На головну / Uncategorized / В УМОВАХ ВІЙНИ ЗУСТРІЛА СВІЙ 90-РІЧНИЙ ЮВІЛЕЙ ГАЗЕТА «НАШ КРАЙ»

В УМОВАХ ВІЙНИ ЗУСТРІЛА СВІЙ 90-РІЧНИЙ ЮВІЛЕЙ ГАЗЕТА «НАШ КРАЙ»

24 березня дев‘ять десятиліть тому вийшов у світ перший номер Липоводолинськоі районної газети, яка тоді, в 1932 році, мала назву «Колгоспівська правда». З перших своїх випусків і до сьогодення  газета пише про простих людей, інформує про перебіг подій у нашій місцевості – про розвиток сільського господарства, промисловості, культури, освіти і медицини. Наша «районка» безперебійно приходила в сільські оселі до 25 червня 1941 року, коли німецькі фашисти напали на Україну, і відновила свою роботу у січні 1944-го, коли ще гриміли бої. З того часу газета стала постійним і надійним джерелом інформації, яка і в наш час всебічно висвітлює минуле та сьогодення Липоводолинської та Синівської територіальних громад…

На жаль, історія повторюється, і Україну знову накрила чорна хмара війни – гинуть тисячі людей, розриваються бомби, населеними пунктами нашої країни гуркотять танки…

Як зустрічає свій 90-річний ювілей в умовах війни газета «Наш Край», розповідає в своєму матеріалі наш багаторічний дописувач, краєзнавець із села Беєве Сергій МІНЯЙЛО.

Це друга війна, яку за свої 90 років вимушена переживати ця газета. Тоді, в червні 1941 року колектив редакції на своїх сторінках закликав усіх стати в ряди захисників Вітчизни від німецьких окупантів, а самі журналісти, котрі в руках могли тримати зброю, пішли на фронт. Колишній відповідальний секретар редакції, поет Федір Гаврилович Швіндін через свою інвалідність не міг стати в стрій, тому в рідному селі організував підпільну групу, члени якої вели диверсійну роботу проти загарбників.

Коли підпільників було викрито, Федора Швіндіна арештували, жорстоко катували в Роменській в’язниці, а потім разом з іншими вивезли до урвища в селі Герасимівка, де всіх розстрілювали. Прошитий кулями і кинутий напризволяще, він однак вижив і продовжував займатися підпільною роботою. В кінці 1942 року був арештований вдруге, виданий гестапо і відправлений до Холмського концтабору (Польща), де його закатували до смерті. Посмертно прийнятий у члени Національної спілки письменників України. В Київському будинку літераторів є мармурова дошка з висіченим його іменем. Сьогодні ім’я Ф.Г.Швіндіна носить літературна студія, що працює при газеті «Наш край», де місцеві поети та письменники діляться своїми кращими творчими доробками.

Федір Гаврилович почав працювати в нашій районці ще в перші роки становлення цієї газети, коли вона мала назву «Колгоспівська правда». Нелегкими були ті часи: проходили докорінні зміни в сільському господарстві, реформування адміністративно-територіального поділу України. З 3 лютого 1931 року Синівський район увійшов до складу Липоводолинського, а Липоводолинський район, у свою чергу, входив до Харківської округи. Харків був далеко і, зрозуміло, що харківські газети не могли повноцінно висвітлювати перебіг подій у наших селах. Виникла необхідність у створенні місцевої газети. І таке рішення було прийнято.

Першим редактором Липоводолинської, тепер уже місцевої, районної газети «Колгоспівська правда» став Іван Розторгуєв, житель Липової Долини. Йому відразу вдалося вирішити питання отримання трьох невеликих приміщень для розміщення в них редакції газети й типографії. Було також закуплено нове друкарське обладнання. Звичайно, те друкарське обладнання суттєво відрізнялося від сучасного комп’ютерного. Газету тоді набирали вручну із окремих металевих букв-шрифтів і таких же розділових знаків, які складали у верстку на ширину відповідної колонки. Потім замітки, великі статті зв’язували шпагатом і виставляли у спеціальну раму, в якій зверстували в сторінку. А вже після цього робили відповідні відтиски – копії газети.

Перший номер новоствореної Липоводолинської районної газети «Колгоспівська правда» вийшов у четвер 24 березня 1932 року. Увесь цей номер розповідав про будні сіл Липоводолинщини, що з однієї сторони пояснюється суто сільською структурою району, а з іншої – актуальною в усі часи державною справою – вирощування та обробка сільськогосподарської продукції. Висвітлювалися питання колективізації селянських господарств, викривалися недоліки на місцях, обумовлювалися шляхи покращення життя селян.

«Газета – перший чорновик історії», – говорив колись американський письменник Філіп Гремм. Це справді так, бо хто, крім районки, послідовно днем за днем фіксує на папері події, що відбуваються на територіях Липоводолинської та Синівської громад? Який історик зібрав більше матеріалів про знаменитих людей, звичайних трудівників та захисників України, ніж містять її сторінки літопису. Якщо підрахувати, то вже написано близько 90 томів історії нашого краю із загальною кількістю понад 30 тисяч газетних сторінок.

