінність знайдених артефактів чоловік з’ясовує з допомогою тематичних груп у соцмережах. Там можна поспілкуватися з однодумцями й експертами, які допоможуть визначити вік і цінність знахідок. В одній із таких спільнот чоловік познайомився із Євгенієм Градуновим, у музей якого нещодавно і передав знайдений скіфський меч.

«Публікації цього чоловіка я зустрічав у різних групах, – пояснює Олександр. –  Євгеній Градунов звертався до свідомості металошукачів, щоб вони не продавали цінні українські артефакти закордонним колекціонерам, а сприяли тому, щоб знайдене залишалося в Україні, нашим нащадкам. Після того як я викопав акінак, довго розмірковував, куди його віддати. Скажу чесно, що мені відразу пропонували за нього 25 тисяч гривень (хоча його ринкова ціна набагато більша). Я відразу сказав, що річ не продаю. Інші радили залишити собі й дітям. Оскільки Євгеній справив враження надзвичайно  порядної людини, зв’язався з ним. Він створює музей української зброї в місті Бровари. Серйозно цим займається, має багато експонатів. Цей музей відкриє свої двері відразу після карантину. Забігаючи наперед, скажу, що мій товариш із Колядинця Олександр Борисенко теж хоче перейняти від мене естафету: він має кілька речей, які також хоче передати в музей у Броварах».

Цікавлюся у співрозмовника, наскільки хобі б’є по кишені. Олександр відповідає, що воно не вимагає багато грошей. Головне – гарний металошукач, і ходи собі на здоров’я, був би вільний час. Родина спокійно сприймає захоплення чоловіка: дружина готує «тормозок», а ввечері з нетерпінням жде повернення, щоб дізнатися, чи вдала вийшла вилазка.

Зацікавлює хобі дідуся трирічного онука Кіріла (родина сина Ігоря живе поряд). У хлопчика вже навіть є своя лупа, з допомогою якої він робить перші спроби дослідити речі, знайдені дідом. Можливо, в родині росте ще один скарбошукач. Любить роздивлятися знахідки й донька Аліна, коли приїжджає із Сум у гості, може навіть годинку-другу пробігтися із батьком по лісу.

«Липоводолинська земля ховає в собі багато скарбів, – говорить наостанок розмови Олександр. – Добре, що в нашому районі сільгосппідприємці нас розуміють, не ганяють із полів, хоча в інших районах були випадки, що й прилади розбивали. Жаль, що багато цінностей руйнується під впливом зовнішніх чинників. Буває, під час сільськогосподарських робіт виорюються череп’яні уламки скіфської доби, то трактори практично їздять по них… Крім того, на поля ллється хімія, яка руйнує всі ті речі, що ще поки є в землі. От, до прикладу, в одному з закинутих хуторів ще п’ять років тому я викопував монети 18-19-го століть у дуже гарному стані. Сьогодні, якщо щось і знаходиш, ці речі «ніякі», оскільки вже піддалися іржі, корозії, окисленню. В країні практично не ведуться роботи по пошуку й збереженню археологічних артефактів. Тож поки що надія лише на свідомих громадян».

*  *  *

Детальніше про цінність знахідки Олександра Литовченка розповів телефоном засновник музею історії української зброї в Броварах Євгеній Градунов:

– Знайдений Олександром акінак – зброя періоду скіфів, а саме доби розквіту скіфського володарювання на території сучасної України. Цей період датується  VIIIII ст. до н.е., коли скіфи панували в тому числі й у краї, де знайдений акінак. Меч виготовлений у VIV ст.. до н.е. Подібні речі зустрічаються на Слобожанщині. У моїй колекції є кілька предметів, дуже схожих на цей меч. Таке враження, що вони були виготовлені одним майстром і в одній майстерні. В будь-якому випадку це витвір мистецтва.

Скіфська цивілізація була напівкочова. Люди не будували великих міст, а робили тимчасові стійбища, тому майстри всі інструменти возили з собою. Це ж яку треба мати розвинуту технологію ковальського мистецтва, щоб і метал виготовити, і викувати сам меч, і зробити декоративне оздоблення без будь-якого обладнання.

Щодо призначення меча: оскільки в ті часи всі з усіма воювали, можна припустити, що меч використовувався під час якихось боїв. Хоча є версії, що цей акінак не бойовий, а ритуальний.

Музей, який я створюю – суто культурологічний проект. Хочу подякувати Олександру за його свідомість. Він зробив великий крок, щоб така цінна річ залишилась у нашій країні. Можу запевнити, що речі, які до мене потрапляють – однозначно залишаться тут. На жаль, сьогодні ці культурні раритети розпорошуються по всьому світу. Їх скуповують як ближні, так і дальні сусіди. Пізніше артефакти спливають на аукціонах Лондона чи Нью-Йорка,  осідають у приватних колекціях… Я стараюся робити все, щоб вони залишалися в Україні.

Про нас Юлія Міщенко

Юлія Міщенко

Перевірте також

ПРО ОСНОВНІ АСПЕКТИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ РИНКУ ЗЕМЛІ ДІЗНАЛИСЯ СИНІВЧАНИ

Відкриття ринку землі в Україні не втрачає своєї актуальності. Тому для підвищення правової обізнаності жителів …

Залишити відповідь

You cannot copy content of this page