Хтось, можливо, запитає: «Так, а де ці томи, коли газет ніхто не зберігає?» Я також колись так думав, доки в одній із київських бібліотек (бібліотеці ім. В.І.Вернадського) не знайшов усі номери Липоводолинської районної газети за всі роки її існування, починаючи з березня 1932 року і до наших днів, за винятком хіба що кількох номерів. Як працює механізм передачі цих газет до Києва – мені невідомо, однак дуже добре, що хтось тоді, ще на початку 30-х років минулого століття, додумався зберегти всі ці неоціненні сторінки історії нашого краю для прийдешніх поколінь. У Липовій Долині в приміщенні редакції газети «Наш край» збережені всі випуски цієї газети, починаючи з травня 1965 року. Вони у вільному доступі для читачів.

Чим відрізняються ті перші випуски Липоводолинської районної газети «Колгоспівська правда» від сучасних видань «Нашого краю»? Досліджуючи теми колективізації та голодомору 30-х років минулого століття в с. Беєве, мені доводилося працювати з матеріалами «Колгоспівської правди» 1932-1935 років. Газета тоді друкувалася на чотирьох сторінках у чорно-білому зображенні й виходила двічі на тиждень. Вона розповідала про успіхи і невдачі колгоспного будівництва, виконання планів п’ятирічок, надавала інформацію про звичайний сільський побут. Дуже було багато критики: хтось загодував коня, і він не зміг виїхати в поле, хтось невчасно розпочав оранку ґрунту, а хтось розкрадав соціалістичну власність – все це знаходило відображення на сторінках часопису. Були тут і анонімні статті – тоді це дозволялося. Окремі таблиці характеризували хід соціалістичного змагання між сільськими радами, колгоспами та одноосібними господарствами. Зовсім не було реклами, поздоровлення з днями народження, поминальних публікацій, матеріалів, що стосуються розвитку спорту та культури.

З 1935 року наша районка стала називатися «Колгоспною правдою». Велику роль у формуванні творчого колективу редакції газети, наповненні її якісним змістом у довоєнний час відігравали редактори газети: О.Кручинін, В.Нечай, Т.Скляров, Д.Плохань.

Коли територія Липоводолинщини була звільнена від німецьких загарбників, то «Колгоспна правда» відновила свою роботу. Першими працівниками редакції тоді стали воїни-захисники Вітчизни, які інвалідами поверталися з фронтів Другої світової війни.

Зі спогадів колишнього редактора «Колгоспної правди» К.Г.Прохненка: «Після тяжкого фронтового поранення я повернувся на Липоводолинщину. Невдовзі мені було доручено відповідальну роботу – редагувати районну газету «Колгоспна правда». Багато труднощів постало з перших днів. Сам не мав досвіду, в редакції не було відповідального секретаря. Справа ускладнювалася відсутністю необхідної матеріально-технічної бази. Шрифтів ледве вистачало на дві газетні шпальти. В несправному стані перебувала єдина друкарська машина.

Але всі працювали натхненно, з почуттям високої відповідальності. Друкар,  теж інвалід війни, Ф.Ф.Сердюк організував ремонт машини. Йому допомагали робітники майстерні МТС. А коваль колгоспу ім. VIII-го партз’їзду (прізвища не пам’ятаю) зумів викувати заготовку до складної деталі. Так, завдяки зусиллям кожного, робота редакції друкарні поступово нормалізувалася».

Ще йшла війна… Заклик «Все для фронту, все для перемоги!» був основним девізом у житті й праці трудівників району. Ця тема була головною на сторінках газети.

Потім була Перемога, настало мирне життя… У повоєнні роки газета широко висвітлювала хід відбудови народного господарства, здійснювала агітаційну та організаційну роботу серед сільського населення в нашій місцевості.

Газета може пишатися авторами своїх публікацій. Ними в різні часи ставали відомий письменник Микола Омельченко, талановитий критик, академік Леонід Новиченко. Тут тривалий час працювали відомі поети Віктор Скакун та Анатолій Гризун. У їхні вірші і статті закохувалися читачі.

Зі спогадів члена Національної спілки письменників України, лауреата літературної премії ім. П.Грабовського Віктора Панасовича Скакуна: «Ми таки справді любили свою роботу. У всякому разі з липоводолинською редакцією не розлучалися ні вдень, ні вночі. В прямому сенсі. Оскільки ми з Анатолієм Гризуном були безквартирні, то жили в приміщенні редакції. Особливо запам’яталися мені наші ліжка. Вони були по-спартанськи інтелігентні. У народі називалася просто – столи. Подушками нам служили підшивки газет. Напевно, тому і снилися мені сни на газетні теми: то я пішки по горло в багнюці добирався до далекого села, то редактор кидає в корзину кращий матеріал, у який я вклав всю свою душу…»

Поет В.Скакун був першим керівником літературної студії ім. Ф.Швіндіна, яка працює при редакції «Нашого краю». Пізніше близько 30 років працював редактором Сумського обласного об’єднання по телебаченню і радіомовленню. Він є автором понад 20 книг.

Поет Анатолій Пилипович Гризун, про якого у своїх спогадах розповідає В.Скакун, також член Національної спілки письменників, лауреат літературних премій ім. В.Мисика та О.Олеся, кандидат філологічних наук, автор 17-и книг.

У встановленні цих та багатьох інших історичних фактів і цікавих подій, пов’язаних з газетою та її працівниками в перші десятиліття її виходу, велика заслуга колишнього редактора, члена Національної спілки письменників України І.П.Корнющенка. До роботи він ставився дуже відповідально. Його колишні підлеглі пам’ятають, як уважно й скурпульозно перечитував Іван Пилипович кожен номер газети, що готувався до друку. Був і редактором, і коректором, і наставником.

У різні роки часопис району також редагували творчі особистості та вмілі організатори журналістської справи Ф.Цапко, Г.Сушко, М.Дяченко, В.Крисько, І.Лавришин, А.Михалевич, А.Копайгора, Ю.Міщенко, Н.Шутько. Штат працівників районної газети постійно змінювався. Було, коли в редакції працювали тільки двоє журналістів, а були роки, коли випуском газети займалися цілі відділи, штат яких налічував до двох десятків творчо працюючих людей.

       Незабутніми залишаються публікації Ганни Сергіївни Чайки, Галини Василівни Прихідько, Тетяни Михайлівни Супрун, Вікторії Володимирівни Дорошенко. Частину свого життя віддали роботі в редакції кращі фахівці своєї справи: Ніна Данилівна Курочка, Володимир Миколайович Крюченко, Анатолій Федорович Андрусенко, Микола Микитович Курочка, Анатолій Григорович Копайгора, Зінаїда Іванівна Штанько, Валентина Михайлівна Курочка, Тетяна Василівна Маняк та інші.

В останні десятиліття на сторінках «Нашого краю» відчувається значне відродження місцевого краєзнавства, ґрунтовного дослідження історії наших сіл. Багато жителів Липоводолинської та Синівської ОТГ із захопленням читають статті П.В.Яковенка, Ф.І.Наумка, М.К.Пося  та інших авторів на краєзнавчу тематику.

Як і півсотні років тому, при газеті «Наш край» працює літературна студія ім. Ф.Г. Швіндіна. Нині активними її членами є Альона Гришко та Людмила Грицан із Беєвого, Катерина Сенченко з Берестівки, Володимир Головко з Московського, Любов Плісенко, Валентина Касьяненко, Наталія Луценко з Липової Долини, Мотрона Пішта із Семенівки, Людмила Ловигіна з Підставок та інші. Головою літстудії є Надія Ралко з Підставок.

У 2019 році газета «Наш край» за фінансової допомоги заслуженого працівника сільського господарства України, директора сільськогосподарського товариства «Беєве» І.І.Сала видала колективний збірник авторів Липоводолинської літературної студії ім. Ф.Г.Швіндіна «Мелодії липового цвіту», де зібрані найкращі творчі доробки місцевих авторів.

Нині газеті з 90-річною історією «Наш край» дають життя і продовжують славні традиції своїх попередників працівники редакції: редакторка видання Наталія Григорівна Шутько, кореспондентки Антоніна Іванівна Копайгора та Юлія Михайлівна Міщенко, бухгалтерка Людмила Вікторівна Вертій. Сьогодні на їх жіночі плечі лягла вся відповідальність за висвітлення новин Липоводолинської та Синівської громад, і вони справляються з цим завданням якнайкраще.

До 90-річного ювілею в редакції «Нашого краю» готувалися давно. Хотіли запросити всіх колишніх працівників, ветеранів журналістики Липоводолинщини на творчу зустріч, щоб привітати їх з цією датою…

Але розпочалася війна… І цинічний повномасштабний напад Росії на Україну докорінно змінив плани українців – тепер уже всі сили спрямовані на боротьбу з ворогом.  Говорять, що якби наші Суми на якийсь час не зупинили окупантів, то, можливо, російські війська взяли б Київ. Слава нашим героям!

Україна завжди відрізнялася мужністю і героїзмом своїх захисників. Окупанти думали, що ми їх зустрінемо квітами, а ми їх зустріли масовим національним супротивом, смерчами, градами та гранатометами. Вони втікають, здаються в полон – і перемога буде за нами!

На жаль, через масивні бомбардування Харкова, не працює видавництво, яке друкувало газету «Наш край». Та все ж працівники редакції шукають можливість видати  ювілейний номер газети, тож сподіваюсь, читач вчасно побачить цей підготовлений до друку матеріал. Вірю, що скоро ми знову кожного тижня бачитимемо улюблену газету у своїх оселях. Успіхів тобі, «Наш край»! З ювілеєм! А всім нам – Перемоги!

Про нас Наш край

Наш край

Перевірте також

У ЛИПОВОДОЛИНСЬКІЙ ГРОМАДІ ОРГАНІЗУЮТЬ СУСПІЛЬНО КОРИСНІ РОБОТИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Сьогодні на засіданні виконкому Липоводолинської селищної ради було прийнято рішення про організацію суспільно корисних робіт …

Залишити відповідь

You cannot copy content of this page